АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

Іменем   України

     02 вересня 2010 року                                                               м. Вінниця

     Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

     головуючої судді Денишенко Т.О.,

     суддів Гуцола П.П., Луценка В.В.,

     при секретарі Зозулі Н.Р.,

за участю представника позивача, відповідача за зустрічним позовом, апе-лянта - Вінницької міської ради - Федчишина В.А., представника відпові-дача ОСОБА_2, позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом

                 Вінницької міської ради до ОСОБА_2 про  

                 знесення самочинно  збудованої  будівлі,  повернення самовільно

                 зайнятої ділянки,

за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру,

за апеляційною скаргою представника Вінницької міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 червня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А:

     15 березня 2010 року Вінницька міська рада звернулася у Ленінський ра -йонний суд м. Вінниці з позовом до ОСОБА_2 про знесення са-мочинно збудованої будівлі, повернення самовільно зайнятої земельної ді-лянки ( а. с. 3-4 ). Позов мотивований тим, що відповідач без належного дозволу, проекту, на самовільно захопленій земельній ділянці, що нале-жить територіальній громаді м. Вінниці, самочинно побудував прибудову розміром 4,0х6,2 м з підвалом до власної квартири АДРЕСА_1. 08.12.2009 року постановою інспекції державно-го архітектурно-будівльного контролю у Вінницькій області ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 97 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 170,00 гри-вень. 02.02.2010 року управлінням містобудування і архітектури Вінниць-кої міської ради складено акт комісійної перевірки про факт самочинного будівництва відповідачем у справі. Враховуючи істотні порушення прав Вінницької міської ради, як зазначено в позовній заяві, остання звернулася в суд з даним позовом.  

     11 травня 2010 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулися в суд із зустрічним позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на самочинно переобладнану квартиру з добудовою ( а. с. 26 ), де вказано, що вони на праві спільної часткової власності, по 1/2 частині кож-ного, володіють АДРЕСА_1. В 2000 році за власні кошти вони побудували прибудову до своєї квартири, що складається з коридору 1-1 площею 7,4 кв.м., кімнати 1-2 пло -щею 34,3 кв.м., коридора 1-3 площею 3,8 кв.м., кімнати 1-4 площею 10,0 кв.м., кімнати 1-5 площею 27,1 кв.м., їдальні 1-6 площею 13,7 кв.м., санвуз-ла 1-7 площею 3,5 кв.м., кухні 1-8 площею 4,3 кв.м., побудували погріб під літ. «П/БЗ». Це будівництво, переобладнання не порушують права інших осіб, про що надані докази: нотаріально завірені документи. З 2000 року сі-м’я користується всім приміщенням житла за прямим призначенням, при-будова відповідає всім необхідним санітарним, будівельним, протипожеж-ним та іншим нормам. Враховуючи встановлений законом строк позовної давності, право на житло як власників, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили суд визнати за ними право власності на самовільно переобладна-ну, добудовану квартиру АДРЕСА_2.

     Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 червня 2010 ро-ку у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний задоволено. Ви -знано за ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності на самові-льно переобладнану квартиру АДРЕСА_3 -ниці загальною площею 104,1 кв.м., житловою площею 85,1 кв.м., що скла -дається з: коридора 1-1 площею 7,4 кв.м., кімнати 1-2 площею 34,3 кв.м., коридора 1-3 площею 3,8 кв.м., кімнати 1-4 площею 10,0 кв.м., кімнати 1-5 площею 27,1 кв.м., їдальні 1-6 площею 13,7 кв.м., санвузла 1-7 площею 3,5 кв.м., кухні 1-8 площею 4,3 кв.м., погріба літ. «П/БЗ» ( а. с. 93-95 ).

     Не погоджуючись з ухваленим рішенням у справі, представник Вінни-цької міської ради подав апеляційну скаргу, де просить оскаржуване рішен -ня скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному ( а. с. 98-100 ). Апелянт посилається на здійснен- ня ОСОБА_3 самочинного будівництва, без належного дозволу, зат-вердженого проекту, порушення судом норм матеріального права.    

     Заслухавши cуддю-доповідача, пояснення і заперечення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши закон -ність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія cуд -дів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

     Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрун-тованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обста-вин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

     Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеля-ційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рі -шення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

     Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах по 1/2 кожний володіють на праві приватної влас -ності АДРЕСА_1. В 2000 році вони за власні кошти побудували прибудову до своєї квартири, що складається з: коридора 1-1 площею 7,4 кв.м., кімнати 1-2 площею 34,3 кв.м., коридора 1-3 площею 3,8 кв.м., кімнати 1-4 площею 10,0 кв.м., кімнати 1-5 площею 27, 1 кв.м., їдальні 1-6 площею 13,7 кв.м., санвузла 1-7 площею 3,5 кв.м., кухні 1-8 площею 4,3 кв.м., погріба літ. «П/БЗ». Відповідно з ч. 1 ст. 376 ЦК Ук-раїни прибудова до квартири є самочинною. Вінницька міська рада є влас-ником земельної ділянки, на якій зведено прибудову і вона заперечує про-ти будівництва, звернувшись з відповідним позовом до суду лише у берез-ні 2010 року, тобто через десять років з моменту побудови прибудови ( за технічним звітом рік забудови значиться 1999, а. с. 66 ).

     Дані фактичні обставини справи сторонами не оспорюються.

     Суд першої інстанції прийшов до висновку, що первісний позов є дове-деним, але відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові з огляду на клопотання ОСОБА_2 про застосування цієї норми закону ( а. с. 21 ).

     Дійсно, Вінницька міська рада могла безперешкодно і повинна була до-відатися про порушення свого права з моменту закінчення ОСОБА_3 прибудови ще в 2000 році, але позов нею своєчасно пред’явлений в суд не був.

     Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 «Про судове рішення» з наступними змінами визначено, що суд, встановивши наявність пропуску строку для звернення з позовом без пова-жної причини, у своєму рішення зазначає про відмову у позові з цієї підс-тави, крім випадків, коли позов не доведений. Така ж законодавча норма за -кріплена у ч. 4 ст. 267 ЦК України, згідно якої сплив строку позовної дав-ності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.    

     Вінницька міська рада не порушувала питання про поновлення строку позовної давності за власним позовом, не зазначала жодних причин, що до- водили б поважність пропуску цього строку.  

     Колегія cуддів вважає висновки суду першої інстанції правильними, рі-шення - законним і справедливим з врахуванням викладених фактичних об -ставин справи.    

     Судом прийнято до уваги, що у відповідача за первісним позовом ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в 2009 році народилася донька  ОСОБА_6 ( а. с. 34 ). До зведення прибудови до квартири АДРЕСА_2 дане житло являлося однокімнатною квартирою житловою площею 13,7 кв.м. ( а. с. 27-28 ), що не відповідала встановленій нормі за-безпечення житловою площею в місті, тим більше відносно осіб різної ста-ті. Поліпшити житлові умови іншим шляхом, крім власного будівництва з врахуванням реальної матеріальної спроможності відповідачі-позивачі не мали можливості. Колегія cуддів приймає до уваги, що сім'я ОСОБА_3, користуючись до переобладнання і здійснення прибудови лише однією жи-тловою кімнатою площею 13,7 кв.м., потребувала поліпшення житлових умов, здійснила це поліпшення за власний рахунок, не вимагаючи надання житла за рахунок держави. Рішення суду першої інстанції ухвалене з огля-ду на такі загальні засади цивільного судочинства, як добросовісність, ро-зумність та справедливість.

     Суд зважає, що зведенням прибудови до квартири інтереси інших осіб не порушуються, жодних доказів протилежному в матеріалах справи не-має.              

     Прибудова виконана ОСОБА_2, ОСОБА_3 з дотриман-ням державних будівельних норм, що доводиться технічним звітом від 26. 03.2010 року № 35/06-10 обстеження і оцінки технічного стану будівель-них конструкцій прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1 та погребу, виконаним ТОВ «АСПО-ЛТД» Вінницької обласної асоціації спеціалістів по охороні праці ( а. с. 63-81 ). За висновком ГУ МНС України у Вінницькій області від 08.06.2010 року № 01-2/1854 прибудова та погріб можливі до використання за призначен-ням ( а. с. 86 ).

     Суд першої інстанції вірно визначився у правовідносинах, що мають мі-сце у справі, врахував фактичні обставини справи та правильно вирішив да -ний спір, керуючись ст.ст. 331, 331, 376, 383 ЦК України.

     Мотиви апеляційної скарги в частині порушення судом норм матеріаль-ного права через застосування ч. 2 ст. 383 ЦК України і розмежування апе-лянтом норм, які регулюють питання володіння, користування і розпоряд-ження квартирою як об’єктом приватної власності, а не об’єктом житлових відносин, колегією cуддів не приймаються до уваги, оскільки в даній спра-ві розмежування понять квартири як об’єкта приватної власності та житло-вих правовідносин неможливе, адже стосується одного й того ж предмета спору, який являється квартирою, використовуваною за прямим призна-ченням під житло. Це  суть  понять  споріднених, а уже правовідносини у даній справі суд встановив як правовідносини у галузі права власності, на-буття такого права, права власності на земельну ділянку, прав користувачів земельних ділянок.

     Посилаючись на Закон України «Про планування та забудову терито-рій» стосовно передбачення будівництва об'єктів фізичними особами лише на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи знаходяться в їх користуванні, лише за наявності дозволу на будівництво об'єкта містобу-дування, апелянт разом з тим ніяким чином не доводить наявність чи від-сутність права користування у сім'ї ОСОБА_3 земельною ділянкою, на якій здійснено прибудову до помешкання, чи можливість вилучення і на-дання цієї земельної ділянки іншим користувачам, не мешканцям АДРЕСА_1.  

     Колегія cуддів прийшла до висновку, що посилання апелянта на норму закону щодо зведення відповідачами-позивачами прибудови до своєї квар-тири на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, є формальним. Суду не представлені докази щодо розміру земельної ділянки, закріпленої в уста -новленому порядку за АДРЕСА_1 для йо -го обслуговування та можливого розміру земельної ділянки, що самочин-но зайнята відповідачами-позивачами.    

     Вирішуючи дану справу по суті заявлених позовних вимог, задовольня-ючи зустрічний позов і відмовляючи в первісному позові, суд першої інстанції дав належну та об’єктивну оцінку зібраним по справі доказам, ух-валив рішення, виходячи з доводів і заперечень сторін, з врахуванням прин -ципу їх змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. Судом повно з’ясовано обставини справи, котрі мають для неї значення, висновки суду відповідають цим обставинам. Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України судове рішення мотивовано щодо прийняття до уваги одних дока-зів і відхилення інших, суд не порушив норм матеріального чи процесуаль-ного права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги судова коле-гія не вбачає.

     Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляцій-ну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального пра -ва. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

     Доводи апеляційної скарги представника Вінницької міської ради необ-грунтовані і висновків суду першої інстанції не спростовують.

     Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК Украї-ни, колегія cуддів –  

У Х В А Л И Л А:

     Апеляційну скаргу представника Вінницької міської ради - відхилити.

     Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 червня 2010 ро-ку - залишити без змін.      

     Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її  проголо-шення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили в касаційному порядку до Верховного Суду України.

               Головуюча:

               Судді: