ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 127/2697/23

провадження № 61-8478св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Укрзалізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2024 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 05 червня 1975 року до 08 квітня 2004 року він працював у Вінницькій дистанції колії, яка була виробничим підрозділом Регіональної філії «Південно-Західна залізниця». З 25 вересня

2000 року до 08 квітня 2004 року займав посаду заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань.

Наказом роботодавця від 19 листопада 2002 року його було звільнено на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (за прогули), але на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2003 року (справа №2-2090/03) видано наказ від 28 січня 2003 року про поновлення його на посаді, рішенням суду стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2003 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2003 року, справу направлено на новий розгляд.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 грудня 2003 року йому відмовлено в задоволенні позову до ДТГО «Південно-Західна залізниця» в особі Вінницької дистанції колії № 8 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Наказом роботодавця від 08 квітня 2004 року №70 його вдруге було звільнено за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (за прогули) без зазначення конкретних днів вчинення прогулів.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2004 року скасовано наказ від 08 квітня 2004 року, стягнуто заборговану заробітну плату.

На виконання судового рішення від 24 червня 2004 року наказом роботодавця

від 10 листопада 2004 року скасовано наказ від 08 квітня 2004 року про звільнення позивача, але до роботи його не допущено.

Позивач зазначає, що наказ від 19 листопада 2002 року втратив чинність після поновлення його на роботі, а інший наказ про його звільнення від 08 квітня

2004 року не видавався, копію наказу про звільнення він не отримував та через півтора року роботи його звільнили за те ж саме порушення.

При звільненні 08 квітня 2004 року Вінницькою дистанцією колії нарахована компенсація за невикористану відпустку за період тільки з 20 січня 2003 року по 08 квітня 2004 року, а не з часу поновлення на роботі з 20 листопада 2002 року, тобто не була нарахована компенсація за час вимушеного прогулу -

з 20 листопада 2002 року до 20 січня 2003 року.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточненої позовної заяви

від 15 лютого 2023 року та заяви про збільшення позовних вимог від 16 березня 2023 року, ОСОБА_1 просив: поновити його на попередній посаді заступника начальника Вінницької дистанційної колії з кадрів та соціальних питань з 09 квітня 2004 року у зв`язку з відсутністю наказу про звільнення по особовому складу за встановленою нормативною формою П-8; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 квітня 2004 року до

09 листопада 2005 року (період 19 місяців) в розмірі 34 985,54 грн; грошову компенсацію за невикористану відпустку за час трудового стажу, з урахуванням періоду оплаченого вимушеного прогулу з 20 листопада 2002 року до 08 квітня 2004 року, після поновлення на роботі, за 6 календарних днів в розмірі 540,06 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді

Венгрин О. О. від 18 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі з 09 квітня 2004 року. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудових спорів, передбачений статтею 233 КЗпП України щодо вимоги про поновлення на роботі.

Оскільки відсутні підстави для поновлення на роботі ОСОБА_1

з 09 квітня 2004 року, суд дійшов висновку й про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 квітня 2004 року по 09 листопада 2005 року в розмірі 34 985,54 грн.

Щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, то судом встановлено, що період з 20 листопада 2002 року по 20 січня 2003 року (дата поновлення ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду від 20 січня 2003 року в порядку негайного виконання, яке було скасовано апеляційною інстанцією) не є періодом вимушеного прогулу, оскільки ОСОБА_1 не поновлено на роботі при повторному розгляді справи №2-2090/03; в цей період (з 20 листопада 2002 року по 20 січня 2003 року) позивач ОСОБА_1 не працював.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2024 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2023 року скасовано, провадження у цій справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наявне рішення суду у справі № 127/5562/14, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому провадження у справі підлягає закриттю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України лише у разі закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а не наявність судового рішення, ухваленого по суті спору. Крім того, предмет позову не є тотожним із предметом позову у справі № 127/5562/14.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнтої судом апеляційної інстанції постанови. Доводи відзиву є аналогічними мотивам прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Не погоджуючись із доводами відзиву на касаційну скаргу, позивач подав свої заперечення.

Встановлені судами фактичні обставини справи

З 25 вересня 2000 року ОСОБА_1 переведений на посаду заступника начальника по кадрах та побуту у Вінницькій дистанції колії на підставі наказу №41 від 25.09.2000 року.

Наказом від 19 листопада 2002 року (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника з кадрів та соціальних питань Вінницької дистанції колії на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причини. З наказом позивач ознайомлений 20 листопада 2002 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2003 року у справі №2-2090/03 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань, стягнуто на користь ОСОБА_1 середньомісячну зарплату за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

На підставі вказаного рішення, 28 січня 2003 року наказами галузевої служби колії ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 4 та начальника Вінницької дистанції колії № 44, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань з 20 листопада 2002 року та виплачено заробітну плату за один місяць вимушеного прогулу.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2003 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2003 року, справу направлено на новий розгляд.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 грудня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16 березня 2004 року та ухвалою Верховного Суду України від 23 вересня 2004 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

На виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці 23 грудня 2003 року Вінницькою дистанцією колії було видано наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 08 квітня 2004 року та ОСОБА_1 було звільнено з посади з 08 квітня 2004 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 24.06.2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 вересня 2004 року, у справі №2-3369/04 за позовом ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця», начальника Вінницької дистанції колії - Козубовського А. А., начальника галузевої служби колії Ляхового І. В. про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, скасування наказу від 08 квітня 2004 року, стягнення невиплаченої заробітної плати, добових за відрядження, компенсації за невикористану відпустку за 7 календарних днів в розмірі 560,00 грн, скасовано накази

від 08 квітня 2004 року про звільнення ОСОБА_1 за прогули 14 і 15 жовтня 2002 року, стягнуто на користь ОСОБА_1 46,67 грн та 20,38 грн заробітної плати у вигляді премії, 18,00 грн добових по відрядженню за 11 березня 2004 року В задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 560,00 грн відмовлено.

Зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказ від 19 листопада 2002 про звільнення ОСОБА_1 за прогули визнано законним, він є дійсним, а тому видача нових наказів з тих же підстав немає юридичного значення. Крім того, період роботи позивача почався з 20 січня

2003 року - з часу його фактичної роботи протягом робочого року, відповідно до до 08 квітня 2004 року. Відпустка позивача використана у кількості

31 календарний день, невикористана відпустка за вказаний період складає

15 календарних днів, яка була йому компенсована.

На виконання зазначеного рішення суду від 24 червня 2004 року Вінницькою дистанцією колії було видано наказ від 10 листопада 2004 року, яким накази начальника Вінницької дистанції колії від 08 квітня 2004 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи скасовано.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 травня 2005 року у справі № 2-1651/05 позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця», Вінницької дистанції колії ДТГО «Південно-Західна залізниця», третя особа - Ленінський центр зайнятості, про відновлення трудового стажу, стягнення зарплати (встановлення допомоги по безробіттю) задоволено частково, зобов`язано Вінницьку дистанцію колії ДТГО «Південно-Західна залізниця» підтвердити відповідним наказом трудовий стаж ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань з 20 листопада 2002 року до 08 квітня 2004 року, зазначивши причину звільнення - за прогули без поважних причин (пункту 4 статті 40 КЗпП України) на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2004 року; внести в дублікат трудової книжки відомості про роботу на російській мові; на вимогу ОСОБА_1 видати йому новий дублікат трудової книжки без записів, які визнані недійсними. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2005 року роз`яснено рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 травня 2005 року та вказано, що підтверджуючи трудовий стаж за період з 20 листопада 2002 року до 08 квітня 2004 року, зазначивши причину звільнення, суд врахував рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2004 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в поновленні на роботі, скасовано наказ 08 квітня 2004 року, яким ОСОБА_1 звільнений за прогули, визнано дійсним наказ від 19 листопада

2002 року, яким ОСОБА_1 вперше був звільнений за прогули. Оскільки після скасування наказу від 08 квітня 2004 року звільнення ОСОБА_1 не оформлено наказом, суд зобов`язав Дистанцію колії видати новий наказ про звільнення і вказати підставу звільнення відповідно до рішення суду від 24 червня 2004 року.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2005 року і ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2007 року як касаційною інстанцією рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 травня 2005 року і ухвалу від 02 червня 2005 року (справа №2-1651/05) залишено без змін.

Наказом Вінницької дистанції колії від 31 жовтня 2005 року, враховуючи тривалий період судових розглядів справи, прийняття рішень про відмову в задоволенні позовів ОСОБА_1 щодо поновлення на роботі, які набрали чинності, та на виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 травня

2005 року, включено до трудового стажу на посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань ОСОБА_1 період

з 20 листопада 2002 року до 08 квітня 2004 року. Зазначено, що слід вважати причиною звільнення ОСОБА_1 прогул без поважних причин - пункт 4 статті 40 КЗпП України. Визнано недійсними внесені в дублікат трудової книжки ОСОБА_1 записи за № № 14, 15, 17. Видано ОСОБА_1 новий дублікат трудової книжки із записом про включення до трудового стажу на посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань періоду з 20 листопада 2002 року до 08 квітня 2004 року, зазначивши причину звільнення - прогул без поважних причин.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 04 серпня 2009 року (справа № 2-1613/2009) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця», Вінницької дистанції колії ДТГО «Південно-Західна залізниця» про визнання недійсним звільнення та поновлення на посаді, зобов`язання привести наказ та дублікат трудової книжки у відповідність до закону, стягнення заробітної плати - грошової компенсації за невикористані

8 календарних днів відпустки в розмірі 756,08 грн, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заборгованої зарплати (компенсації за невикористану відпустку) з 08 квітня 2004 року по день ухвалення рішення, відшкодування моральної шкоди в розмірі 5500,00 грн.

Судом встановлено, що на момент видачі дубліката трудової книжки позивач був звільнений, а його звільнення 19 листопада 2002 року в судовому порядку визнано законним.

Додатковим рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 липня 2010 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ДТГО «Південно-Західна залізниця», Вінницької дистанції колії державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про визнання укладеним безстрокового трудового договору.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 грудня 2011 року (справа №2-2076/11/0206) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця», Вінницької дистанції колії про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 41 245,88 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 6 000,00 грн та зобов`язання видати оригінал трудової книжки з належними записами.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2014 року (справа №127/5562/14-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 03 червня 2003 року, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ДТГО «Південно-Західна залізниця», Вінницької дистанції колії про поновлення на роботі, зобов`язання Вінницької дистанції колії видати позивачу копію наказу по особовому складу про звільнення з 08 квітня 2004 року для ознайомлення під розпис, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 квітня 2004 року по день працевлаштування - 09 листопада

2005 року в іншій організації - 37 804,20 грн, компенсації за невикористану відпустку - 450,05 грн, середнього заробітку за період затримки виплати зарплати при звільненні (період з 08 квітня 2004 року по 31 жовтня 2004 року) в сумі 11 341,26 грн, середнього заробітку за час затримки виплати зарплати (компенсації невикористаної відпустки) в сумі 36 875,75 грн, відшкодування моральної шкоди в сумі 4 000,00 грн.

У цій справі суд виходив із того, що невидача нового наказу про звільнення після скасування судового рішення про його поновлення на роботі не є підставою для поновлення позивача на займаній посаді, а стосується лише питання оформлення трудової книжки та тривалості трудового стажу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 18 ЦПК Українисудові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України

За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальним правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Предмет позову у справі, яка переглядається, є тотожним предмету позову у справі № 127/5562/14, в якій ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця», Вінницької дистанції колії про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 квітня 2004 року до 09 листопада 2005 року, компенсації за невикористану відпустку. Це рішення було предметом апеляційного перегляду за апеляціною скаргою ОСОБА_1 та 03 червня 2014 року набрало законної сили.

У справі, яка переглядається, та у справі № 127/5562/14 також є тотожними підстави позовів, оскільки в обох справах позивач обґрунтовував свої вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку тим, що роботодавець не видав новий наказ про його звільнення після скасування судового рішення про його поновлення на роботі. Відмінність полягає лише в тому, що у зв`язку з великим проміжком часу та реорганізаційними змінами в структурі відповідача, у новому позові позивач не звертається до підрозділу, в якому був працевлаштований і на даний час діяльність якого припинена, а до АТ «Укрзалізниця», яке засноване у жовтні 2015 року, а також розширив виклад позовних вимог та змінив суми нарахування.

Проте, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, такі зміни суми вимог, перефразування, розширення викладу позовних вимог не свідчить про зміну предмета та підстав позову про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку.

Таким чином, вже існує рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2014 року, яке набрало законної сили, у справі №127/5562/14, тобто ухваленез приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет

і з тих самих підстав, а тому суд апеляційної інстанції правильно закрив провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України лише у разі закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а не наявність судового рішення, ухваленого по суті спору, помилкові, оскільки за змістом вказаної норми процесуального права суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду, як у випадку зі справою, що переглядається, або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тобто закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України можливе у трьох випадках: наявність рішення суду, ухваленого по суті спору; наявність ухвали про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; наявність судового наказу, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

У справі, яка переглядається, наявне рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті

255 ЦПК України. Отже, доводи касаційної скарги про те, що закриття провадження у справі на підставі вказаної норми процесуального права можливе лише у разі наявності ухвали про закриття провадження у справі, постановленої між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є помилковими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара