Справа №22ц-23724/10 Головуючий в 1 інстанції – Шум Л.І.
Категорія 26 ( 1 ) Доповідач – Митрофанова Л.В.
У Х В А Л А
Іменем України
28 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Митрофанової Л.В.
суддів: Соколан Н.О., Турік В.П.
при секретарі: Бондаренко І.В.
за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
представника відповідача – Колесніченко Інни Володимирівни
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 серпня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, -
В С Т А Н О В И Л А :
У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі – ВАТ «Кривбасзалізорудком») про відшкодування моральної шкоди посилаючись на те, що працюючи тривалий час у шкідливих умовах праці отримав професійне захворювання.
Висновком МСЕК від 03.07.2009 року йому було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 50%, з яких 30% - по радикулопатії, 10% - по артозу і встановлена 3 група інвалідності.
Посилаючись на ці обставини, просив стягнути з відповідача 130 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 серпня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. На його користь з ВАТ «Кривбасзалізорудком» у відшкодування моральної шкоди стягнуто 45 тис. грн. та витрати ІТЗ.
В апеляційній скарзі ВАТ «Кривбасзалізорудком» просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову позивачу у позові у зв’язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального і порушенням вимог процесуального права.
Зокрема відповідач вважає, що під час ухвалення рішення суд не встановив характер правовідносини сторін, правові норми, якими ці правовідносини регулюються; ВАТ «Кривбасзалізорудком» не повинен відшкодовувати моральну шкоду, оскільки обов’язок по відшкодуванню потерпілим шкоди, завданої ушкодженням здоров’ю, покладено з 01.04.2001р. на Фонд соціального страхування; відповідач вважає, що факт спричинення позивачу моральної шкоди не було встановлено висновками МСЕК на які покладено обов’язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди; позивач не надав доказів спричинення йому моральної шкоди.
Також, судом помилково до спірних правовідносин застосовано норми ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України та не враховано положення п.п 4.2 п. 4 рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року, яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ВАТ «Кривбасзалізорудком» не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1992 року по день встановлення профзахворювання, працював на ВАТ «Кривбасзалізорудком» підземним гірничим робітником у шкідливих умовах праці.
Рішенням ЛЕК НДІ від 19.03.2009р. ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання - радикулопатія попереково-крижова, артроз.
Висновком МСЕК від 03.07.2009р. позивачу була встановлена втрата працездатності 50%, із них: 30% по радикулопатаії та 3 група інвалідності, 10% по артозу і 10% по вібрації.
Актом №24 розслідування професійного захворювання від 07.04.2009 року, затвердженого головним Державним санітарним лікарем Жовтневого району м. Кривого Рогу встановлена причина професійного захворювання – робота впродовж 16 років 11 місяців в умовах важкої праці, параметри яких перевищували нормативи, які виникли в результаті порушення керівництвом підприємств, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу у зв’язку з отриманими ним на виробництві професійного захворювання моральної шкоди відповідачем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з акту №24 від 07.04.2009р. розслідування професійного захворювання (а.с. 14-17) причиною професійних захворювань ОСОБА_1 є робота протягом 16 років і 11 місяців в умовах важкої праці, параметри яких перевищували нормативи, які виникли в результаті порушення керівництвом підприємств, де працював хворий, ст. 13 Закону України «Про охорону праці» і ст. 153 КЗпП України, якими передбачено обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Виходячи з викладеного, доводи відповідача про відсутність обов’язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, передбачено, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров’я припинено з 01 січня 2008 року незалежно від часу настання страхового випадку.
Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Як зазначалося вище, вперше стійку втрату професійної працездатності по професійному захворюванню та 3 групу інвалідності позивачу було встановлено 03.07.2009 року, що підтверджується висновком МСЕК (а.с. 22), отже саме з цього часу у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди.
Також спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв’язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, зміни у життєвих відносинах позивача викликають у нього моральні страждання, він переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Колегія погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає в залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
З вище вказаних підстав колегія суддів погоджується і з розрахунком суми стягнутої з відповідача моральної шкоди на користь позивача.
Інші доводи ВАТ «Кривбасзалізорудком», викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи і висновками суду і не можуть бути підставою для скасування рішення.
Суд при постановленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.
В іншій частині рішення суду не оскаржується.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв’язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 серпня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: