АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 грудня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючої : Копаничук С.Г.
Суддів: Нікушина В.П. ,Сороки Л.А.
при секретарі: Мандрик С.В.
за участю позивача-відповідача ОСОБА_1 ,позивачки-відповідачки ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду від 31.08.2010 року за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради, ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя, визнання права власності на Ѕ частку будинковолодіння, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, скасування рішення виконкому Агрономічної сільської ради про передання у власність земельної ділянки, визнання державного акту про право власності на земельну ділянку частково недійсним, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні будинком та земельною ділянкою та виселення ,-
В с т а н о в и л а :
ОСОБА_1 у липні 2008 року звернувся до суду з позовом до Агрономічної сільської ради , ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя , про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, скасування рішення виконкому Агрономічної сільської ради, визнання державного акту про право власності на земельну ділянку частково недійсним, визнання права власності на Ѕ частину будинковолодіння. Зазначив, що 25.09.1966року зареєстрував шлюб з ОСОБА_3.З вересня 1966 року до теперішнього часу проживає в будинку №26(32) по вул. Гагаріна в с. Агрономічне і зареєстрований у ньому. Йому було відомо, що даний будинок належав матері його дружини - ОСОБА_4, яка померла в 1977 році. Ще за життя ОСОБА_4 за згодою всіх членів сім'ї дружини, вони почали проживати в даному будинку. Після смерті матері будинок успадкувала його дружина ОСОБА_3 В той час коли він почав проживати в будинку він складався з житлового будинку під літерою "А", що підтверджується технічним паспортом. В зв'язку з тим, що площа будинку була замалою для проживання сім'ї, він за час перебування у шлюбі ,а саме з 1966 року по 1997 рік добудували деякі житлові приміщення. Внаслідок цього за рахунок їх спільної праці було істотно збільшено вартість будинку а тому воно може бути визнано спільним майном подружжя. 11.04.04.1997 року його дружина померла а він до її смерті і по даний час продовжував проживати в даному будинку. В 2008 році він збудував новий будинок під літерою"К2 з ганком, прибудову під літерою "к". Лише коли він почав оформляти технічну документацію на новий будинок він дізнався ,що весь будинок належить згідно свідоцтва про право на спадщину його доньці ОСОБА_2 Вважає ,що жилий будинок побудований за час шлюбу є спільною сумісною власністю, а тому свідоцтво про право власності на будинок та рішення 14 сесії 5 скликання виконкому Агрономічної сільської ради від 02.11.2007 року про передачу у власність земельної ділянки площею 0,13 га за даною адресою на ОСОБА_2 порушує його права. Крім того, донька не дає дозвіл на виділення йому 0,02га або 0,006 га землі під збудованим будинком і він не може оформити право власності на нього.
03.05.2007 року він зареєстрував шлюб і у нього народилась донька ОСОБА_5 ,іншого житла у його сім'ї немає. Просить поновити строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом і постановити рішення яким задоволити його вимоги.
В ході судового розгляду він збільшив позовні вимоги та змінив підстави позову ,зазначаючи, що дізнався про те, що за життя спірний будинок належав його дружині ОСОБА_3 . на підставі свідоцтва про право особистої власності від 08.12.1988 року ,виданого на підставі рішення виконкому Вінницької районної ради №167 від 23.05.1987 року, тобто в той час як вони перебували в зареєстрованому шлюбі, отже, будинок є спільною сумісною власністю подружжя. В зв'язку з цим свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 є частково недійсним. Також йому стало відомо, що ОСОБА_2 отримала державний акт ЯЖ №482813 від 24.02.2009 року про право власності на земельну ділянку площею 0,1424 га передану для будівництва і обслуговування житлового будинку ,виданий на підставі рішення 22 сесії 5 скликання виконкому Агрономічної сільської ради від 23.12.2008 року. Тому він, як співвласник будинку ,що є спільною сумісною власністю подружжя має право і на відповідну частину земельної ділянки.
ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом зобов'язання знесення його і земельною ділянкою та виселення ОСОБА_1, посилаючись на те, що вона є власником будинку та земельної ділянки. Зазначаючи ,що згоди на зведення будинку вона не давала і в силу ст.376 ч.4 ЦК України особа, що здійснила самочинне будівництво зобов'язана знести його, якщо власник заперечує проти визнання права власності на нього. Крім того, зазначає, що має намір використовувати належний їй будинок для власних потреб і потреб своєї сім'ї, а ОСОБА_1 перешкоджає їй у цьому.
Рішенням Вінницького районного суду від 31.08.2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено . Позов ОСОБА_2 задоволено .Усунено перешкоди, які чинить ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні належним ОСОБА_2 жилим будинком з господарськими будівлями в с. Агрономічному Вінницького району по вул.Гагаріна,26 та земельною ділянкою площею 0,13 га за тією ж адресою. Зобов'язано ОСОБА_1 знести самочинно збудований двоповерховий будинок, загальною площею 146,3 кв. м. Виселити ОСОБА_1 з усіма особами, які мешкають разом з ним з будинку, який розташований за адресою с. Агрономічне по вул.Гагаріна,26.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 16 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення ,яким його позов задоволити ,а в позові ОСОБА_2 відмовити.
Заперечуючи проти скарги ОСОБА_2 вважає рішення суду законним і обґрунтованим ,а доводи скарги безпідставними.
Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції встановив ,що ОСОБА_1 25.09 1966 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 і з вересня 1966 року ,як член сім'ї ОСОБА_1 проживав і був прописаний в будинку №26 по вул. Гагаріна в с. Агрономічне Вінницького району. Зазначений будинок літ" А" 1960 року побудови належав матері його дружини ОСОБА_4, яка померла 1977 року. Після смерті ОСОБА_4 будинковолодіння, на яке остання за життя не отримала правовстановлюючі документи фактично успадкувала її донька – ОСОБА_3
Постановляючи рішення по справі і відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя на підставі того ,що майно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат іншого з подружжя або їх обох суд вірно виходив з того, що позивач в порушення ст.10 ЦПК України ці вимоги і обставини не підтвердив доказами. Зокрема ОСОБА_1 не доведено ,що його участь у будівництві (добудові) будинку здійснювалась на підставі угоди, яка відповідає законодавству про створення спільної власності і за рамками надання безоплатної допомоги забудовнику .
Однак, що стосується вимог про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя з тих підстав ,що право власності на нього набуто дружиною в період їх шлюбу , то суд відмовив в їх задоволенні , виходячи з того ,що позивач не оскаржував свідоцтво про право особистої власності на будинок, видане на ім'я останньої.
Разом з тим, з останнім висновком погодитись не можна, оскільки в цій частині мотивувальний висновок суду не відповідає матеріалам справи, встановленим обставинам ,вимогам закону і мотивування відмови на цій підставі підлягає зміні, виходячи з наступного.
Шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був зареєстрований 25.09.1966 року і актовий запис про його розірвання відсутній ,отже він був припинений в зв'язку зі смертю останньої ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.9,12 т.1)
Відповідно до ст. 22 КпШС України, що діяла на час виникнення спірних правовідносин , спільною сумісною власністю подружжя є майно, нажите подружжям під час шлюбу.
Як вбачається з матеріалів справи, інвентарної справи (т.1 а. с.22 ) та не заперечувалось ОСОБА_1, житловий будинок №26 (32) по вул. Гагаріна в с. Агрономічному , свідоцтво про право власності на який було видано 08.12.1988 року ОСОБА_3 , був побудований матір'ю дружини ОСОБА_4 в 1960 році до укладення шлюбу ,отже він не може вважатись майном набутим подружжям під час шлюбу. Сам по собі факт видачі свідоцтва про право особистої власності на ім'я ОСОБА_3 , за обставин смерті в 1977 році ОСОБА_4 , не свідчить про зміну правового режиму зазначеного будинку і не переводить його автоматично в майно, нажите подружжям в період шлюбу.
Саме тому ОСОБА_1 необхідно відмовити в задоволенні вимог про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя з підстав набуття дружиною права власності в період їх шлюбу ,а не тому, що він не оспорює свідоцтво про право особистої власності ОСОБА_3 і мотивувальна частина рішення в цій частині підлягає зміні.
Крім того, як на підставу для відмови у позові суд послався на ст.ст.257, 261 ЦК України і на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом.
Проте ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 р. Згідно зі ст. 5 цього Кодексу акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набуття ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулюються актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Згідно зі ст. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що було чинним раніше, не сплив до набуття чинності цим Кодексом.
Строк позовної давності , передбачений ст.71 ЦК України 1963 року в три роки , по вимогах ОСОБА_3 про визнання майна спільним майном подружжя, визнання права власності на Ѕ частку будинковолодіння ,визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним сплив до набуття чинності ЦК України 2003 року.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 пояснював суду ,що йому було відомо про отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину по заповіту в 1998 році, вимоги про поновлення йому строку давності для звернення до суду не підлягають задоволенню.
Отже, положення ст.ст.257,261 ЦК до цих вимог ОСОБА_1 застосовано неправильно.
Крім того, відповідно до ст. 71 ЦК України 1963 р.(що діяла на час виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Згідно зі ст. 80 ЦК України 1963 р. закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Виходячи зі змісту статей 71, 80 ЦК України 1963 р., їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось , суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Відповідно в зв'язку з встановленою відсутністю у ОСОБА_1 суб'єктивного цивільного права на спірний будинок , відсутні підстави для задоволення всіх інших його позовних вимог .
Доводи скарги щодо істотної збільшення вартості будинковолодіння в період шлюбу не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з матеріалів інвентарної справи , ( т.1 а.с.21,22) забудовником до 1977 року являлась ОСОБА_4 ,а за період з 1966 року і до смерті ОСОБА_3 в 1997 році було збудовано лише прибудову до будинку "а 1", площею 10 кв. м., вартістю 4 454 грн.(1978 рік) і веранду "а 2",площею 4,5 кв. м., вартістю 1495 грн.(1984 рік).
Інші споруди є господарськими будівлями - металічний гараж В, вартістю 6368 грн.(1982 рік) , вбиральня "Е", вартістю 1934 грн.(1990 рік), а літня кухня і сарай "ж" "ж 1" (1994 рік) не прийняті в експлуатацію. Крім того ,як вбачається з погосподарської книги (т.1 а.с.36) ОСОБА_1 з 1991 року по 1995 рік в даному господарстві не проживав, в погосподарській книзі дані про нього відсутні
В судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував, що після ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу в 1989 році з будинку виписався і у ньому не проживав.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що вартість будинку за час шлюбу істотно збільшилася у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат іншого з подружжя або їх обох.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком та земельною ділянкою, то суд вірно встановив, що ОСОБА_2 на законних підставах ,як власник спірного будинку та земельної ділянки на підставі ст.ст.317,319,321,391 ЦК України має право володіти, користуватись і розпоряджатись належним їй майном ,в тому числі вимагати усунення перешкод в користуванні ними.
ОСОБА_1 без згоди і дозволу ОСОБА_2 на її на земельній ділянці самочинно побудував двоповерховий жилий будинок ,що відповідно до ч.4 ст.376 ЦК України передбачає його обов'язок знесення останнього за наявності заперечень власника (користувача) земельної ділянки проти визнання права власності за ним. Тому суд дійшов підставного висновку ,що вимоги власника ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном підлягають задоволенню .
Як встановлено з пояснень ОСОБА_2 ,матеріалів справи (по господарської ,домової книги) ОСОБА_1, на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року попереднього власника будинку - дружини ОСОБА_3 в спірному будинку не проживав (т.1 а. с. 38) і не був зареєстрований до 11.01.2002 року . Крім того, в судовому засіданні ним не заперечувалось ,що згоди на його прописку ОСОБА_2 не давала.
Право користування житловим приміщенням члена сім'ї власника будинку похідне від права користування самого власника ,тобто, при втраті такого права власником втрачає його і член його сім'ї.
Згідно ст.156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, до яких відносяться дружина власника, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство.
Власник будинку ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року ,а ОСОБА_1 не проживав у будинку до 2002 року і уже не являвся членом сім'ї нового власника будинку – ОСОБА_2 ,яка мала інше місце проживання. Враховуючи викладене ,а також те, що остання згоди на реєстрацію його у своїй власності не надавала, режим проживання його в цьому будинку не регулюється нормами ЖК, колегія суддів вважає ,що суд вірно задоволив вимоги про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1
Разом з тим, колегія суддів вважає, що виселяючи ОСОБА_1 з усіма особами, які мешкають разом з ним, колегія суддів вважає ,що суд постановив рішення при неповно встановлених обставинах справи.
Встановлено ,що в спірному будинку разом з ОСОБА_1 без згоди власника і реєстрації фактично проживає його дружина ОСОБА_7, шлюб з якою зареєстровано 03.05.2007 року та неповнолітня дитина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Разом з тим, позовних вимог про виселення до ОСОБА_7 позивачка не заявляла і суд до участі в справі останню не залучав ,хоча вирішив питання про її права та обов'язки. Не залучався також до участі в справі і орган опіки і піклування.
За таких обставин рішення суду в цій частині підлягає зміні і з резолютивної частини рішення підлягають вилученню слова "з усіма особами, які мешкають разом з ним".
В іншій частині рішення суду відповідає матеріалам справи ,вимогам закону ,а тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.307,309,314,316 ЦПК України ,-
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Вінницького районного суду від 31.08.2010 року змінити.
З резолютивної частини рішення суду виключити слова "з усіма особами, які мешкають разом з ним".
В іншій частині рішення суду залишити без змін .
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути
оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: