Справа № 22ц-3435/2010р. Головуючий в 1 інстанції:
Радченко С.В.
Категорія 27
Доповідач: Кузнєцова О.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року липня місяця 29 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого Кузнєцової О.А.
суддів Бездрабко В.О.
Полікарпової О.М.
при секретарі Кримцевій І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
встановила:
У вересні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 6 жовтня 2006 року вона позичила відповідачці 2000 доларів США строком на 18 місяців до 6 квітня 2008 року. На підтвердження укладеного договору позики ОСОБА_1 видала їй розписку. У встановлений договором строк відповідачка борг не повернула. Просила стягнути на її користь 15900 грн. боргу за договором позики та судові витрати.
У судовому засіданні позивачка збільшила розмір позовних вимог, просила стягнути на її користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в загальному розмірі 19911,57 грн.
Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 19911 грн. 57 коп. суму боргу за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 282 грн. судових витрат, а всього стягнуто 20193 грн. 57 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення процесуального та матеріального закону, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Письмові заперечення в суд апеляційної інстанції не надходили.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (Позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або існуючих речей, визначених родовими ознаками.
Згідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа – незалежно від суми.
Частина 2 ст. 1047 ЦК допускає пред’явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором (ч. 1 ст. 1051).
При цьому, за змістом ч. 2 ст. 1061 ЦК, при укладенні договору позики в письмовій формі безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, 59 ЦПК).
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом першої інстанції, що 06.10.2006 року ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_2 гроші в сумі 2000 доларів США, які зобов’язалася повернути на протязі 18 місяців, в строк до 06.04.2008 року. На підтвердження укладання договору позики та його умов ОСОБА_1 складена розписка, але у визначений строк борг не повернула.
З”ясувавши усі обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, суд з достатніх підстав дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики та обґрунтовано стягнув суму боргу за договором позики – 2000 доларів США, що відповідно довідки Приватбанку в перерахуванні на гривні до курсу долару США становить 15900 грн. (а.с.26).
Відповідно до ст. 545 ЦК України знаходження боргового документу у позикодавця є свідченням про невиконання зобов’язання.
При вирішенні спору суд першої інстанції правильно врахував те, що покази свідків не можуть бути належним доказом виконання боргового зобов’язання, якщо борговий документ знаходиться у позикодавця, проте у відповідності до вимог ч. 2 ст. 58, 59 ЦПК України належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень відповідачкою не надано, а судом такі обставини та докази не встановлені.
Доводи відповідачки про те, що розписка була написана нею внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку другої сторони колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України ОСОБА_1 не надала суду переконливих доказів, які б підтвердили наявність обставин, передбачених ст. 231 ЦК України, а судом такі докази і обставини не встановлені.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за прострочення виконання зобов’язання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка прострочила виконання грошового зобов’язання за укладеним з позивачкою договором позики, на вимогу останньої зобов’язана сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Проте з таким висновком погодитися не можна з таких підстав.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті – гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначене договором у гривні.
Як убачається з розписки, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 взяла в борг в ОСОБА_2 2000 доларів США.
Отже, підстав стягувати суму з урахуванням індексу інфляції в суду не було.
У цій частині рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові.
Крім того, колегія суддів вважає, що на підставі ст. 88 ЦПК України сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивачки з відповідачки повинна бути зменшена з 282 грн. до 279 грн., а рішення суду в цій частині зміні.
У решті рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду й не можуть бути підставами для скасування правильного по суті рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України колегія суддів, -
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2010 року скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_2 індексу інфляції в розмірі 4011,57 грн. й ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, зменшити суму стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 19911, 57 грн. до 15900 грн.
Зменшити суму стягнення судових витрат з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 282 грн. до 279 грн.
У решті рішення суду залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: