ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" листопада 2010 р. Справа № 40/185-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , суддя , суддя
при секретарі Криворученко О.І.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача - Селіна О.С., Чичуга Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - СТГО "Південна залізниця" (вх. № 3147 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2010 року у справі № 40/185-10
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, сел. Куп"янськ-Вузловий Куп'янського району Харківської області,
до Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця", м. Харків,
про усунення перешкод та стягнення 71777,86 грн.,
встановила:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів: 1. Куп'янської дирекції залізничних перевезень та 2. СТГО "Південна залізниця" про зобов’язання Куп'янської дирекції залізничних перевезень вжити заходів щодо усунення перешкод у користуванні майном і земельною ділянкою позивача шляхом знесення металевої огорожі; встановлення земельного сервітуту на право проїзду по земельній ділянці, яка належить Куп'янській дирекції залізничних перевезень на праві користування, та про стягнення з відповідачів в солідарному порядку майнової шкоди у розмірі 71777,86 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.08.2010 року Куп'янська дирекція залізничних перевезень виключена з числа відповідачів.
Рішенням господарського суду Харківської області від 30.08.2010р. у справі № 40/185-10 (суддя Хотенець П.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Зобов’язано Статутне територіально-галузеве об'єднання "Південна залізниця" усунути перешкоди у користуванні майном і земельною ділянкою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шляхом знесення металевої огорожі. Встановлено земельний сервітут на право проїзду по земельній ділянці, яка належить Куп'янській дирекції залізничних перевезень на праві користування. Стягнуто з Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 71777,86 грн. майнової шкоди.
Відповідач, СТГО «Південна залізниця», не погодився з цим рішенням, вважає, що рішення місцевого господарського суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу. Просить оскаржуване ним рішення скасувати, постановити нове рішення, яким провадження у справі в частині позовних вимог щодо встановлення сервітуту припинити, в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення металевої огорожі та про стягнення майнової шкоди відмовити.
В судовому засіданні представники відповідача апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Представники позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
14 липня 1998 року між 4-ю Куп'янською дистанцією цивільних споруд Південної залізниці, правонаступником якої на теперішній час є відповідач, в особі начальника Полякова Ю.В. та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивачем), за результатами торгів проведених Універсальною товарною біржею "Харків", було укладено договір купівлі продажу державного майна № Ф1-00001.
У відповідності з положеннями вищевказаного Договору позивачем було придбано у приватну власність нежитлове приміщення площею 52,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
За своїми технічними характеристиками, придбане нежитлове приміщення представляє собою одно поверхневу будівлю магазину, який складається із приміщення торгівельного залу, комори, санвузлу, загальною площею 44,8 м. кв., цеглової прибудови площею 24,5 м.кв. та ґанку площею 2,6 м. кв.
Куп’янськім міжміським бюро технічної інвентаризації за позивачем було зареєстровано право власності на придбану будівлю, про що свідчить запис про реєстрацію права власності за № 29 від 21 липня 1998 року.
Виконавчим комітетом Куп'янської міської ради Харківської області, на підставі заяви позивача та розроблених матеріалів інвентаризації земельної ділянки, було прийнято Рішення № 82 від 16 лютого 1999 року, яким йому було виділено у постійне користування земельну ділянку площею 263 м.кв. розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
12 вересня 2006 року позивачу було видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на вищевказану земельну ділянку, цільове призначення якої було визнано - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг.
Земельна ділянка, яка знаходиться у приватній власності позивача межує з земельною ділянкою, яка надана у постійне користування Південній залізниці в особі Куп'янської дирекції залізничних перевезень.
Як зазначає позивач у позові та у відзиві на апеляційну скаргу, відповідно до проекту реконструкції вокзального комплексу станції Куп'янськ-Вузловий Статутного територіально - галузевого об'єднання "Південна залізниця", на привокзальній площі, де знаходиться будівля магазину та земельна ділянка яка належить позивачу, відповідачем проводились роботи з благоустрою території.
У зв'язку з проведенням ремонтних робіт було демонтовано повітряні лінії електропостачання, підвід газу та водопроводу і каналізації до магазину. Окрім викладеного навколо магазину було демонтовано асфальтне покриття загальною площею близько 100 м. кв.
В подальшому, після закінчення реконструкції вокзалу та привокзальної площі станції Куп'янськ - Вузловий, будівлю магазину та земельну ділянку позивача було огороджено металевим парканом, внаслідок чого використання земельної ділянки до теперішнього часу робиться не можливим. Крім того, до газо- та водопостачання магазин підключено не було, а асфальтне покриття не відновлено. Позивач вказує, що вказані дії відповідача унеможливлюють доступ автотранспорту до будівлі магазину позивача і безпечний виїзд автотранспорту, можуть зумовлювати невиправдану затримку завантаження і розвантаження продуктів харчування, загрожують безпеці руху автотранспорту, охороні праці та протипожежної безпеці.
В обґрунтування своєї позиції по справі позивав зазначає, що нормальне господарське використання земельної ділянки та приміщення магазину, які належать на праві приватної власності позивачу неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, землекористувачем якої є перший Відповідач.
Окрім того, в підтвердження завданих позивачеві збитків останній вказує, що згідно із договором № 1-П від 09 березня 2010 року на виготовлення проектно-кошторисної документації та договору про видачу технічних умов від 09 березня 2010 року вартість робіт пов'язаних з відновленням газопостачання магазину позивача складає 6 534 грн. 26 коп. (шість тисяч п'ятсот тридцять чотири грн. 00 коп.). Крім того, відповідно до договору підряду № 26 від 25 травня 2010 року вартість робіт пов'язаних з улаштування асфальтобетонного покриття навколо магазину складає 65 243 грн. 60 коп. (шістдесят п'ять тисяч двісті сорок три грн. 00 коп.).
Колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Частиною 1 статті 401 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 404 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що прийняття судом рішення у переддоговірному спорі щодо договору про встановлення сервітуту нормами матеріального і процесуального права не передбачено.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 402 Цивільного кодексу України, спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку, обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає встановлення сервітуту, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена в пункті 3.5.3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" від 02.02.2010 N 04-06/15.
Відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи наданих позивачем до господарського суду першої інстанції не вбачається що позивач до звернення до господарського суду вживав заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з відповідачем.
Додатково подані позивачем до господарського суду апеляційної інстанції докази колегія суддів не приймаються колегією суддів у зв'язку із наступним.
Згідно з частиною 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Додаючи додаткові докази до своїх заперечень на апеляційну скаргу позивач не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Вказані документи існували на час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, з матеріалів справи або пояснень позивача не вбачається, що означені документи були в нього відсутні на час винесення оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Враховуючи положення вищезазначеної норми процесуального права, положень статті 16 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги вищезазначені положення частини 3 статті 402 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги те, що позивач до звернення до господарського суду не вживав заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з відповідачем, колегія суддів вважає, що у позивача відсутнє право вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду, у зв'язку з чим, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена в пункті 3.5.3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" від 02.02.2010 N 04-06/15.
У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в частині встановлення сервітуту, колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги в частині припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо встановлення сервітуту на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
В частині зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні майном та земельною ділянкою позивачем шляхом знесення металевої огорожі колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, спірна металева огорожа розташована на земельній ділянці відповідача, огорожа має проїзд, який забезпечує позивачу доступ до земельної ділянки на будівлі магазину, висновок господарського суду першої інстанції про те, що металева огорожа встановлена навколо будівлі магазину по межі земельної ділянки позивача не підтверджується матеріалами справи, оскільки в ньому не враховано наявність в огорожі проїзду.
В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди у розмірі 71777,86 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Згідно з частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин, які позначаються тут як майнові відносини у сфері господарювання.
Відповідно до частини першої статті 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, при цьому відповідно до частини першої статті 4 Господарського кодексу України, особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Тому спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання.
Аналогічна правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України"
Відповідно до частини 3 статті 386 Цивільного кодексу України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Також, відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Пунктом 1 частини 1 статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Позивачем, в обґрунтування понесених ним витрат до матеріалів справи надані: проекти договору №1П від 09.03.2010 року та б/н від 10.03.2010 року між ВАТ "Харківгаз" та Куп'янською дирекцією залізничних перевезень та договір №26 від 25.05.2010 року, укладений позивачем з філією "Куп'янський райавтодор".
Колегія суддів зазначає, з наданих позивачем доказів неможливо встановити вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, оскільки суми зазначені у вищенаведених договорах не визначають вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна позивача, а є сумами, що підлягають сплаті за проведення робіт. Матеріали справи не свідчать про те, що об'єми робіт, що підлягають виконанню за вищенаведеними договорами співпадають з вартістю втраченого, пошкодженого або знищеного майна позивача, як того вимагають положення статті 225 Господарського кодексу України.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів відмовляє у задоволенні позову в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди у розмірі 71777,86 грн.
Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності —на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повною мірою відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності й підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що в ході розгляду справи місцевим господарським судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права, у зв'язку з чим це рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2010 року скасувати.
Постановити нове рішення.
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Суддя
Суддя
Повний текст постанови підписано 29.11.2010 року