ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 755/21821/21

провадження № 61-1189св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєва Валентина Іванівна, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гура Людмила Борисівна, Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжинірінг»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просила здійснити тлумачення заповіту, а саме: зміст заповіту, що складений 06 грудня 2014 року ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гурою Л. Б. за реєстровий № 658, відповідно до якого ОСОБА_5 заповів ОСОБА_1 належні йому майнові права на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно до договорів № 338/МЕ від 28 червня 2012 року та № 784 від 18 травня 2014 року, розуміти так, що спадкодавець заповів ОСОБА_1 свої майнові права на квартиру АДРЕСА_3 відповідно до договорів № 337/МЕ від 28 червня 2012 року, № 338/МЕ від 28 червня 2012 року, додаткової угоди № 1 від 21 липня 2012 року до договору купівлі-продажу майнових прав № 338/МЕ від 28 червня 2012 року та № 784 від 18 травня 2014 року.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , з яким вони з 2010 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Після його смерті відкрилася спадщина на все належне йому майно, спадкоємцем якого на підставі заповіту є вона.

26 липня 2017 року вона звернулася до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвої В. І. з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме на майнові права на об`єкти нерухомості: квартири АДРЕСА_3 , які належали померлому на підставі договору № 337/МЕ купівлі-продажу майнових прав, додаткової угоди № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав № 337/МЕ від 28 липня 2012 року, укладених між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_5 .

Постановою приватного нотаріуса Медвєдєвої В. І. від 15 вересня 2015 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на вищевказане нерухоме майно, технічна документація на нерухоме майно, а також у зв`язку з розбіжностями у правовстановлюючих документах, на підставі яких вищевказане нерухоме майно належить померлому (у заповіті, посвідченому 06 грудня 2014 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гурою Л. Б. за реєстровим № 658, вказаний договір № 338/МЕ, який був не чинним на дату посвідчення заповіту, оскільки 21 липня 2012 року сторони за договором № 338/МЕ досягли згоди щодо його розірвання та об`єднання усіх майнових прав у договорі № 337/МЕ).

28 червня 2012 року між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 337/МЕ, відповідно до якого товариство передало ОСОБА_5 майнові права на об`єкт капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з наступними характеристиками: квартира АДРЕСА_5 , а ОСОБА_5 придбав майнові права на цей об`єкт нерухомості за орієнтовною загальною вартістю на день укладення цього договору в сумі 319 256,33 грн.

28 червня 2012 року ТОВ «Еверест плюс» уклало з ОСОБА_5 договір № 338/МЕ купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого ТОВ «Еверест плюс» передало ОСОБА_5 майнові права на об`єкт капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з наступними характеристиками: квартира АДРЕСА_6 , а ОСОБА_5 придбав майнові права на цей об`єкт нерухомості за орієнтовною загальною вартістю на день укладення цього договору в сумі

323 169,66 грн.

21 липня 2012 року ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_5 уклали додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 337/МЕ, відповідно до якої ТОВ «Еверест плюс» передало ОСОБА_5 майнові права на об`єкт капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з наступними характеристиками: квартира АДРЕСА_7 , загальною площею 90,29 кв. м, поверх 18, а ОСОБА_5 придбав майнові права на цей об`єкт нерухомості за орієнтовною загальною вартістю на день укладення цього договору в сумі 642 425,99 грн.

21 липня 2012 року між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 338/МЕ, відповідно до якої сторони дійшли добровільної згоди розірвати договір купівлі-продажу майнових прав № 338/МЕ від 28 червня 2012 року. Кошти, сплачені покупцем продавцю на підставі статті 4 договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 338/МЕ, а саме 323 169,66 грн, в повному обсязі зараховані в рахунок виконання грошових зобов`язань покупця перед продавцем до договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 337/МЕ.

Квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_8 були об`єднані в один об`єкт під № 134/135, площа якого дорівнювала сумі площ квартир за договорами № 337/МЕ та № 338/МЕ, а вартість майнових прав дорівнювала сумі вартості майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав № 338/МЕ від 28 червня 2012 року, з урахуванням додаткової угоди № 1 до цього договору.

У заповіті ОСОБА_5 зазначено, що він заповідає їй майнові права саме на дві квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_9 , і заповідач вважав, що немає різниці за яким договором вони придбані, оскільки кошти були сплачені ним за обома договорами № 337/МЕ та № 338/МЕ.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня

2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Розтлумачено зміст заповіту, складеного 06 грудня 2014 року

ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гурою Л. Б., зареєстрованого в реєстрі за № 658, відповідно до якого ОСОБА_5 заповів ОСОБА_1 належні йому майнові права на квартиру АДРЕСА_3 , згідно з договорами від 28 червня 2012 року № 337/МЕ, від 28 червня 2012 року № 338/МЕ, додатковою угодою від 21 липня 2012 року № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 337/МЕ, додатковою угодою від 21 липня 2012 року № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 338/МЕ та договором від 18 травня 2014 року № 784.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що зазначене у заповіті формулювання щодо розпорядження майновими правами на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_8 згідно з договором купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 338/МЕ є некоректними. Майнові права на вказані квартири передавалися ОСОБА_5 на підставі двох окремих правочинів, які згодом були об`єднані в одному договорі у зв`язку з об`єднанням зазначених квартир в одну квартиру АДРЕСА_7 . Судом враховано встановлені рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2015 року обставини щодо кола спадкоємців померлого ОСОБА_5 за заповітом з урахуванням прав його батьків на обов`язкову частку у спадщині, а також визнання останніми права на включення до прав, які заповідаються на підставі спірного заповіту, майнових прав на дві квартири АДРЕСА_7 .

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 05 липня

2023 року стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 3 425,33 грн з кожної судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат на обов`язкові поштові відправлення, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на наявність судових справ, при вирішенні яких судами фактично здійснювалася інтерпретація положень заповіту ОСОБА_5 від 06 грудня 2014 року з метою вирішення спорів між спадкоємцями щодо майнових прав, не надав належну правову оцінку встановленим у зазначених вище справах обставинам, у зв`язку з чим дійшов передчасних висновків про задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з буквального тлумачення змісту заповіту вбачається, що намір (волевиявлення) спадкодавця був спрямований на те, щоб заповісти ОСОБА_1 майнові права на квартири під номером АДРЕСА_3 згідно з договорами майнових прав № 338/МЕ від 28 червня 2012 року, № 784/МЕ від 18 травня 2014 року, на які у заповідача на момент складання заповіту не було права та які не увійшли до складу спадщини, про що спадкодавець знав, оскільки він власноручно підписав додаткову угоду № 1 від 21 липня 2012 року до договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 337/МЕ про об`єднання квартир в один об`єкт - квартиру АДРЕСА_7 , та додаткову угоду № 1 від 21 липня 2012 року до договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 338/МЕ про його розірвання та зарахування сплачених коштів в рахунок виконання грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 337/МЕ.

Вказане також підтверджується тим, що в спірному заповіті чітко зазначено, що останній прочитано вголос та зі слів ОСОБА_5 записаний вірно, а позивачем не надано жодних доказів на спростування того, що померлий міг переплутати зміст заповіту, номери договорів чи номери квартир.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 20223 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/17, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц та від 26 жовтня 2022 року в справі № 201/13239/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У жодному із судових рішень у справах № 553/2723/15-ц, № 755/10496/15, № 755/12118/17 не встановлено преюдиційні факти щодо тлумачення та оспорювання заповіту.

Суди під час розгляду справи № 755/10496/15-ц встановили факт визначення обов'язкових часток у спадщині незалежно від форми заповіту та його змісту, факт непроживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю та невизнання майна об'єктом спільної сумісної власності.

У справі № 755/12118/17 суди взагалі не встановили будь-які факти, які мають преюдиційне значення, оскільки було встановлено, що позов подано до неналежного відповідача.

Відповідачі у своїх апеляційній та касаційній скаргах не ставили питання про порушення принципу правової визначеності та існування преюдиційних фактів в попередніх судових рішенням.

Вона надала належні докази тотожності майнових прав на квартиру АДРЕСА_10 та АДРЕСА_8 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду м. Києва.

06 березня 2024 року справа № 755/21821/21 надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - ОСОБА_7 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

Відповідно до заповіту від 06 грудня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гурою Л. Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 658, ОСОБА_5 , діючи добровільно і перебуваючи у здоровому розумі і ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлений з приписами цивільного законодавства, на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , майнові права на квартири АДРЕСА_3 згідно з договорами майнових прав № 338/МЕ від 28 червня 2012 року, № 784/МЕ від 18 травня 2014 року,

Згідно з договором купівлі-продажу майнових прав від 28 червня

2012 року № 337/МЕ, укладеним між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_5 , товариство передало ОСОБА_5 майнові права на об`єкт капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з наступними характеристиками: об`єкт № 134, загальною площею 44,87 кв. м, поверх 18, секція 1, а ОСОБА_5 придбав майнові права на цей об`єкт нерухомості за орієнтовною загальною вартістю на день укладення цього договору в сумі 319 256,33 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 338/МЕ, укладеного між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_5 , товариство передало ОСОБА_5 майнові права на об`єкт капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з наступними характеристиками: об`єкт № 135, загальною площею 45,42 кв. м, поверх 18, секція 1, а ОСОБА_5 придбав майнові права на цей об`єкт нерухомості за орієнтовною загальною вартістю на день укладення цього договору в сумі 323 169,66 грн.

21 липня 2012 року між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 337/МЕ, предметом якого є майнові права на об`єкт капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з наступними характеристиками: об`єкт № 134/135, загальною площею

90,29 кв. м, поверх 18, секція 1. За умовами вказаної угоди ОСОБА_5 купує майнові права на цей об`єкт нерухомості орієнтовною загальною вартістю на день укладення договору в сумі 642 425,99 грн.

21 липня 2012 року ТОВ «Еверест плюс» уклало з ОСОБА_5 додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 338/МЕ, за умовами якої, керуючись положеннями статті 8 договору купівлі-продажу майнових прав № 338/МЕ, сторони дійшли обопільної добровільної згоди розірвати договір купівлі-продажу майнових прав

від 28 червня 2012 року № 338/МЕ. Кошти, сплачені покупцем продавцю на підставі статті 4 договору купівлі-продажу майнових прав від 28 червня

2012 року № 338/МЕ, а саме 323 169,66 грн, в повному обсязі будуть зараховані в рахунок виконання грошових зобов`язань покупця перед продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 337/МЕ.

Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 18 травня 2014 року № 784/МЕ, укладеного між ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг» та ОСОБА_5 , товариство передало ОСОБА_5 майнові права на об`єкт капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_11 з наступними характеристиками: господарське приміщення загальною площею 3,00 кв. м, поверх 18, секція 1, а ОСОБА_5 придбав майнові права на цей об`єкт у розмірі 27 600,00 грн.

Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Мєдвєдєвої В. І. від 15 вересня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 за відсутності правовстановлюючих документів, технічної документації на нерухоме майно та адреси, до вирішення в суді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, встановлення частки у спадковому майні за заповітом та справи за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки наявні спадкоємці, які мають право на обов`язкову частку у майні, визначеному заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гурою Л. Б. та зареєстрованим в реєстрі за № 658.

Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Мєдвєдєвої В. І. від 31 липня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно -квартири АДРЕСА_8 , АДРЕСА_12 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 через відсутність правовстановлюючих документів на вищевказане нерухоме майно, документації на нерухоме майно, а також у зв`язку з розбіжностями у правовстановлюючих документах, на підставі яких вищевказане нерухоме майно належить померлому (договір № 338/МЕ не був чинним на дату посвідчення заповіту - 06 грудня 2014 року, оскільки сторони за договором № 338/МЕ досягли згоду щодо його розірвання та об`єднання всіх майнових прав у договорі № 337/МЕ).

З листа ТОВ «Еверест-буд-інжиніринг» від 02 листопада 2015 року встановлено, що згідно з технічним паспортом (інвентаризаційна справа

№ 0037) об`єктом нерухомості є квартира, розташована за будівельною адресою: АДРЕСА_4 з наступними характеристиками: секція 1, квартира АДРЕСА_13 , дві кімнати, проектна площа 90,29 кв. м.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня

2015 року у справі № 553/2723/15-ц позов ОСОБА_4 , ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про визнання права на обов`язкову частку у спадщині задоволено. Визнано за ОСОБА_8 право на обов`язкову частку у спадщині за заповітом НАЕ505785, посвідченим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гурою Л. Б., після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_5 в розмірі 1/8 частин майнових прав на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , за будівельною адресою: АДРЕСА_11 , відповідно до договорів купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 338/МЕ, від 18 травня 2014 року № 784/ЕМ. Визнано за ОСОБА_4 право на обов`язкову частку у спадщині за заповітом НАЕ505785, посвідченим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гурою Л. Б., після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_5 в розмірі 1/8 частин майнових прав на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , за будівельною адресою: АДРЕСА_11 , відповідно до договорів купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року № 338/МЕ, від 18 травня 2014 року № 784/ЕМ.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня

2016 року у справі № 755/10496/15, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, встановлення частки у спадковому майні за заповітом, відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини (стаття 1218 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Відповідно до частини п`ятої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача.

Тлумачення заповіту судом не повинно замінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням в ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частини заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.

Системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України діє підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малось на увазі. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 335/4131/18.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

У постанові Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у справі № 755/9826/2020 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання прав на майнові права в порядку спадкування, яка набрала законної сили, встановлено, що виходячи зі змісту заповіту, складеного ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_1 , померлий заповів їй майнові права на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 згідно договорів майнових прав № 338/МЕ від 28 червня 2012 року, № 784/ЕМ від 18 травня 2014 року.

Складаючи заповіт на ім`я ОСОБА_1 , спадкодавець не охопив ним майно за договором купівлі-продажу майнових прав №337/МЕ від 28 червня 2012 року, укладеним між ТОВ «Еверест плюс» та ОСОБА_5 , з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою №1 від 21 липня 2012 року, - майнові права на квартиру АДРЕСА_3 , тому вона не є спадкоємицею цього спадкового майна.

Окрім того, у рішенні Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2015 року у справі №553/2723/15-ц за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про визнання права на обов`язкову частку у спадщині встановлено, що майно, охоплене заповітом, складається з майнових прав на нерухоме майно за договором № 338/МЕ купівлі-продажу майнових прав від 28 червня 2012 року, згідно з яким спадкодавець придбав майнові права на квартиру АДРЕСА_12 .

Крім того, постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №755/10496/15-ц було залишено без змін рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2017 року, якими було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про встановлення факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, встановлення процентної частки у спадковому майні за заповітом.

Апеляційний суд встановив, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_5 було спрямоване на те, щоб заповісти ОСОБА_1 майнові права на квартири АДРЕСА_7 , які не увійшли до складу спадщини, оскільки ОСОБА_5 до складення оспорюваного заповіту (06 грудня 2014 року) уклав додаткову угоду № 1 від 21 липня 2012 року до договору купівлі-продажу майнових прав від № 337/МЕ 28 червня 2012 року, за умовами якого вказані квартири були об'єднані в один об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_3 . Разом з тим, оскільки майнові права на вищевказану квартиру ОСОБА_5 позивачу не заповів, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін постанови Київського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_7 , який є представником ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , просить відшкодувати понесені відповідачами витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції з урахуванням ухвали Верховного Суду від 31 січня 2024 року в розмірі 26 000,00 грн, тобто по 8 677,67 грн на користь кожного відповідача. Зазначає, шо докази надання послуг та розрахунки за них містяться в матеріалах справи.

Клопотання представника відповідачів задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Встановлено, що ОСОБА_7 , діючи від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 25 вересня 2023 року звернувся до Верховного Суду із заявою про відшкодування судових витрат у справі, в якій, зокрема, просив стягнути з позивача на користь відповідачів понесені витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року у задоволенні цієї заяви відмовлено, оскільки постановою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому у суду відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених заявниками в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_7 , який діє від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , не позбавлений можливості звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, оскільки розподіл понесених відповідачами судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції за їх касаційною скаргою повинен здійснюватися тим судом, який ухвалив остаточне рішення у справі.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , поданого представником ОСОБА_7 , про відшкодування судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко