Справа № 22ц-24205/2010 Головуючий в суді першої
Категорія № 21 (1) інстанції – Іванов С.М.
Доповідач – Савіна Г.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів – Турік В.П., Братіщевої Л.А.,
при секретарі – Бондаренко І.В.,
за участю – відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3
представника виконкому Криворізької міської ради Гусакової Ірини Олександрівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 11 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, Виконавчого комітету Криворізької міської ради, Криворізької міської ради, треті особи: Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу, Відкрите акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», п’ята Криворізька державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» про поновлення строку, визнання недійсними угод, рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради і державного акту на землю, -
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2009 року ОСОБА_5 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, який під час розгляду справи неодноразово уточнювала та остаточно просила визнати строк для подачі позовної заяви таким, що пропущений з поважних причин, та визнати недійсними: свідоцтво про право на спадщину за законом житлового будинку АДРЕСА_1, виданого 04 січня 1994 року п’ятою Криворізькою державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_6, угоду дарування житлового будинку від 27 травня 1994 року, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 09 квітня 1997 року № 199/1 та державний акт на право приватної власності на землю від 24 червня 1997 року № НОМЕР_1. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 20 червня 1990 року виконавчим комітетом Криворізької міської ради за № 156 та від 13 лютого 1991 року № 38 були прийняті рішення про знесення ряду приватних будинків, в тому числі і будинку АДРЕСА_1, у зв’язку з чим, свідоцтво про право на спадщину за законом, угода дарування, рішення виконкому та державний акт на землю прийняті та видані з порушенням норм діючого законодавства на той час, тому повинні бути визнані судом недійсними.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 11 серпня 2010 року ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні її позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, на її думку, суд дійшов помилкового висновку щодо її безпідставного звернення до суду з позовом, оскільки її права жодним чином не порушені та залишив поза увагою, що угоди, які вона просила визнати недійсними, суперечать інтересам держави і суспільства, чим порушують принципи існуючого суспільного ладу, та не взяв до уваги рішення суду апеляційної інстанції від 05.06.2007 року, яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного жилого будинку від 22.10.2003 року укладений між ОСОБА_2 та нею з підстав, що спірний житловий будинок згідно рішень Криворізького Міськвиконкому та Дніпропетровського облвиконкому відповідно від 20.06.1990 року, 19.07.1991 року підлягає зносу у зв’язку із створенням санітарно-захисної зони. Рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили тому, на її думку, є преюдиційним для задоволення її позовних вимог.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що домоволодіння під АДРЕСА_1 належало на праві приватної власності ОСОБА_7, після смерті якого, 04.12.1994 року п’ятою Криворізькою державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на дружину померлого ОСОБА_6. 27 травня 1994 року ОСОБА_6 за договором дарування, посвідченого державним нотаріусом 5-ї Криворізької державної нотаріальної контори 27 травня 1994 року, подарувала належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_2 09 квітня 1997 року виконкомом Криворізької міської ради було прийнято рішення № 199/1 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибної ділянки), на підставі якого 24 червня 1997 року на ім’я ОСОБА_2 було видано державний акт на землю № НОМЕР_1.
Відмовляючи ОСОБА_5 у визнанні недійсними свідоцтва про право на спадщину, договору дарування спадкового майна – житлового будинку АДРЕСА_1, рішення виконкому Криворізької міської ради про передачу ОСОБА_2 у приватну власність присадибної ділянки та державного акту на землю, суд першої інстанції обґрунтовано та у відповідності до приписів ст. 15 ЦПК України, ст.ст. 48, 49 ЦК України в редакції 1963 року, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 не є належним позивачем по справі, оскільки не належала до кола спадкоємців на спадщину після смерті спадкодавця, як не є стороною по договору дарування домоволодіння, не зазначила та не довела, яким чином порушено її права чи інтереси рішенням виконкому Криворізької міської ради щодо присадибної ділянки та державним актом на землю, в чому полягає їх невідповідність вимогам закону та меті сторін що суперечить інтересам держави та суспільства. Судом також вірно зазначено, що видача свідоцтва про право на спадщину, укладення договору дарування, постановлення (прийняття) міськвиконкомом рішення щодо земельної ділянки та видача державного акту на землю після прийняття рішення 20.06.1990 року про знесення житлового будинку ОСОБА_7 не є підставою для визнання їх недійсними відповідно до положень ст.ст. 48, 49 ЦК України в редакції 1963 року. До того, будь-яким суб’єктом владних повноважень, їх посадовими особами, прокурором, яким надано право захищати інтереси держави та суспільства, в тому числі звертатися з цього приводу з відповідними позовами до суду, з позовом про визнання недійсними чи незаконними вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину, договору дарування тощо, до суду не звернулися.
Судом обґрунтовано не взято до уваги посилання позивача про те, що незаконні дії ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у подальшому призвели до порушення її права на власність спірного житлового будинку та земельної ділянки, оскільки рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.06.2007 року договір купівлі-продажу житлового будинку між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було розірвано та повернуто сторони до первісного стану. Докази про те, що цей договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки пройшли необхідну державну реєстрацію, з моменту якої виникає у покупця право власності на нерухоме майно та земельну ділянку, позивачем не надано. Невиконання ОСОБА_2 покладеного судом зобов’язання повернути ОСОБА_5 сплачені за договором купівлі-продажу гроші не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.
Суд першої інстанції обґрунтовано, та у відповідності до положень ст.61 ЦПК України дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції не є преюдиційним, як стверджує ОСОБА_5, для вирішення даної справи, оскільки в цій справі беруть участь як ті ж так і інші особи, а обставини справи, встановлені рішенням суду, не стосуються обставин даної справи.
Крім того слід зазначити, що взагалі не можна визнавати за правилами недійсності правочинів свідоцтва про право на спадщину та державного акту на земельну ділянку, оскільки вони за своїм змістом не є правочинами, а є нормативно-правовими актами, які оформляють, підтверджують певне право.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 11 серпня 2010 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Г.О.Савіна
Судді: В.П.Турік
Л.А.Братіщева