ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

01001, м .Київ, вул. Хрещатик, 42-а

Справа № 2-7204/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

03 грудня 2010  року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого:             судді Ільєвої Т.Г,

при секретарі:             Сливка А.В.

за участю

представника позивача та відповідача:       Ткачук Н.Ф.

представника відповідача та позивача:       ОСОБА_3

представника відповідача та третьої особи:  ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом  Акціонерного комерційного банку «Східно – Європейський банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Акціонерного комерційного банку «Східно– Європейський банк», третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсними пунктів договору ,

                                                 В С Т А Н О В И В :

Позивач АКБ «Східно – Європейський банк» звернувся до суду із зазначеним вище позовом до відповідачів, мотивуючи свої вимоги тим, що 17.01.2008 року між Акціонерним комерційним банком   «Східно – Європейський банк» (далі - позивач) та ОСОБА_5 був укладений  договір про надання відкличної кредитної лінії №0001-6/2008, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 195 000 (сто дев’яносто п’ять тисяч) доларів США 00 центів строком до 14.01.2011 року включно. 10.06.2008 року в якості забезпечення виконання зобов’язань між позивачем та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_6, зобов’язувалася відповідати за повне та своєчасне виконання відповідачем ОСОБА_5 його боргових зобов’язань перед позивачем за кредитним договором в повному обсязі, а саме: зобов’язань щодо повернення основної суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, відшкодування можливих збитків та сплату пені і інших штрафних санкцій, передбачених у кредитному договорі. Вказує на те, що відповідачі порушили взяті на себе зобов’язання і станом на 17.08.2010 року мають заборгованість у розмірі 219 134 (двісті дев’ятнадцять тисяч сто тридцять чотири) долари США 30 центів,  що за курсом НБУ станом на 17.08.2010 року становить 1 757 473 (один мільйон сімсот п’ятдесят сім тисяч чотириста сімдесят три) грн.77 коп. Просить стягнути солідарно з відповідачів зазначену  суму заборгованості  та судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17.08.2010 року.

Представник відповідача ОСОБА_6 – ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість,  звернувся із зустрічним позовом до АКБ « Східно – Європейський банк », третя особа: ОСОБА_5 та просив визнати недійсними пункти 1.1., 3.1.1. кредитного договору №0001-6/2008 від 17.01.2008 року. В обгрунтування вимог зустрічного позову ОСОБА_3 посилається на ті обставини, що   спірний договір не містить всіх необхідних умов, які вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договорів споживчого кредитування та, оскільки використання іноземної валюти за спірним договором як засобу платежу, на його думку суперечить вимогам чинного законодавства,  вважає, що у банку відсутні правові підстави для здійснення кредитних операцій в іноземній валюті. Також зазначає, що на виконання вимог Банку 23.03.2009 року про дострокове погашення спірного Кредитного договору на підставі письмової згоди Банку здійснено відчуження квартири, яка була предметом іпотеки. Грошові кошти від реалізації предмета іпотеки в сумі 229 275, 89 грн. були передані представникам Банку. Посилаючись на Додатковий договір №5 від 29.12.2008 року до Кредитного договору №0001-6/2008 від 17.01.2008 року вважає, що договір поруки повинен бути припинений, так як без згоди ОСОБА_6 було змінено зобов’язання за спірним кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності.

Представник відповідача ОСОБА_5- ОСОБА_4 первісний позов визнав частково, лише в частині стягнення відсотків, в іншій частині не визнав, посилаючись на те, що відповідно до ст. 617 ЦК України, особа звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо це порушення сталося внаслідок непереборної сили.  При цьому зазначає, що ОСОБА_5 ще не було порушено його обов’язку із поверненням основної суми кредиту, оскільки строк його виконання ще не настав. Щодо зустрічного позову не заперечував проти його задоволення.

 Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, вважає, що первісний позов підлягає  задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.  

Судом встановлено, що 17.01.2008 року між Акціонерним комерційним банком   «Східно – Європейський банк» та відповідачем ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №0001-6/2008, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі  195 000 (сто дев’яносто п’ять тисяч) доларів США 00 центів строком до 14.01.2011 року включно (том І а.с.9-11).

Надавши суму кредиту позивач виконав зобов’язання за кредитним договором.

Згідно умов п.3.2.6  кредитного договору №0001-6/2008 від 17.01.2008 року сторони погодили, що Банк має право за своєю власною ініціативою зупинити чи відмінити виплату позичальнику кредиту повністю або частково, при виявленні обставин, що свідчать про неспроможність повернути кредит, або в разі настання подій, передбачених п.5.1 цього Договору.

  З метою забезпечення виконання зобов’язань відповідач ОСОБА_6 поручилася перед позивачем за належне виконання відповідачем ОСОБА_5 зобов’язань за договором кредиту №0001-6/2008 від 17 січня 2008  року (а.с.19) .

Відповідно до умов договору поруки, поручитель зобов’язується відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання відповідачем його боргових зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі, а саме: зобов’язань щодо повернення повної суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, відшкодування можливих збитків та сплату пені  та інших штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.  Виходячи з викладеного, відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за повернення кредитних коштів.

Частина 1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов’язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов‘язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов‘язання.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п.23 Договору поруки від 10.06.20068року підписанням даного договору поручитель посвідчує, що з усіма умовами Кредитного договору №0001-6/2008 від 17 січня 2008  року ознайомлений .

В обгрунтування підстав зустрічного позову представник позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3 вказував на ч.1 ст.203 ЦК України та на ст.227 ЦК України, як на підстави про визнання недійсним кредитного договору.

Посилання представника позивача ОСОБА_6 на те, що Банк ввів відповідача в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, не є правовими підставами для визнання частково недійсним Кредитного договору.

Згідно з п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним», помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Також, відповідно до п.20 вищезазначеної Постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На думку представника позивача за зустрічним позовом – ОСОБА_3, відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, а також індивідуальної ліцензії на видачу або одержання кредиту, є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки, згідно вказаного договору, кредит наданий та підлягає поверненню не в національній валюті, а в іноземній валюті.

 Представник позивача за зустрічним позовом посилається на ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка передбачає проведення валютних операцій на підставі відповідної ліцензії НБУ, вважає, що використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункт, що значно погіршує його становище. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, тому вважає, що кредитний договір в цілому має бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

 Згідно  п. 8 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Утім, усі умови – істотні, звичайні і випадкові після укладення договору стають однаково обов’язковими для сторін і у сукупності утворюють зміст договору.

Відповідно до цього суд вбачає, що сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених  договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Дійсно, згідно ст. ст. 192, 524, 533 ЦК України, законним засобом платежу та валютою   у якій має бути виражено та виконано зобов’язання є грошова одиниця України – гривня.

Проте, вказаними нормами (ч.2 ст.192 ,ч.3 ст.533 ЦК України) передбачено, що відповідно до законодавства допускається й використання іноземної валюти при вираженні та виконанні зобов’язань.

Так, відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобов’язань в іноземній валюті, у випадках встановлених законом.

Щодо здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, то у відповідача є усі правові підстави для їх проведення, з огляду на таке.

Згідно ст.1054 ЦК України кредити можуть надаватися лише банками або іншими фінансовими установами.

Статтею 339 ГК України передбачено, що перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяльність, а їх проведення здійснюється в порядку встановленому Національним банком України.

Відповідно до ч.1 ст.339 ГК України кредитування є одним з основних видів банківської діяльності.

У відповідності до ч.1 ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб та громадян. При цьому, кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

У ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (надалі - Закон), передбачено, що кредитними операціями  є операції, що зокрема зазначені в п.3 ч.1 ст.47 Закону, а саме: операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Пунктом 3 ч.1 ст.47 вищезазначеного Закону передбачено, що операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають   право здійснювати на підставі банківської ліцензії (не генеральної чи індивідуальної).

Згідно абз.8 ч.1 ст.2 Закону, банківською ліцензією є документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Банківською діяльністю, згідно абз.6 ч.1 ст.2 «Визначення термінів» Закону, зокрема є діяльність з залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (кредитування).

Виходячи з визначення терміну «вклад (депозит)», наведеному у абз.12 ч.1 ст.2 «Визначення термінів» Закону, вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщенні клієнтами на їх іменних рахунках у банку на  договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч.3 ст.49 Закону, операції визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, (серед яких операції з розміщення залучених коштів (в національній та іноземній валюті, виходячи  з терміну «кошти», визначеному у цьому Законі) належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

Згідно ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пунктом «в» ч.1 с.5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на даний час законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті  як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Відповідно до п.1.4 Положення НБУ №483 від 14.10.2004 року використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання будь-яких зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.

Пунктом 1.5 вищезазначеного Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути суб’єктом кредитних зобов’язань.

Отже, на підставі банківської ліцензії відповідач має право здійснювати кредитні операції як у національній так і у іноземній валютах.

Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК  України сторони є вільними в укладені договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. За таких обставин підстав вважати, що передбачені кредитним договором умови є несправедливими для позивача та суперечать чинному законодавству України, у суду немає.  

При укладенні кредитного договору позивач за зустрічним позовом мав можливість обирати валюту кредитування. Обираючи долар США як валюту кредиту, позивач виходив з невеликого розміру процентної ставки для кредитів в цій валюті по відношенню до інших валют, у тому числі національної валюти України, проте усвідомлював, або мав усвідомлювати, що такий низький розмір процентної ставки пов’язаний із більш високим ризиком для позивача росту курсу цієї валюти по відношенню до гривні в період кредитування. Відповідач, встановлюючи більш низьку процентну ставку для кредиту в доларах США, та позивач, обираючи валюту за власним бажанням та на власний розсуд, укладаючи кредитний договір, усвідомлював можливість збільшення курсу долара США по відношенню до національної валюти України, а отже сторони не виходили з того, що така подія не настане.  

Позивач, зважаючи на ситуацію, що склалася на грошово-кредитному та валютному ринках України, мав змогу відповідно до умов кредитного договору скористатись правом дострокового погашення кредиту або його частини, тим самим позбавивши себе від вказаних ризиків.  

Події, зазначені у зустрічній позовній заяві, не порушують співвідношення майнових інтересів сторін та не позбавляють заінтересовану особу того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки, укладаючи кредитний договір, позивач зобов’язувалися повернути відповідачу кредит, сплатити останньому проценти та інші суми по кредиту у тих же розмірах, що і до настання вказаних подій.  

Виходячи із змісту умови, викладеної у п. 4 ч. 2 ст. 652 ЦК України, випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов’язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може  слідувати із самого характеру та змісту зобов’язання.  

Також, в судовому засіданні представником позивача за зустрічним позовом не надано доказів щодо передання представника банку грошових коштів в сумі 229 275, 89 грн., які начеб –то були вилучені від реалізації предмета іпотеки.

Разом з тим, суд також не бере до уваги посилання представника позивача за зустрічним позовом щодо припинення договору поруки, оскільки без згоди ОСОБА_6 було змінено зобов’язання за спірним кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності виходячи з наступного.

Відповідно до п.2 Договору поруки сторони домовилися про відсутність необхідності додаткового погодження з поручителем укладання додаткових договорів до кредитного договору та подальшого інформування поручителя про укладені додаткові договори (том І а.с.19).

Оскільки посилання представника позивача за зустрічним позовом про порушення  прав позивача з боку відповідача не знайшли свого підтвердження, позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього кодексу, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.ст. 1049, 1050 зазначеної вище глави ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Пунктами 4.1., 4.2., 4.3.,4.4. кредитного договору визначено, що при несвоєчасному поверненні кредиту та відсотків за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2% від несплаченої суми процентів та від несплаченої суми кредиту за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ; при несвоєчасному поверненні кредиту та відсотків за користування кредитом позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1% від суми непогашеного боргу; при ненаданні на вимогу банку документів, що підтверджують цільове використання кредиту, та/або інших документів, позичальник сплачує на користь банку штраф у розмірі 2% від суми кредиту, визначеної у п.1.1. кредитного договору; при неповідомленні/несвоєчасному повідомленні позичальником банка про зміну свого місця проживання, прізвища та імені позичальник сплачує на користь банка штраф у розмірі 0,5% від суми кредиту, визначеної у п.1.1. кредитного договору.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачі своїх зобов’язань за кредитним договором щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за його користування не виконали, заборгованість по кредиту не сплатили і станом на 17.01.2010 року заборгованість за договором складає 219 134 (двісті дев’ятнадцять тисяч сто тридцять чотири) долари США 30 центів,  що за курсом НБУ станом на 17.08.2010 року становить 1 757 473 (один мільйон сімсот п’ятдесят сім тисяч чотириста сімдесят три) грн.77 коп. Наявність вказаної заборгованості підтверджується наданими позивачем розрахунками, які перевірені судом (том І а.с. 139).

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні достовірно встановлено порушення вимог кредитного договору з боку ОСОБА_5, у зв’язку з чим суд вважає позовні вимоги в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі наданого розрахунку обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсними пунктів кредитного договору необхідно відмовити у зв’язку із його недоведеністю належними та допустимими доказами.

Враховуючи наведене з відповідачів солідарно на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 757 473 (один мільйон сімсот п’ятдесят сім тисяч чотириста сімдесят три) грн. 77 коп.

В порядку ст. 88 ЦПК України, з відповідачів солідарно на користь позивача підлягають стягненню  судові витрати понесені позивачем у вигляді судового збору в сумі 1 700 (одна тисяча  сімсот) грн. 00 коп., 250 (двісті п’ятдесят) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 11, 13,15,16,525,526,554,614,625,627,638,1049,1050,1054 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним»,  ст.ст. 6,10,11,60,88,169,208,209,212-215,218 ЦПК України, суд -

                                            В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Акціонерного комерційного банку «Східно – Європейський банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Акціонерного комерційного банку «Східно – Європейський банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 757 473 (один мільйон сімсот п’ятдесят сім тисяч чотириста сімдесят три) грн. 77 коп., а також понесені судові витрати в розмірі 1 950 (одна тисяча дев’ятсот п’ятдесят) грн. 00 коп.  

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до Акціонерного комерційного банку «Східно– Європейський банк», третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсними пунктів договору  – відмовити.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя:                                                                                                            Т.Г. Ільєва