Головуючий у 1 інстанції – Янжула С.А.
Справа № 22ц-14346/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія -26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Дерев`янка О.Г., Михайловської С.Ю.
при секретарі - Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» про стягнення компенсації за несвоєчасну сплату відшкодування шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
21 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2009 року на його користь стягнуто з ВАТ «Павлоградвугілля» недоплату щомісячних виплат по відшкодуванню шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов’язків за період з 27.03.1998 року по 31.03.2001 року у розмірі 2535,43 грн. В березні 2010 року йому було виплачено вказану суму, але не була нарахована та сплачена компенсація в зв’язку з неправильним призначенням розміру щомісячного відшкодування шкоди та за її несвоєчасну виплату. Розмір компенсації складає з 27.03.1998 року по 31.03.2001 року у сумі 7 667,81 грн. Просив суд стягнути на його користь з ВАТ «Павлоградвугілля» компенсацію за несвоєчасну сплату відшкодування шкоди – 7 667,81 грн., допустивши негайне виконання рішення суду; стягнути з відповідача усі витрати по справі.
Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2010 року ухвалено: стягнути з ВАТ «Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну сплату щомісячних сум відшкодування шкоди в розмірі 7667,81 грн.; стягнути з ВАТ «Павлоградвугілля» на користь держави судові витрати у розмірі 51 грн. і 120 грн.
В апеляційній скарзі ВАТ «Павлоградвугілля» просить рішення суду скасувати, і закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2009 року на користь ОСОБА_1 стягнуто з ВАТ «Павлоградвугілля» недоплату щомісячних виплат по відшкодуванню шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов’язків за період з 27.03.1998 року по 31.03.2001 року у розмірі 2535,43 грн. В березні 2010 року йому було виплачено вказану суму, але відповідач не нараховував та не виплатив компенсацію за несвоєчасну виплату недоплачених щомісячних виплат відшкодування шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги, міський суд виходив з того, що відповідач повинен був нарахувати позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату сум щомісячного відшкодування шкоди за період з 27 березня 1998 року по 31 березня 2001 року в розмірі 2535,81 грн. з розрахунку згідно з вимогами ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», де вказано, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться), та суд керуючись абзацом 1 пунктом 43 Правил відшкодування власниками підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23.06.1993 року, де зазначено, якщо потерпілому або особам, які мають право на відшкодування шкоди, з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено суми відшкодування шкоди, то ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого терміну і підлягає коригуванню у зв’язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги у порядку встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці», згідно до якої компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Розраховуючи суму компенсації суд першої інстанції виходив з щомісячної недоплати шляхом її множення на коефіцієнт приросту споживчих цін за цей місяць, погодившись із вказаними сумами позивачем, та дійшов висновку, що загальна сума компенсації складає 7667, 81 грн.
Але з висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; суд неправильно застосував норми матеріального права; неповно суд з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме: суд першої інстанції не звернув увагу на те, що отримана позивачем сума у розмірі 2535,43 грн. в березні 2010 року є перерахованим розміром втраченого заробітку у відповідності до п.28 Правил та суд не дав вказаним обставинам оцінку; суд першої інстанції не звернув увагу на те, що компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати розрахована позивачем не у відповідності з вимогами діючого на час виникнення правовідносин закону, за відсутністю в матеріалах справи підтверджуючих доказів. Суд першої інстанції неправильно визначив спірні правовідносини у зв’язку з чим неправильно застосував норми матеріального права.
. Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.
Відповідно до п. 43 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 472 від 23 червня 1993 року (в редакції від 3 жовтня 1997 року), якщо потерпілому або особам, які мають право на відшкодування шкоди, з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено суми відшкодування шкоди, то ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого терміну і підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги у порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Указаною ст. 34 Закону України "Про оплату праці", введеною в дію з 1 січня 1997 року, визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно з п. 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 1427 від 20 грудня 1997 року, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
В п.28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 472 від 23 червня 1993 року (в редакції від 3 жовтня 1997 року) зазначено підстави перерахування розміру відшкодування шкоди (втраченого заробітку, витрат на соціальну і медичну допомогу), яке проводиться у разі: зміни ступеня втрати професійної працездатності; зміни складу сім'ї померлого; підвищення розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в порядку, визначеному законодавством; підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2009 року на користь ОСОБА_1 стягнуто з ВАТ «Павлоградвугілля» недоплату щомісячних виплат відшкодування шкоди його здоров`ю за період з 27.03.1998 року по 31.03.2001 року включно у розмірі 2535,43 грн. (а.с.5-6). Ухвалюючи вказане рішення суд виходив з того, що необхідно провести коригування розміру втраченого заробітку позивача, який підлягає перерахуванню, якщо відбулося реальне підвищення тарифних ставок (окладів), а перерахований розмір відшкодування шкоди в розрахунку на 100% втрати професійної працездатності не повинен перевищувати реальної заробітної плати відповідного працівника за цей період.
Позивач стверджував, що в березні 2010 року йому було виплачено вказану суму, але на його вимоги нарахувати на вказану суму компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, відповідач відмовився.
Таким чином, між сторонами виникли спірні правовідносини відносно нарахування компенсації на відкориговану перераховану спірну суму відшкодування шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов’язків, яку стягнуто за рішенням суду.
Позивач був травмований 18.11.1984 року і за висновком МСЕК від 24.02.1994 року йому встановлено 10% втрати професійної працездатності та повторно травмований 24.02.1994 року і за висновком МСЕК від 17.06.1994 року йому встановлено 70% втрати професійної працездатності та визнано інвалідом 2 групи і в подальшому ступінь втрати працездатності змінювався, про що зазначено у вищевказаному судовому рішенні, яке набрало законної сили. На вказаний період йому визначено відповідачем і виплачувалося відшкодування шкоди.
Судова колегія вважає, що позовні вимоги є безпідставними бо доводи позову є неправильним тлумаченням закону про коригування втраченого заробітку.
Судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог неправильно застосоване Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року N 1427, оскільки дія цього Положення не розповсюджується на спірні правовідносини.
Вказане Положення застосовується з 01 січня 1998 року по 01 січня 2001 року, а Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III з іншим механізмом її проведення застосовується з 01 січня 2001 року лише у випадках невиплати нарахованої заробітної плати.
Дія постанови про компенсацію поширюється на прострочені суми заробітної плати, нарахованої працівнику за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, в той час як Закон про компенсацію регулює порядок проведення компенсації щодо виплат, нарахованих з 1 січня 2001 року та їх дія не поширюється на стягнуті суми відкоригованого відшкодування шкоди за рішенням суду.
З урахуванням наведеного є підстави вважати, що суд при вирішенні справи застосував матеріальний закон, який не поширюється на дані правовідносини, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат. У разі залишення позову без задоволення, позивача звільненого від оплати судових витрат, судові витрати компенсуються за рахунок держави.
Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» - задовольнити частково.
Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2010 року - скасувати і ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» про стягнення компенсації за несвоєчасну сплату відшкодування шкоди.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя
Судді