АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=====================================================================
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі:
головуючого – Демченка С.М.
суддів - Вотьканича Ф.А.,Машкаринця І.М.
з участю прокурора – Сочки І.І.
захисника- ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією старшого помічника прокурора Ужгородського міжрайонного прокурора на вирок Ужгородського міськрайонного суду від 19 серпня 2010 року щодо ОСОБА_1,-
встановив:
Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 серпня 2010 року засуджено:
ОСОБА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Баранинці Ужгородського району, українця, з середньою освітою, не працюючого, розлученого, на утриманні одна неповнолітня дитина, не судимого. гр-на України,
за ч.2 ст.332 КК України на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією засобу вчинення злочину-легкового автомобіля марки «BYD F-3 GXL-1», н.з. НОМЕР_1.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов»язку періодично з»являтись в органи кримінально-виконавчої системи для реєстрації.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 до вступлення вироку в законну силу залишено тримання під вартою.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що в період з 2 по 4 вересня 2008 року за попередньою змовою з невстановленою слідством особою на ім»я «ОСОБА_3» вчинив сприяння в організації незаконного переправлення 8-ми громадян Республіки Молдова через державний кордон України з Словаччиною, яких 2 вересня 2008 року з цією метою на легковому автомобілі марки «BYD F-3 GXL-1», н.з. НОМЕР_1 перевіз разом з іншою невстановленою слідством особою на ім»я «ОСОБА_4» з с.Дуліби Львівської області до приватного готелю «Анна» в с.Минай Ужгородського району, де до їх затримання 4 вересня 2008 року прикордонним нарядом за порушення правил перебування на території України, забезпечував нелегальних мігрантів одягом, продуктами харчування та предметами гігієни, запевняючи їх в найскорішому переправленні через державний кордон України в Словаччину в разі настання сприятливих умов.
Крім того, 10 вересня 2008 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з невстановленою слідством особою на ім»я «ОСОБА_3» повторно вчинив організацію незаконне переправлення 3-х громадян Палестини через державний кордон України з Словаччиною, яких на легковому автомобілі марки «BYD F-3 GXL-1», н.з. НОМЕР_1 11 вересня 2008 року привіз у обумовлене з «ОСОБА_3» місце в районі піщаного кар»єру на околиці с.Кам»яниця Ужгородського району, що знаходиться у безпосередній близькості до лінії державного кордону України, вживаючи заходи до маскування, однак нелегальні мігранти були затримані прикордонним нарядом Чопського прикордонного загону, а ОСОБА_1, вчинивши опір при затриманні, втік (зник) з місця події на вказаному автомобілі.
В апеляції та доповненні до неї старший помічник прокурора Ужгородського району, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, посилається на невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання з застосуванням ст.75 КК України внаслідок його м»якості, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування судом матеріального закону, порушує питання про скасування вироку з направлення справи на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
При цьому апелянт вказує на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, безпідставне засудження ОСОБА_1 за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, що йому не ставилось у вину досудовим слідством та неможливість виконання вироку з огляду на засудження ОСОБА_1 згідно вироку Ужгородського міськрайонного суду від 6.09.2010 року до реального покарання у вигляді позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляцію, пояснення засудженого ОСОБА_1 та його захисника, які просять апеляцію залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, апеляційний суд вважає, що апеляція підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.2 ст.332 КК України в апеляції прокурора не оспорюються.
Разом з тим з мотивувальної частини вироку підлягає виключенню судження, які стосуються об»єктивної сторони вчиненого ОСОБА_1 злочину, а саме про незаконне переправлення ним осіб через державний кордон України шляхом його організації, оскільки досудовим слідством ця особа обвинувачувалась тільки у вчиненні цього злочину шляхом сприяння , а тому в цій частині висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, які суд вважав встановленими.
Зайве судження про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.2 ст.332 КК України шляхом організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України не тягне за собою зміну кваліфікації дій засудженого та зміну вироку через можливість його виключення з мотивувальної частини вироку, а тому апеляція прокурора в цій частині підлягає до часткового задоволення.
Покарання ОСОБА_1 судом обрано відповідно до вимог ст.65 КК України з врахуванням тяжкості вчиненого злочину, позитивних даних щодо особи підсудного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, та обставин, які пом»якшують покарання, зокрема його щирого каяття і активного сприяння розкриттю злочину та за відсутності обставин, які обтяжують покарання.
За обставин справи ОСОБА_1 не здійснював організацію чи керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України, назвав досудовому слідстві цю особу, що є свідченням критичної оцінки засудженим своєї протиправної поведінки, активного сприяння розкриттю злочину та готовності понести за вчинене передбачену законом відповідальність.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання з випробуванням, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів є обґрунтованим і переконливим.
Доводи ж апеляції прокурора зводяться до формального посилання на тяжкість вчиненого злочину та на недотримання судом першої інстанції вимог ст.50 КК України щодо мети покарання і не спростовують висновок суду про можливість звільнення ОСОБА_1 від покарання з застосуванням ст.75 КК України, а тому апеляція прокурора про скасування вироку через м»якість призначеного засудженому покарання до задоволення не підлягає.
Безпідставним є і посилання в апеляції прокурора на неможливість виконання цього вироку через засудження ОСОБА_1 згідно вироку Ужгородського міськрайонного суду від 6 вересня 2010 року, який вступив у законну силу, до реального покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки і 6-ть місяців за вчинення злочинів, передбачених ч.3 та ч.5 ст.185 КК України.
При цьому апеляційний суд враховує, що злочини, за які ОСОБА_1 засуджений за цим вироком, ним були вчинені в червні-жовтні 2008 року, тобто до постановлення вироку в даній справі, а тому відповідно до роз»яснень, даних у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року « Про практику призначення судами кримінального покарання», такі вироки мають виконуватись самостійно.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
апеляцію старшого помічника Ужгородського міжрайонного прокурора задовольнити частково.
Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 серпня 2010 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Виключити з резолютивної частини цього вироку судження про те, що ОСОБА_1 вчинив організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України .
Судді:
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 серпня 2010 року щодо ОСОБА_1
Судді: