Головуючий у 1 інстанції - Городнича В.С.
Справа № 22ц-13650/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія -41
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді - Черненкової Л.А.
суддів - Дерев`янка О.Г, Красвітної Т.П.
при секретарі - Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи – КЖЕП №22 м. Дніпропетровська, ВГІРФО Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області про визнання права користування житловим приміщенням та реєстрації, -
В С Т А Н О В И Л А:
08 травня 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та реєстрації, вимоги якого неодноразово уточнювала, посилаючись на те, що 28 листопада 1997 року вона з відповідачем зареєстрували шлюб і з того моменту за його згодою позивачка, як член його сім`ї переїхала на постійне місце проживання в займане ним житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1. У шлюбі мають дитину - доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. З часу вселення позивачка постійно проживала і користувалася, як член сім`ї житловим приміщенням, брала участь у витратах пов’язаних з оплатою комунальних послуг та виконувала інші зобов’язання, що випливають із договору найму житлового приміщення. За рішенням Ленінського РВК № 318/1 від 16.11.2001 року відповідач є основним квартиронаймачем спірної квартири. Фактично в цій квартирі проживають вона з чоловіком та неповнолітньою дочкою. З 31.10.2005 року їх донька зареєстрована за місцем проживання у спірній квартирі. Позивачка неодноразово зверталась до КЖЕП №22 з проханням про реєстрацію її в спірній квартирі та їй було відмовлено. Тому вона просила суд визнати за нею право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1; зареєструвати її за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1.
22 вересня 2009 року позивачка змінила свої позовні вимоги та просила суд встановити факт її постійного проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1; визнати за нею право користування житловим приміщенням – квартирою за адресою: АДРЕСА_1; зареєструвати її за адресою: АДРЕСА_1; зобов’язати паспортне відділення Ленінського РВ ДГУ УМВД України зареєструвати її за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2010 року ухвалено: позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: КЖЕП №22 м. Дніпропетровська та ВГІРФО Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області про визнання права користування житловим приміщенням та реєстрації задовольнити частково; визнати за ОСОБА_3 право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1; зобов’язати ВГІРФО Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зареєструвати ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1; в задоволенні інших позовних вимог – відмовити.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, та постановити нове рішення, відмовивши ОСОБА_3 в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та в межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 листопада 1997 року позивачка та відповідач зареєстрували шлюб і з того моменту зі згоди відповідача, як член його сім`ї позивачка переїхала на постійне місце проживання в займане відповідачем житлове приміщення в АДРЕСА_1. Позивачка неодноразово зверталась до ВГІРФО Ленінського РВ з проханням про реєстрацію її в спірній квартирі, проте її заява задоволена не була з причини відсутності згоди відповідача на її реєстрацію. 13 липня 2007 року шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано, а 23 листопада 2007 року відповідач приватизував спірну квартиру на себе та на неповнолітню доньку ОСОБА_4.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт вселення позивачки в спірну квартиру, як члена сім`ї наймача, а саме його дружини, наприкінці 1997 року і з того часу вже понад десять років спільно проживає разом з відповідачем, веде з ним спільне господарство, спільно сплачує комунальні послуги, та користується всіма правами члена сім`ї наймача квартири, окрім права на реєстрацію за місцем проживання. Таким чином, позивачка постійно проживає в спірній квартирі як член сім`ї основного квартиронаймача – відповідача у справі (з 2001 року), веде спільне з ним господарство, бере спільну участь в оплаті комунальних витрат. На підставі ч.1ст. 64, ст. 65 ЖК України суд задовольнив позовні вимоги, хоча керувався іншими нормами, а саме: ст.ст. 33,34,47,54 ЖК України без їх обґрунтування.
Але з висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; суд неправильно застосував норми матеріального права; неповно суд з’ясував обставини, що мають значення для справи, а саме: суд першої інстанції не звернув увагу на те, що на час вселення позивачки в спірну квартиру наприкінці 1997 року основним квартиронаймачем була бабуся відповідача ОСОБА_5, а не чоловік позивачки, суд не дав цим обставинам оцінку, не встановив з якого часу виникло право у позивачки на користування спірним приміщенням і за вказаними обставинами дійшов суперечливих висновків, таким чином не встановив дійсні спірні правовідносини, неправильно застосував матеріальний закон; суд не встановив і не перевірив правовий статус житла, де була зареєстрована позивачка і за нею зберігалося право користування жилою площею до 26.01.2007 року за адресою: АДРЕСА_2, що має суттєве значення для вирішення справи; суд не звернув увагу на те, що на час розгляду справи спірна квартира змінила правовий статус та належить відповідачу і неповнолітній дитині сторін у справі на праві приватної власності та не дав оцінки вказаним обставинам, застосував матеріальний закон, який до цих правовідносин не може бути застосований. В рішенні суду відсутнє обґрунтування відмови у задоволенні інших заявлених позовних вимог.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 28 листопада 1997 року по 13 липня 2007 року сторони знаходились у зареєстрованому шлюбі (а.с.6,47). Від шлюбу мають дитину - доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження (а.с.6). Згідно ордеру на жиле приміщення № 432 від 08 лютого 1971 року квартира АДРЕСА_1, яка складається з 4-х кімнат, площею 45,56 кв.м та була надана ОСОБА_6 на сім`ю складом 6 чоловік, а саме: ОСОБА_5 – дружина, ОСОБА_7 – син, ОСОБА_6 – основний квартиронаймач, ОСОБА_8 – дочка, ОСОБА_9 – зять, ОСОБА_2 – онук (а.с. 11) на підставі списку заводу ім. Петровського від 05.02.1971 року. Сторони не заперечують, що після реєстрації шлюбу наприкінці 1997 року позивачка вселилася до спірної квартири в якості члена сім`ї відповідача – онука основного квартиронаймача, та проживає в цій квартирі і на теперішній час без реєстрації місця проживання. За рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Дніпропетровська № 318/1 від 16.11.2001 року п. 1.7. змінено умови договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1, де зазначено, що відповідач є основним квартиронаймачем спірної квартири після померлої бабусі ОСОБА_5 (а.с.46). Сторони підтвердили факт реєстрації за місцем спірної квартири неповнолітньої дочки сторін у справі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження з 31.10.2005 року. За поясненнями позивачки у судовому засіданні основний квартиронаймач, відповідач та його родина заперечували щодо її реєстрації у вказаній квартирі. Зареєстроване місце проживання позивачки до 26.01.2007 року за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується відомостями в її паспорті (а.с.48). Згідно довідки КЖЕП № 10 від 22.10.2010 року № 110, - позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження була зареєстрована у АДРЕСА_2 разом з батьками з 18.12.1978 року згідно з ордером № 1557 від 28.11.1978 року зі складом сім`ї: ОСОБА_10 – батько, головний квартиронаймач, ОСОБА_11 – мати, ОСОБА_12 – брат, ОСОБА_13 – бабуся, знята з реєстрації 16.12.1986 року у зв’язку зі смертю; квартира приватизована. Квартира АДРЕСА_2 складається з трьох кімнат, жилою площею 36,50 кв.м; загальною площею 71,70 кв.м Згідно інформаційної довідки КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради від 02.11.2010 року № 11953 квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_12, ОСОБА_3- позивачка у справі, ОСОБА_11, ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності від 28.09.2006 року, виданого управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради кожному по ј частки власності, державна реєстрація права власності здійснена 14.11.2006 року. Згідно інформаційної довідки КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради від 05.11.2010 року № 12163 спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 – відповідач у справі, ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 23.11.2007 року, виданого управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради кожному по 1/2 частки власності, державна реєстрація права власності здійснена 03.03.2008 року. Позивачка у 2007 році зверталась до ВГІРФО Ленінського РВ з проханням про реєстрацію її в спірній квартирі, проте її заява задоволена не була з причини відсутності згоди відповідача на її реєстрацію (а.с.13). Згідно свідоцтва про право власності на житло, ОСОБА_2 23 листопада 2007 року приватизував спірну квартиру на себе та неповнолітню доньку ОСОБА_4 (а.с.118).
Аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За положеннями ч. 2 ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Однак особа, яка вселилася до наймача як член його сім'ї, не набуває права користування займаним ним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 10 березня 1989 року N 2 та від 25 грудня 1992 року N 13), при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати порядок, встановлений при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
З огляду на наведене, судом не встановлено, що позивачка будь-коли була членом сім'ї квартиронаймача ОСОБА_5 і на цій підставі вселилася до спірної квартири; що сторони з наймачем ОСОБА_5 вели спільне господарство; що вказаний наймач квартири будь-коли висловлювала згоду на реєстрацію позивачки у квартирі; що позивачка зверталася до вказаного наймача квартири з проханням дати згоду на реєстрацію її в квартирі в якості члена сім'ї або оспорювала порушене її право у суді. З 2001 року наймачем спірної квартири став відповідач – чоловік позивачки, проте позивачка зберігала своє право користування квартирою за іншою адресою на підставі чого скористалась своїм правом приватизації цього житла 28.09.2006 року. За таких підстав також у вказаний період у позивачки відсутні законні права на користування спірною квартирою.
У 2007 році змінився правовий статус спірної квартири у зв’язку з її приватизацією відповідачем та неповнолітньою дочкою сторін. У цьому році розірвано шлюб між сторонами.
Відповідно до положень ст. 156 ЖК члени сім'ї власника житлового будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку. Коло членів сім'ї власника житла, правовий статус яких визначається коментованою статтею, є аналогічним членам сім'ї наймача, які визначені ч. 2 ст. 64 ЖК. До них належать дружина (чоловік) наймача, діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням.
Тобто право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.
З огляду на наведене, на час придбання права власності на спірну квартиру відповідачем, а саме: з моменту її державної реєстрації – 03.03.2008 року шлюбні стосунки між сторонами припиненні, згоди на реєстрацію місця проживання позивачки відповідач не надавав і не надає, то, колегія суддів дійшла до висновку, що відсутні передбачені законом підстави для задоволення позову про визнання за позивачкою права на користування спірною квартирою та про реєстрацію її в спірній квартирі.
Безпідставні також вимоги про встановлення факту постійного користування позивачки у спірній квартирі тому, що вказаний факт не породжує правових наслідків.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, то сплачені судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2010 року – скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи – КЖЕП №22 м. Дніпропетровська, ВГІРФО Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області про визнання права користування житловим приміщенням та реєстрації.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя
Судді колегії