Справа № 11-268, 2007року Головуючий в 1-й інстанції Болотін C.M.
Категорія: постанова Доповідач Дуфнік Л.М.
УХВАЛА
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
11 квітня 2007 року Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючого - судді Ковтуна В.П.
суддів Бойко Л.В., Дуфнік Л.М.
прокурора Кондратюка П.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постанову Шепетівського міськрайонного суду від 26 лютого 2007 року.
Цією постановою частково задоволено заяву засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця с Носиківка Шаргородського району Вінницької області, мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого,
вирок Хмельницького обласного суду від 3 лютого 2000 року щодо нього приведено у відповідність до норм КК України , прийнятого 5 квітня 2001 року, та постановлено ОСОБА_1 вважати засудженим:
· за ст.ст. 17 ч. 1, 93 п."г" КК України (в ред. 1960 року) до 9 років позбавлення волі,
· за ст. 145 ч.2 КК України (в ред. 1960 року) до 7 років позбавлення волі,
· за ст. 129 ч. 1 КК України (в ред.2001 року) до 2 років обмеження волі,
· за ст.296 ч. 1 КК України (в ред.2001 року) до 5 років обмеження волі,
· за ст. 189-2 КК України (в ред. 1960 року) до 1 року позбавлення волі.
На підставі ст. 42 КК України (в ред. 1960 року) за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим до 10 років позбавлення волі у ВТК посиленого режиму.
В решті вимог відмовлено.
Як вбачається з апеляції засудженого, він просить змінити постанову суду першої інстанції і привести вирок Хмельницького обласного суду від 3 лютого 2000 року у відповідність до норм КК України 2001 року, посилаючись на те, що суд першої інстанції при розгляді його заяви не врахував, що санкцією ч.І ст.296 КК України в ред.2001 року максимальне покарання було встановлено у вигляді 3 , а не 5 років обмеження волі; вважає, що він не повинен нести відповідальність за ст. 17 ч.І ,ст.93 п."г" КК України ( в ред. 1960 p.), a також, на думку апелянта, при пом'якшенні покарання, призначеного за окремі злочини, остаточно призначене шляхом часткового складання покарання теж повинно бути пропорційно зменшене. В апеляції також зазначається, що при винесенні постанови місцевим судом було порушено його право на захист.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про часткове задоволення апеляції, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції засудженого ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає задоволенню частково.
Згідно зі ст.409 КПК України питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються судом, що постановив вирок, а у випадках, коли вирок виконується за межами району суду, який його постановив, районним (міським) судом за місцем виконання вироку. Відповідно до
роз'яснення, що міститься в п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року № 11 з наступними змінами „Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків" такі справи підлягають розгляду судом у відкритому судовому засіданні за участю прокурора. Про день розгляду справи суд повинен повідомити засудженого, а також захисника, якщо про це заявив клопотання засуджений.
Як вбачається з матеріалів справи засуджений ОСОБА_1, який був повідомлений місцевим судом про розгляд справи, клопотання про участь у справі захисника не заявляв. Таким чином, підстав вважати , що при вирішенні питання про приведення вироку суду від З лютого 2000 року щодо нього у відповідність до норм КК України 2001 року було порушено його право на захист, не вбачається.
Згідно з вироком Хмельницького обласного суду від 3 лютого 2000 року ОСОБА_1 був засуджений за ст. 125 ч. З КК України до 2 років позбавлення волі;
за ст.ст. 17 ч. 1, 93 п. „г" КК України до 9 років позбавлення волі;
за ст. 145 4.2 КК України до 7 років позбавлення волі;
за ст. 100 КК України до одного року позбавлення волі;
за ст. 206 ч.2 КК України до 3 років позбавлення волі;
за ст. 189-2 КК України до одного року позбавлення волі.
На підставі ст. 42 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання остаточно йому було призначено покарання у вигляді 11 років позбавлення волі у ВТК посиленого режиму.
Постановою Шепетівського районного суду Хмельницької області від 6 травня 2003 року вирок Хмельницького обласного суду від 3 лютого 2000 року щодо ОСОБА_1 приведено у відповідність до КК України в редакції 2001 року згідно з п."в" ст.1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року, і постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ст.ст. 17 ч.І, 93 п. „г", 145 ч.2, 100, 206 ч.2, 189-2, 42 КК України (в ред. 1960 року) на 10 років позбавлення волі у ВТК посиленого режиму.
Пунктом 5 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року, передбачено знизити відповідно до ч. З ст. 74 цього Кодексу міри покарання, призначені за Кримінальним кодексом України 1960 року, якщо вони перевищують санкції відповідних статей цього Кодексу до максимальних меж покарання, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вищевказаними вимогами закону суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву засудженого ОСОБА_1 щодо приведення у відповідність вироку від 3 лютого 2000 року в частині засудження його за ст. 100 КК України 1960 року.
Разом з тим, правильно встановивши, що за дії, кваліфіковані обласним судом за ст.206 ч.2 КК України 1960 року , новим кримінальним кодексом, який вступив в дію з 1 вересня 2001 року, відповідальність передбачена ст.296 ч.І , місцевий суд , знижуючи призначене за цей злочин покарання до максимальної межі, встановленої новим законом, не звернув увагу на те, що станом на 1 вересня 2001 року максимальна межа покарання за ч.І ст.296 КК України становила 3 роки обмеження волі і помилково знизив покарання до 5 років обмеження волі. У зв'язку з цим постанова суду в цій частині підлягає зміні.
Доводи апеляції про необхідність перегляду вироку в частині засудження за ст.ст. 17 ч.І, 93 п."г" КК України 1960 року не заслуговують на увагу. В п."б" ст.1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 року передбачено звільнення від покарання осіб, засуджених за готування до злочину за ч.І ст. 17 та відповідними статтями Особливої частини Кримінального кодексу України 1960 року, лише якщо ці злочини належать до злочинів невеликої тяжкості, а умисне вбивство двох або більше осіб, за готування до вчинення якого
засуджений ОСОБА_1, відповідно до ст. 12 ч.5 КК України 2001 року відноситься до особливо тяжких злочинів.
Не ґрунтуються на законі доводи апеляції про те, що при пом'якшенні покарання, призначеного за окремі злочини, остаточно призначене шляхом часткового складання покарання за сукупністю злочинів теж повинно бути пропорційно зменшене.
Підстав для зменшення остаточного покарання, призначеного ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 17 ч.1,93 п."г",145 ч.2, 189-2 КК України ( в ред. 1960 року), ст.ст.129 ч.І, 296 ч.І КК України ( в ред.2001 року), колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів -
Ухвалила:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Шепетівського міськрайонного суду від 26 лютого 2007 року щодо ОСОБА_1 про приведення вироку Хмельницького обласного суду від 3 лютого 2000 року у відповідність до норм КК України 2001 року змінити.
Вважати ОСОБА_1 засудженим за ст.296 ч. 1 КК України 2001 року до З років обмеження волі, а на підставі ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст.17 ч.І,93 п."г",145 ч.2, 189-2 КК України ( в ред.1960 року), ст.ст.129 ч.І, 296 ч.І КК України ( в ред.2001 року),шляхом часткового складання призначених покарань, - до 10 років позбавлення волі.
В решті постанову суду залишити без зміни.