УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2010 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі :
головуючого – Стана І. В.,
суддів – Симаченко Л. І., Лізанця П. М.,
з участю прокурора –Завальського О. Я.,
засудженого – ОСОБА_1 та його
захисника – ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора м. Ужгорода на вирок Ужгородського міськрайонного суду від 16 липня 2010 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, несудимий,
засуджений за ч. 3 ст. 358 КК України на два роки позбавлення волі; за ч. 4 ст. 190 КК України на п’ять років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено п’ять років позбавлення волі.
На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком – три роки з покладенням на нього обов’язків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з’являтися для реєстрації в кримінально - виконавчій інспекції.
За ч. 1 ст. 209 КК України ОСОБА_1 виправданий.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнаний винним у заволодінні за попередньою змовою з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 чужим майном шляхом обману за таких обставин: 24 березня 2008 року з метою незаконного отримання кредиту під приводом придбання автомобіля марки «TOYOTA CAMRY 2.4 XLE» на підставі підроблених документів - рахунку № НОМЕР_1 від 11 березня 2008 року; договору купівлі – продажу автомобіля з використанням банківського кредиту № 78 без дати, укладеного з ПП «УжАвтотрейд»; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «НОМЕР_2», виданого РЕВ Ужгородського МРВ УДАЇ - уклав кредитний договір із Закарпатською обласною дирекцією ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав кошти в розмірі 36 000 доларів США, що за курсом Національного банку становить 227 500 гривень, з яких 15 000 гривень передав ОСОБА_3, а інші використав на власні потреби.
Виправдовуючи ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 209 КК України – набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів одержаних злочинним шляхом, суд у вироку зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що засуджений здійснював незаконні фінансові операції, зокрема перераховував кошти з одного рахунку на інший з метою надання їм легального характеру, а тому дії підсудного не містять ознак легалізації.
В апеляції прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію вчиненого, просить вирок суду скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. Зазначає, що судом при звільненні ОСОБА_1 від покарання з випробуванням не було враховано, що злочин відноситься до категорії особливо тяжких і заподіяна банку шкода не відшкодована.
Заслухавши доповідь судді, промову прокурора про скасування вироку з наведених в апеляції підстав, пояснення засудженого та його захисника, які просили залишити вирок суду без зміни, посилаючись на щире каяття та часткове відшкодування заподіяної шкоди, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, які ніким із учасників судового процесу не оскаржуються. Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог норм кримінально – процесуального закону, спрямованих на всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи. Враховуючи вимоги кримінально – процесуального закону щодо перевірки справи в межах апеляції, колегія суддів вважає, що висновки суду про винуватість засудженого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358 КК України, ч. 4 ст. 190 КК України за обставин, зазначених у вироку є обґрунтованими і підтверджуються сукупністю зібраних та досліджених відповідно до вимог ст. 67 КПК України доказів.
Що стосується доводів прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості покарання з посиланням на те, що ОСОБА_1 вчинив особливо тяжкий злочин і не відшкодував заподіяну шкоду, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки такі не базуються на сукупності всіх обставин справи і носять формальний характер.
Зокрема, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що на ім’я засудженого за пропозицією ОСОБА_3 було оформлено один кредитний договір; виготовленням документів, на підставі яких був оформлений даний договір займались ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5; кредит засуджений виплачує, що підтверджується даними виписки по рахунку «Райффайзен Банк Аваль» та квитанціями банку. ( т. 2 а. с. 231 – 237, т. 3 а. с. 22, 27 ).
Отже, враховуючи дані обставини, а також те, що засуджений вчинив злочин вперше, у вчиненому щиро розкаявся, до кримінальної або адміністративної відповідальності раніше не притягувався, проживає із сім’єю, має на утриманні неповнолітню дитину, займається суспільно – корисною працею, позитивно характеризується, частково відшкодував заподіяну шкоду, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не є небезпечною для суспільства особою, виправлення якої можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства. ( т. 2 а. с. 156 – 162 ).
Призначене судом першої інстанції покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів і відповідає вимогам ст. НОМЕР_1 КК України.
Порушень вимог кримінально - процесуального закону, які б тягнули за собою скасування або зміну вироку по справі не встановлено.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України апеляційний суд Закарпатської області
У Х В А Л И В:
Вирок Ужгородського міськрайонного суду від 16 липня 2010 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, апеляцію прокурора - без задоволення.
Судді: