Справа № 22ц-8364/10 Головуючий у суді 1 інстанції: Стребіж Н.М.
Категорія 21 Доповідач: Перцова В.А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі :
Головуючого судді : Перцової В.А.
Суддів: Глущенко Н.Г., Куценко Т.Р.
При секретарі: Коляда О. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування Ѕ частини житлового будинку, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою і просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 7 травня 2010 року, яким відмовлено в задоволенні його позову до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування 1\2 частини житлового будинку АДРЕСА_1.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд не врахував вимоги норм матеріального права, дійсні обставини справи та надані докази.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 серпня 1983 року (т. 1 а. с. 9). Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська у 1989 році шлюб між ними було розірвано, але ні одна із сторін свідоцтво про реєстрацію шлюбу на той час не отримала, шлюбні відносини між ними були поновлені і вони продовжували проживати однією сім'єю.
Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради на ім'я ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 18), а після завершення будівництва 23 квітня 1997 року на його ім'я було видано свідоцтво про право власності на цей будинок.
20 вересня 1997 року державним нотаріусом було видано на ім'я ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на Ѕ частину вказаного будинку, як на частку в спільному майні подружжя (т. 1 а. с. 13). В цей же день між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, згідно якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 належну йому Ѕ частину будинку (т. 1 а. с. 12).
Після цього сторони продовжували спільно проживати в зазначеному будинку.
У травні 2008 року відповідачка зареєструвала розірвання шлюбу між нею та позивачем в органах РАЦСа (т. 1 а. с. 9, 10). 30 жовтня 2008 року в Дніпродзержинському БТІ за нею було зареєстровано право власності на Ѕ частину будинку, належну їй на підставі договору дарування (т. 1 а. с. 24).
ОСОБА_2 із позовом про визнання недійсним договору дарування звернувся 20 січня 2009 року.
При цьому безперечних доказів того, що даний договір було укладено без наміру створити юридичні наслідки, лише про людське око (мнима угода), позивач суду не надав; поважних причин пропуску ним строку позовної давності не навів.
Апеляційний суд вважає, що за таких обставин, районний суд обґрунтовано, виходячи з вимог ст. ст.47, 58, 71, 76, 80, 243 ЦК України (в ред. 1963 року), відмовив ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.
Доводи в його апеляційній скарзі про те, що суд неповно з'ясував обставини справи і не дав належної оцінки доказам по справі є безпідставними, так як суд розглянув справу з урахуванням вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України на підставах змагальності і наданих кожним із сторін доказів, яким дав оцінку у відповідності до ст. 212 ЦПК України. Районний суд врахував, що позивач свідомо уклав договір дарування частини будинку на ім'я відповідачки і розумів наслідки цього договору, що він сам не заперечував в судовому засіданні; відповідачка наявність будь-яких домовленостей між ними, відносно збереження за позивачем права власності на подаровану їй частину будинку, заперечувала; а також, те, що згідно із діючим на момент укладення договору дарування законодавством, виникнення права власності на майно за договором дарування виникало з моменту його передачі, а не реєстрації угоди чи права власності.
Не можуть бути прийняті до уваги і доводи позивача щодо витрат на утримання будинку, оскільки, вони проживали з відповідачкою однією сім'єю.
Як вбачається із матеріалів справи, причиною для звернення до суду із позовом стало погіршення відносин між сторонами, припинення між ними шлюбних відносин, що не може бути підставою для визнання договору дарування недійсним, і не свідчить про виникнення після цього у позивача права на звернення до суду чи поважність причин пропуску ним строку позовної давності.
Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права.
Тому, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення суду – залишити без змін.
Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 7 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: