А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д М И К О Л А Ї В С Ь К О Ї О Б Л А С Т І
Справа № 11-700/2010 року Головуючий у першій інстанції
Категорія: ч. 3 ст. 187 КК суддя: Закутський В.І.
України Доповідач апеляційного суду:
суддя: Губа О.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Царюка В.В.
суддів: Куценко О.В., Губи О.О.
за участю прокурора: Омеляна В.М.
захисника: ОСОБА_1
засуджених: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_4, засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 вересня 2010 року, яким засуджено
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця с. Полинівка Арцизського району Одеської області, громадянина України, з повною загально – середньою освітою, не працюючого, без постійного місця проживання, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,
– за ч. 3 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, уродженця м. Білгород – Дністровський Одеської області, громадянина України, з повною загально – середньою освітою, не працюючого, проживаючого по АДРЕСА_1, раніше не судимий,
– за ч. 3 ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження, уродженця с. Юріївна Тарутинського району Миколаївської області, громадянина України, не працюючого, проживаючого по АДРЕСА_2, раніше судимого:
1. 30.07.1999 року Саратським районним судом Одеської області за ч. 2 ст. 140 КК України 1960 року до 3 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки;
2. 05.06.2001 року Шаргородським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 229 – 6 КК України 1960 року до 5 років позбавлення волі;
3. 24.01.2007 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі;
4. 16.04.2007 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області за ст. 395 КК України, ст. 70 ч. 4 КК України до 4 місяців арешту, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21.06.2007 року на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст. 395 КК України за цим вироком та ч. 3 ст. 185 КК України за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.01.2007 року, поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено 4 роки позбавлення волі, постановою Казанківського районного суду Миколаївської області від 30.07.2009 року звільнений від відбуття покарання 07.08.2009 року умовно – достроково на 1 рік 2 місяці 14 днів,
• за ч. 3 ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання за попереднім вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16.04.2007 року остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років.
За вироком суду ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнані винними та засуджені за те, що 11 березня 2010 року, біля 01.00 години ночі, вони за попередньою змовою між собою, з метою заволодіння чужим майном, на автомобілі ВАЗ – 2103, державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 прибули до домоволодіння по АДРЕСА_3, де мешкає ОСОБА_7 з сім’єю. Вимкнувши електричний струм на електричному лічильнику, ОСОБА_2 шляхом витягування скла у вікні, проник в будинок та відчинив з внутрішньої сторони вхідні двері в будинок, впустивши ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Відповідно до заздалегідь розподілених ролей, ОСОБА_2 з ножем в руці та ліхтариком став біля ліжка потерпілого і його дружини. ОСОБА_3 збирав майно в будинку і виносив на веранду, де викрадене майно приймав ОСОБА_4 і відносив майно в автомобіль. ОСОБА_4 в житлові кімнати не заходив, оскільки потерпілий ОСОБА_7 знав його в обличчя.
Коли потерпілий ОСОБА_7 та його дружина прокинулися, ОСОБА_2, погрожуючи їм ножем, утримував потерпілого та його дружину в ліжках. ОСОБА_3, збираючи майно в кімнатах, також погрожував потерпілому і його дружині насильством.
В результаті неправомірних дій ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_7 спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 8200 грн.
На вирок суду подані апеляції:
– захисник ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд. При цьому посилається на порушення кримінально – процесуального закону, а саме: органами попереднього слідства та судом не було задоволено клопотання про призначення судово – психіатричної експертизи ОСОБА_4, який не служив в Збройних Силах України у зв’язку з тим, що переніс ряд тяжких захворювань, які, на думку апелянта, відносяться до психіатричних хвороб – органічне ураження головного мозку; на досудовому слідстві було порушено право ОСОБА_4 на захист, оскільки не було надано захисника; відмовлено слідчим в проведенні очних ставок з потерпілими, ОСОБА_2 та ОСОБА_3; на думку апелянта, слідчий належним чином при виконанні ст. 218 КПК України, а саме не ознайомлено ОСОБА_4 з матеріалами кримінальної справи.
Крім того, апелянт вказує, що ОСОБА_4 не знав, що відбувається в будинку потерпілих, оскільки знаходився на вулиці і вважав, що вони вчиняють крадіжку майна згідно договору між ними.
Також апелянт зазначає, що судом при призначенні покарання не враховано стан здоров’я ОСОБА_4
– засуджений ОСОБА_4, посилаючись на аналогічні доводи, просить вирок суду скасувати, а кримінальну справу направити на додаткове розслідування. Одночасно апелянт зазначає, що його дії відносно потерпілих слід кваліфікувати як крадіжку чужого майна, а тому він вважає, що покарання необхідно призначити в межах санкції ст. 185 КК України. Посилається, що судом при призначенні покарання не враховано його стан здоров’я, а також те, що він має на утриманні малолітню дитину, тяжко хвору матір і до вчинення злочину він працював.
– засуджений ОСОБА_2, посилаючись на порушення кримінально – процесуального закону, просить вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування у зв’язку з тим, що кримінальна справа щодо нього органами досудового слідства сфабрикована. Вказує, що на досудовому слідстві до нього були застосовані недозволені методи слідства і порушено його право на захист. Водночас апелянт вказує на те, що його дії необхідно кваліфікувати як крадіжку чужого майна.
– засуджений ОСОБА_3, посилаючись на порушення кримінально – процесуального закону, просить вирок суду скасувати, а кримінальну справу направити на додаткове розслідування При цьому апелянт посилається, що слідчий необґрунтовано відмовив в проведенні очних ставок, йому не був наданий захисник, до нього застосовувались недозволені методи слідства. Також зазначає, що слідчий належним чином не ознайомив його з матеріалами справи.
Водночас апелянт просить вирок суду змінити, пом’якшити покарання у зв’язку з тим, що судом при призначенні йому покарання належним чином не враховано дані про його особу, а саме: його молодий вік, поведінку до вчинення злочину, відсутність судимості, а також те, що він має на утриманні двох малолітніх дітей та дружину, яка є інвалідом 3 групи. На думку апелянта, суд, призначаючи йому покарання у виді 8 років позбавлення волі, мав всі підстави для застосування ст. 69 та 75 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підтримку апеляції, захисника ОСОБА_1, думку прокурора Омеляна В.М. про законність та обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2, ОСОБА_3. та ОСОБА_4 у вчиненні злочину, за який їх засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю доказів, зібраних по справі, та дослідженими у судовому засіданні доказами.
Так, потерпілий ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердив, що 10.03.2010 року вночі, прокинувшись від сторонніх звуків, бачив біля ліжка незнайомого чоловіка в масці, який тримав біля живота жінки ніж. Цей чоловік, продовжуючи стояти біля ліжка з ножем, пригрозив і йому. В цей час другий чоловік збирав радіотехніку і в подальшому виносив її з кімнати. В будинку також знаходився і третій чоловік. До будинку ці особи проникли незаконно.
Наведені показання потерпілого ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердила і свідок ОСОБА_9 Також вона показала, що проснувшись побачила в кімнаті двох незнайомих їй чоловіків. Один із них підійшов до її доньки, приставив ніж до живота і попередив, щоб вона лежала мовчки і тоді дитина буде жива. Про це був попереджений і їх син. Вона відчувала реальну загрозу для свого життя і життя малих дітей.
Із показань ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні вбачається, що вони дійсно незаконно проникли до будинку потерпілого ОСОБА_7, звідки викрали належне потерпілому майно. У зв’язку з тим, що потерпілий знав ОСОБА_4, то останній до кімнати, де знаходилась сім’я потерпілого, не заходив.
Із показань свідка ОСОБА_10 в судовому засіданні вбачається, що в березні 2010 року до нього в гості прийшов знайомий ОСОБА_4 з двома товаришами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яких він раніше не знав. О 23.00 годині він намагався їх розбудити за їх проханням. Прокинулись вони на початку першої години ночі. На прохання ОСОБА_4 він дав йому кухонний ніж і вони втрьох пішли з його будинку.
З наведеними показаннями потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_9 щодо відкритого заволодіння їх майном були згодні і ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які в судовому засіданні підтвердили, що під час викрадення майна проснулися жінка і чоловік. Під час викрадання майна ОСОБА_2 весь час знаходився біля ліжка, на якому спали потерпілий та свідок.
При цьому ОСОБА_3 показав, що ОСОБА_2 попередив жінку, щоб вона лежала тихо.
Крім того, вина засуджених підтверджується даними протоколу огляду місця події від 11.03.2010 року, з яких вбачається, що проникнення в будинок потерпілого ОСОБА_7 відбулося через вікно веранди, з якого витягнули скло та відсутністю майна потерпілого (т. 1 а. с. 6 – 14).
Із протоколу огляду місця події від 14.03.2010 року слідує, що в лісосмузі, неподалік від гаражів по вул. Сонячній в м. Белгород – Дністровському Одеської області був виявлений та вилучений телевізор, викрадений у потерпілого (т.1 а. с. 17).
Зі змісту явок з повинною від імені ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 19) та ОСОБА_4 вбачається, що під час нападу на потерпілого з метою викрадання майна застосовувався ніж (т. 1 а. с. 25),
Також при особистому огляді затриманого у ОСОБА_4 було вилучено мобільний телефон «Самсунг», викрадений у потерпілого (т. 1 а. с. 59).
Також, із даних протоколу виїмки від 19.03.2010 року вбачається, що власник магазину «Мелодія», який розташований в м. Белгород – Дністровський Одеської області, ОСОБА_11 видав монітор, системний блок, клавіатуру, мишку, стерео – підсилювач, які йому продали троє раніше незнайомих йому людей (т. 1 а. с. 76).
Згідно протоколів пред’явлення фотознімків для впізнання від 19.03.2010 року, ОСОБА_11 вказав на ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як на осіб, що 13.03.2010 року продали йому радіоапаратуру (т. 1 а.с. 79, 81, 83).
Доводи всіх апелянтів про відсутність доказів застосування ножа відносно потерпілих, а також, що засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не висловлювали ніяких погроз на адресу потерпілого та інших осіб, які знаходилися на цей час у будинку, є безпідставними, оскільки спростовуються наведеними вище показаннями потерпілого ОСОБА_7, свідка ОСОБА_9, свідка ОСОБА_10, який дав ніж ОСОБА_4 в день нападу на потерпілого, а також частково показаннями ОСОБА_3
Крім того, із досліджених судом першої інстанції показань ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на досудовому слідстві, вбачається, що вони вчинили злочин щодо потерпілого за попередньою змовою і розподілом ролей, оскільки безпосередньо до жилих приміщень будинку заходили тільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а ОСОБА_4 не заходив у зв’язку з тим, що він був знайомий з потерпілим. Перед проникненням до будинку потерпілого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 ніж. В подальшому ОСОБА_2 в процесі відкритого викрадення майна постійно знаходився біля ліжка потерпілого і свідка ОСОБА_9, тримаючи ніж в руці. Коли ОСОБА_9 та потерпілий прокинулись, то ОСОБА_2 та ОСОБА_3 попередили їх, щоб вони вели себе спокійно. ОСОБА_4 також достовірно знав, що ОСОБА_2. зайшов до жилих приміщень з ножем, оскільки ніж на його прохання дав йому ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 42 – 44; 51 – 54, 63 – 64).
Ці показання засуджених на досудовому слідстві узгоджуються з наведеними показаннями потерпілого та свідків, допитаних судом першої інстанції. Тому твердження апелянтів про те, що під час викрадення майна потерпілого ними не застосовувався ніж і не висловлювались погрози, є безпідставними.
Аналіз матеріалів кримінальної справи свідчить, що під час досудового слідства право на захист ОСОБА_4 не порушено у зв’язку з тим, що він нібито належним чином не був ознайомлений з матеріалами кримінальної справи при виконанні ст. 218 КПК України і йому не був наданий захисник. На початку досудового слідства ОСОБА_4 не бажав мати захисника (т. 1 а.с. 61). В подальшому ОСОБА_4 виявив бажання, щоб його інтереси захищав захисник ОСОБА_13 (протокол роз’яснення прав обвинуваченому від 13.05.2010 року – т. 1 а.с. 175). Захисник ОСОБА_13 був допущений до участі на досудовому слідстві для захисту обвинуваченого ОСОБА_4 і в подальшому за участю захисника ОСОБА_4 було пред’явлено обвинувачення і він був допитаний. В подальшому ОСОБА_4 був ознайомлений з матеріалами кримінальної справи і про це свідчить його власноручний запис про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи та відсутність доповнень і клопотань. Також ніяких заяв та клопотань не мав і захисник (т. 1 а.с. 178, 179, 180, 181 – 182, 251)
Також є безпідставними і доводи ОСОБА_3 про те, що слідчий належним чином не ознайомив його з матеріалами справи та не надав йому захисника, оскільки ОСОБА_3 на досудовому слідстві не заявляв клопотання щодо захисника і про це свідчать дані протоколів роз’яснення прав підозрюваному, обвинуваченому ( т. 1 а.с. 49, 92). Також ОСОБА_3 не бажав мати захисника і при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи. Про пред’явлення ОСОБА_3 матеріалів кримінальної справи по закінченню слідства свідчать дані протоколу від 13.05.2010 року, в якому ОСОБА_3 власноручно зробив запис, що з матеріалами справи ознайомився, заяв, доповнень та клопотань не має (т. 1 а.с. 250).
Заява засудженого ОСОБА_2 про застосування до нього під час досудового слідства незаконних методів ведення слідства, внаслідок чого він оговорив себе, ретельно перевірялась, про що є відповідна постанова про необґрунтованість його скарги (т.2 а.с. 31).
По справі не допущено і інших порушень кримінально – процесуального закону, які б могли вплинути на правильність висновків суду щодо доведеності вини засуджених.
Вказаним доказам в сукупності з іншими доказами у справі суд першої інстанції дав належну оцінку і дійшов правильного висновку про винність ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочинних дій, за які вони засуджені.
Їх дії вірно кваліфіковані за ч. 3 ст. 187 КК України.
Вирішуючи питання про міру покарання ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував вчинення ними тяжкого злочину, дані про їх особи, які задовільно характеризуються за місцем проживання та обставини, які пом’якшують покарання ОСОБА_2 – стан здоров’я (інвалід 3 групи); ОСОБА_3 – першу судимість, а також обставини, які обтяжують покарання, ОСОБА_4 – рецидив злочину.
Отже, призначене засудженим покарання є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів.
Підстав для зміни вироку або для скасування вироку суду першої інстанції з направленням справи на додаткове розслідування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляції захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_4, засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. залишити без задоволення, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 вересня 2010 року відносно ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 – без зміни.
Головуючий:
Судді: