КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-3047/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Головань О.В.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"24" листопада 2010 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Цвіркуна Ю.І.
при секретарі Ломановій Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2010 року у справі за позовом Заступника Генерального прокурора України до Державного комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання нечинним пункту 10 Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач Заступник Генерального прокурора України звернувся до суду з позовом про визнання нечинним п. 10 Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій (далі Правила), затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №2272 від 11.12.07 року (далі Комісія).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2010 року позов задоволено. Визнано незаконним та нечинним п. 10 р. І Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №2272 від 11.12.07 р.
Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишеню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №2272 від 11.12.07 року затверджено Правила розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, згідно п. 10 р. І яких передбачено, що юридична особа може бути притягнена до відповідальності за вчинення правопорушення не пізніше трьох років з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніше двох місяців з дня його виявлення.
03.02.10 року Генеральною прокуратурою України направлено протест на п. 10 р.1 Правил, в якому відповідачу пропонувалося привести вказаний пункт у відповідність із законодавством.
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 11.02.10 року повідомлено Генеральну прокуратуру України про відхилення протесту, а також скеровано рішення від 09.02.10 р. №149 "Про відхилення протесту Генеральної прокуратури України на пункт 10 розділу І Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій".
Суд першої інстанції задовольняючи позовні прийшов до висновку, що запровадження Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як суб'єктом владних повноважень строків притягнення до відповідальності юридичних осіб у межах трьох років не відповідає вимогам закону, що свідчить про незаконність оскаржуваного положення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.
Статтею 2 Господарського кодексу України встановлено, що учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема суб'єкти господарювання та органи державної влади.
Згідно з ч. 6 ст. 3 ГК України сферу господарських відносин становлять, зокрема організаційно-господарські відносини, які складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Частинами 2, 4 статті 166 ГК України визначено, що державне регулювання ринку цінних паперів здійснює відповідний орган державної влади - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, а форми державного регулювання ринку цінних паперів, порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів суб'єктами господарювання та відповідальність них суб'єктів за порушення правил зазначеної діяльності визначаються цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законодавчими актами.
Згідно ст.238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Стаття 239 ГК України містить невичерпний перелік адміністративно-господарських санкцій, до яких належить адміністративно-господарський штраф.
Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК України, за змістом якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення , але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Отже, оскільки за своєю правовою сутністю передбачена статтею 22 названого Закону фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, то при вирішенні питання правомірності застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції, слід керуватися приписом статті 250 ГК України. При цьому варто зазначити, що адміністративно-господарська санкція, як захід організаційно-правового або майнового характеру застосовується уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а тому установлений статтею 250 ГК України строк адміністративно-господарської санкції застосовується при їх реалізації і не має безпосереднього відношення до строку звернення до суду, передбаченого іншими нормативно-правовими актами.
Адміністративна відповідальність юридичних осіб на відміну від адміністративної відповідальності фізичних осіб наразі не врегульована кодифікованим нормативним актом, тоді як відповідні норми містяться у різних законах України, що регулюють відносини у певних сферах господарювання, зокрема, у Законі України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".
При цьому накласти фінансові санкції згідно ст. 11 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" Комісія може в межах перебачених ст. 250 ГК України строків, тоді як звернутися до суду за їх примусовим стягненням Комісія може згідно строків звернення до суду, визначених процесуальним законодавством.
Глава 27 Господарського кодексу України являється єдиним законодавчим актом, що містить загальні положення щодо притягнення суб'єктів господарювання (в тому числі тих, що наділені правами юридичної особи) до відповідальності за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Однак, пунктом 10 розділу І Правил відповідач передбачив, що юридична особа може бути притягнена до відповідальності за вчинення правопорушення не пізніше трьох років з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніше двох місяців з дня його виявлення.
З огляди на вимоги Закону у Комісії відсутні повноважень запроваджувати на рівні нормативно-правових актів строки притягнення до відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів інші ніж передбачені главою 27 ГК України.
Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" визначено повноваження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, наведено перелік санкцій, які зазначена комісія має право накладати на юридичних осіб, і правопорушень, за умови вчинення яких застосовуються відповідні санкції, та порядок їх накладення.
Таким чином при прийнятті Пункту 10 розділу І Правил у Комісії були відсутні правові підстави запроваджувати на рівні нормативно-правових актів строки притягнення до відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів, які суперечать ст.250 ГК України.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає позовні вимоги Заступника генерального прокурора України підлягають задоволенню.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 –204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції– без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку –залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 29 листопада 2010 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: А.Б.Парінов
Ю.І.Цвіркуна
Повний текст ухвали виготовлений 29 листопада 2010 року.