Справа № 22-471 Головуючий в 1 інстанції: Боймиструк С.В.
Доповідач: Хилевич С.В.
УХВАЛА
іменем України
23 квітня 2007 року м. Рівне
Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого - судді: Малько О.С.
Суддів: Шеремет A.M., Хилевича СВ.,
при секретарі судового засідання Томашевській І.М.
за участю позивача та представників сторін
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну
справу за апеляційною скаргою приймальника-розподільника при
УМВС України в Рівненській області на рішення Рівненського
міського суду від 15 лютого 2007 року в справі за позовом
ОСОБА_1 до приймальника-розподільника при
УМВС України в Рівненській області про стягнення заборгованості
по заробітку, компенсації за невикористані відпустки та
відшкодування моральної шкоди,
заслухавши -доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове
засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної
скарги, колегія суддів
встановила:
Рішенням Рівненського міського суду від 15 лютого 2007 року позов задоволено частково; стягнуто із приймальника-розподільника при УМВС України в Рівненській області на користь ОСОБА_1. заборгованість по заробітній платі розміром у З 945 гривень 39 копійок, моральну шкоду розміром у 200 гривень, в частині позову про стягнення компенсації за невикористані відпустки відмовлено за безпідставністю.
У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував усіх обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, та порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так, позивач перебував у трудових відносинах з приймальником-розподільником при УМВС України в Рівненській області протягом часу з 1 вересня 1997 року по 24 жовтня 2005 року.
Вважає, що місцевий суд не врахував тієї обставини, що 1 квітня 2005 року між сторонами в справі укладено трудовий договір, згідно умов якого позивач продовжував працювати на посаді фельдшера впродовж неповного робочого дня. За виконання обов'язків, передбачених цим договором, позивачу встановлено посадовий оклад розміром у 183 гривні 50 копійок, що складає 0, 5 повного посадового окладу, та надбавку за вислугу років у 10
відсотків від посадового окладу. За виконання обов'язків згідно договору позивачу встановлено розмір посадового окладу у відповідності до спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства внутрішніх справ України. Про нарахування та виплату 100 відсотків надбавки в договорі не було вказано, а тому суд помилково нарахував надбавку розміром у 100 відсотків з 1 квітня 2005 року і стягнув на користь позивача.
Посилаючись у своїх доводах на незаконність рішення, вказував, що суд не врахував того факту, що позивач надав суду неправильні нарахування розміру заробітку, які є завищеними, а суд першої інстанції необґрунтовано взяв їх до уваги при ухваленні рішення. Правильними нарахуваннями заборгованості вважають суму в 2 467 гривень 97 копійок.
Також покликався на незаконність рішення в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки вини приймальника-розподільника при УМВС України в Рівненській області у невиплаті заробітку позивачу не вбачають.
На вказаних підставах просив апеляційний суд рішення Рівненського міського суду від 15 лютого 2007 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути із приймальника-розподільника при УМВС України в Рівненській області на користь позивача заборгованість по заробітку розміром у 2 467 гривень 97 копійок, відмовивши у відшкодуванні моральної шкоди.
Позивач та його представник в апеляційному суді просив апеляційну скаргу відхилити, залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу повністю, просив суд її задовольнити.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції при прийнятті до свого провадження позову ОСОБА_1. до приймальника-розподільника при УМВС України в Рівненській області про стягнення заборгованості по заробітку, компенсації за невикористані відпустки та відшкодування моральної шкоди та при постановленні рішення не з'ясовано характер спірних правовідносин. Суд помилково прийняв до свого провадження в порядку цивільного судочинства та розглянув справу із застосуванням положень ЦПК України, відповідачем у якій є суб'єкт владних повноважень, що є підставою для скасування рішення суду із закриттям провадження в справі.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. З КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень
Зазначений спір є публічно-правовим, оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень, і спрямовані проти нього вимоги позивача пов'язані із проходженням публічної служби.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 та ч. 2 ст. 18 КАС України вирішення таких спорів віднесено до компетенції адміністративного суду, яким згідно п. 5 Перехідних та
прикінцевих положень цього кодексу на час розгляду справи був місцевий суд.
Виходячи з положень ч. З ст. 303 та п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, закривши провадження в справі.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 205, ч. З ст. 303, п. 4 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 310, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу приймальника-розподільника при УМВС України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 15 лютого 2007 року - скасувати.
Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до приймальника-розподільника при УМВС України в Рівненській області про стягнення заборгованості по заробітку, компенсації за невикористані відпустки та відшкодування моральної шкоди - закрити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею чинності.