ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2010 р. Справа № 2-а-4476/10/0270
м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,
при секретарі судового засідання: Афанасьєвій Зінаїді Володимирівні
за участю позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представників відповідача: Охрімовського Я.В., Барчишена О.В., Бойко С.В., Крапивницької С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до: Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції
про: скасування та визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ :
фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції № 0000541700/0 та № 0000551700/0 від 25.02.2009р. про донарахування податкових зобов’язань по податку з доходів фізичних осіб на суму 2393161,6 грн. та по податку на додану вартість на суму 2698330,5 грн. відповідно.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що в процесі здійснення власної господарської діяльності відображення в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту здійснено у встановленому законом порядку. Не врахування податковою інспекцією в ході проведеної перевірки податкових накладних та фіскальних чеків є безпідставним, так як останні по формі та змісту є документами що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з контрагентами, а нести будь-яку відповідальність за недобросовісні дії останніх позивач не повинен.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник заявлені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, викладених письмово та доданих до матеріалів справи, зазначивши, що на момент перевірки у позивача були відсутні відповідні розрахункові документи в розумінні ст. 2 Закону Про РРО та ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які могли б підтвердити правомірність включення до складу валових витрат витрати по придбанню товарів. Крім того, вказують на неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ, що не підтверджені належним чином оформленими податковими накладними.
Посилаючись на отримані в процесі розслідування кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 та ч. 1, 3 ст. 358 КК України висновки техніко-криміналістичних експертиз про підробність первинних бухгалтерських документів, інші докази, що свідчать на безтоварність проведених позивачем операцій представники відповідачів просять в задоволенні позову відмовити.
Прокурор Вінницького району, що вступив в розгляд даної справи на підставі письмової заяви у відповідності до ст. 60 КАС України та ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" в судове засідання не з’явився, попередньо надавши суду відповідну заяву про розгляд справи без участі представника прокуратури.
Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників процесу, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив, що Вінницькою МДПІ відповідно до постанови старшого слідчого СВ Староміського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області від 04.11.2008 № 10957 проведено позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 30.09.2008, за наслідками якої складено акт від 11.02.2009 № 8-17/2354808693.
Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п. 19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV, що зумовило:
- заниження оподатковуваного доходу за період з 01.04.2005р. по 31.12.2005р. на суму 2920627,22 грн., внаслідок чого донараховано 379681,54 грн. податку з доходів фізичних осіб за період з 01.04.2005р. по 31.12.2005р.;
- заниження оподатковуваного доходу за період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р. на суму 4118241,11 грн., внаслідок чого донараховано 535371,34 грн. податку з доходів фізичних осіб за 2006 рік;
- заниження оподатковуваного доходу за період з 01.01.2007р. по 31.12.2007р. на суму 5959732,56 грн., внаслідок чого донараховано 893959,88 грн. податку з доходів фізичних осіб за 2007 рік;
- заниження оподатковуваного доходу за період з 01.01.2008р. по 30.09.2008р. на суму 6425535,88 грн., внаслідок чого донараховано 963830,38 грн. податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2008р. по 30.09.2008р.
Всього ж за період з 01.01.2006р. по 30.09.2008р. за наслідками перевірки донараховано 2393161,60 грн. податку з доходів фізичних осіб.
Крім того, цим же актом перевірки також зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, які полягали у включенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 1798887 грн. на підставі податкових накладних, які, згідно із висновками почеркознавчої та технічко-криміналістичної експертизи виписані неналежними особами з відтиском печаток інших, ніж потрібно підприємств.
На підставі висновків перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від 25.02.2009 № 0000541700/0 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2393161,6 грн. та податкове повідомлення-рішення від 25.02.2009 №0000551700/0 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2698330,5 грн., з яких 1798887 грн. основного платежу та 899443,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з наступного.
Як вбачається з акту перевірки, між позивачем та рядом підприємств, що зазначені в таблиці 4 акту перевірки від 11.02.2009р. (т. 1 а.с. 16 ) проведені розрахунки у готівковій формі за придбані товарно-матеріальні цінності на підставі укладених в усній формі правочинів.
Дійшовши висновку про заниження підприємцем загального оподатковуваного доходу та, відповідно, заниження податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб, податковий орган виходив з того, що позивач відніс до складу валових витрат витрати, пов’язані з придбанням товарно-матеріальних цінностей за готівкові кошти, в підтвердження яких надано фіскальні чеки, видані постачальниками, реєстратори розрахункових операцій яких не зареєстровані у встановленому законодавством порядку, а відтак, дані розрахункові документи не є первинними документами, що підтверджують проведення розрахункових операцій у розумінні ст. 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР або Закон про РРО).
Суд погоджується з позицією податкового органу, та вважає прийняте з даного приводу податкове повідомлення-рішення від 25.02.2009 № 0000541700/0 правомірним з огляду на таке.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України № 265/95-ВР, статтею 1 якого визначено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.
Статтею 2 цього ж Закону дано визначення наступних термінів, що використовуються у сфері розрахункової діяльності, зокрема:
- розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну;
- реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо;
- державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій - перелік моделей реєстраторів розрахункових операцій та їх модифікацій, які відповідають вимогам нормативних актів України, сертифіковані у державній системі сертифікації на відповідність вимогам діючих державних стандартів і дозволені для застосування у сфері, визначеній цим Законом.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року N 614 затверджено Порядок реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), п.п. 2.1 якого встановлено, що до реєстрації приймаються РРО, модифікації яких включені до державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з урахуванням сфер їх застосування та за умови, що термін служби, установлений у технічній документації на РРО не вичерпався, а також з урахування термінів реєстрації, установлених Державним реєстром РРО.
Згідно ст. 12 Закону № 265/95-ВР на території України у сферах, визначених цим Законом, дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.
У пункті 3.1 Положення про форму та зміст розрахункового документа (затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року N 614, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року за N 105/5296) зазначено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) - це розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).
Аналіз наведених вище законодавчих визначень свідчить про те, що документ (фіскальний чек) стає розрахунковим лише у випадку видання його реєстратором розрахункових операцій. А останній може реєструвати та видавати такі документи лише в разі реєстрації в податковому органу, опломбування та переведення у фіскальний режим роботи.
У судовому засіданні встановлено, що фіскальні звітні чеки, на підставі яких позивач формував валові витрати, є фіктивними, оскільки вказані в них постачальники товарно-матеріальних цінностей, згідно офіційних відповідей податкових інспекцій за місцем їх реєстрації (т. 2 а.с. 196-201), не реєстрували реєстратори розрахункових операцій, а відтак не могли видавати розрахункових документів.
Крім того, у судовому засіданні позивач та його представник не довели суду можливість май же в один час купувати товар та отримувати чеки у контрагентів, які знаходяться у різних районах м. Києва. Також позивач не зміг вказати осіб, які видавали (привозили) вказані фіскальні чеки і які б могли дати свідчення суду про це. Ні позивач, ні його представник не змогли зазначити інші докази, які б могли підтвердити, що позивач не знав і не міг знати, що фіскальні чеки видані через незареєстровані, в установленому законодавством порядку, реєстратори розрахункових операцій.
Пунктом 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 р. за № 64, визначено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Тобто, фіскальні чеки реєстраторів розрахункових операцій, які не зареєстровані у встановленому Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" порядку, взагалі не можуть вважатись розрахунковими документами, а отже не є підставою для віднесення витрат до складу валових.
Виходячи з наведених норм Закону, суд приходить до висновку про неправомірність віднесення позивачем вартості товарів до складу витрат на основі фіскальних чеків реєстраторів розрахункових операцій, які не зареєстровані у встановленому Законом про РРО порядку, а тому вважає винесене Вінницькою МДПІ податкове повідомлення-рішення № 0000541700/0 від 25.02.2009р. про визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2393161,6 грн. законним, і підстав для його скасування не знаходить.
Що ж до правомірності іншого податкового повідомлення-рішення № 0000551700/0 від 25.02.2009р. варто відмітити наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що протягом періоду який перевірявся позивачем формувався податковий кредит на підставі податкових накладних виданих його контрагентами в м. Києві: ТОВ "Ровензор", ТОВ "Шамбер", ПП "Лартів", ТОВ "Геотекс", ТОВ "Фортіс-Інформ", ТОВ "Лілея та Партнери Плюс". Сума податку на додану вартість що включена позивачем до складу податкового кредиту у зв’язку з придбанням товарів у зазначених вище господарюючих суб’єктів складає 1798887 грн. (табл. 6 акту перевірки від 11.02.2009р. т. 1 а.с. 24-31).
Податковий кредит згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР або Закон Про ПДВ) - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
У відповідності до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037, "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення".
Пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Пунктом 5 Порядку передбачається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, передбаченому ст. 9 Закону N 168/97-ВР.
При цьому судом враховано, що при попередньому розгляді даної справи Вищий адміністративний суд України у своєму рішенні від 20.10.2010р. вказав на позицію, згідно якої порушення суб’єктами господарювання –продавцями товару правил ведення господарської діяльності, порушення вимог податкового законодавства щодо сплати податків та податкового звітування, в тому числі неналежне оформлення податкових накладних або видача розрахункового документа через РРО, який не відповідає технічним та іншим вимогам законодавства, само по собі не впливає на право платника податку (покупця) на формування валових витрат та віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки добросовісний платник податків не може нести відповідальність та зазнавати певних негативних наслідків за неправомірні дії недобросовісних контрагентів.
Разом з тим, наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов’язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.
Встановлення в ході судового розгляду факту невідповідності усіх первинних документів, в тому числі фіскальних чеків та податкових накладних, дійсності та факту укладення договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та заявлення сум податку на додану вартість до бюджетного відшкодування, або факту узгодженості дій платника податків з постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов’язань, є підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.
Суд касаційної інстанції вказав на необхідність обов’язкової перевірки даних обставин, які мають визначальне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі.
Згідно ч. 5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
У зв’язку з цим судом з’ясовано, що по встановлених в ході проведеної Вінницькою МДПІ перевіркою обставинах слідчим відділом податкової міліції ДПА у Вінницькій області порушено кримінальну справу № 09299004, в процесі розслідування якої ОСОБА_1 пред’явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 212 та ч. 1, 3 КК України (ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та підроблення документів з їх подальшим використанням). В межах провадження цієї кримінальної справи проведено ряд техніко-криміналістичних експертиз, комп’ютерно-технічну експертизу, за висновками яких встановлено, що накладні, податкові накладні які були враховані позивачем при формуванні податкового кредиту є підробними, виготовлені на електронних носіях ОСОБА_1 та містять підробні печатки підприємств - контрагентів позивача.
У судовому засіданні позивач не зміг вказати хто, звідки і куди, яким транспортом та через які складські приміщення здійснював перевезення товару. При цьому, позивач вказав лиш на те, що про поставку товару він домовлявся з невідомими особами виключно по телефону.
Наведені обставини свідчать про безтоварність проведених операцій, та відсутність фактично понесених витрат у підприємця.
Крім того, допитані в процесі розгляду справи свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили що дійсно іноді проводили з ПП ОСОБА_1 господарські операції, купуючи в нього різні товари, та перераховували йому кошти тільки через розрахунковий рахунок. При цьому, замовлення відбувалось по телефону, а товар доставлявся особисто підприємець в обумовлене місце. Оцінючи покази свідків, суд також прийняв до уваги, що в силу п. 7.4 Закону України "Про податок на додану вартість" придбання свідками товару у позивача ніяким чином не впливало на формування податкового кредиту позивача, а тому такі свідчення не спростовують висновків відповідача щодо допущених порушень. Крім того, суду не доведено, що товар, який купувався свідками був придбаний позивачем саме у підприємств, дійсність податкових накладних яких та фіскальних чеків поставлена відповідачем під сумнів.
Таким чином суд приходить до висновку, що відповідачем доведено та в процесі розгляду справи підтверджено обставини безтоварності проведених позивачем операцій, які не мали реального характеру, у зв’язку з чим встановлено факт безпідставності включення ним до складу податкового кредиту 1798887 грн., не підтверджених належними податковими накладними.
Наведене свідчить про те, що прийняте Вінницькою МДПІ податкове повідомлення-рішення від 25.02.2009 року № 0000551700/0 є правомірним.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому засіданні встановлено, що оскаржувані рішення відповідача відповідають критеріям щодо правомірності в контексті статті 2 КАС України, і підстав для визнання їх протиправними не має.
З огляду на викладене в позові слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
в задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції № 0000541700/0 від 25.02.2009р. та № 0000551700/0 від 25.02.2009р. відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Загороднюк Андрій Григорович
01.12.2010