АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий першої інстанції Свячена Ю.Б.
Справа №22ц-17305/2010 Категорія № 51
Суддя-доповідач Сидоренко І.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів – Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі – Пугачової Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2010року по справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» та ОСОБА_2 про відновлення трудових прав, стягнення грошової суми та відшкодування моральної шкоди, -
встановила:
24.06.2008р. ОСОБА_3. звернувся до суду з позовом до відповідачів, в обґрунтування якого послався на те, що він з 01 жовтня 2005року працював в ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» на посаді начальника відділу маркетингу та реклами. На протязі усього часу роботи стягнень по роботі не мав, однак, підприємством заробітна плата не виплачувалась, тому 31 серпня 2007р. він подав заяву про звільнення на підставі ч.З ст.38 КЗпП України в зв’язку з порушенням підприємством законодавства про охорону праці, при цьому просив провести з ним повний розрахунок. Наказом за № 3-ОК від 31.08.2007р. його незаконно було звільнено за ст.38 КЗпП України.
Остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_3. просив суд:
- визнати незаконним наказ директора ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» №3-ОК від 31.08.2007р. про звільнення за власним бажанням за ст.38 КЗпП України;
- зобов’язати ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань»; змінити у трудовій книжці запис про його звільнення, а саме: із "звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України" на - „звільнений з займаної посади за власним бажанням із-за невиконання власником або уповноваженою особою законодавства про працю (ч.3 ст.38 КЗпП України)";
- стягнути з ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 7831грн.;
- відшкодування за порушення строків розрахунку при звільненні у розмірі 4074грн.;
- вихідну допомогу в сумі 1260грн.;
- компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 805грн.;
- відшкодування моральної шкоди у розмірі 95000грн.
Відповідачі позов визнали частково, а саме в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку в розмірі 805грн., в іншій частині позов не визнали, пояснивши, що порушень норм трудового законодавства ними допущено не було, а звільнення позивача було проведено у відповідності з вимогами трудового законодавства.
Рішенням суду від 31 травня 2010р. позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково (а.с.199-200,201-210).
Суд визнав незаконним наказ директора ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» №3-ОК (помилково вказаний № -ОК) від 31.08.2007р. про звільнення за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.
Суд зобов’язав ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» змінити у трудовій книжці ОСОБА_3 запис про його звільнення із "звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України" на „звільнений з займаної посади за власним бажанням із-за невиконання власником або уповноваженою особою законодавства про працю ч.3 ст. 38 КЗпП України".
Суд стягнув з ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» на користь ОСОБА_3: заборгованість по заробітній платі у розмірі 7831грн.; відшкодування за порушення строків розрахунку при звільненні у розмірі 4074грн.; вихідну допомогу в сумі 1260грн.; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 805грн.; відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000грн. Зазначені вище суми визначені судом без утримання в необхідних випадках податку з доходів фізичних осіб та інших загальнообов’язкових платежів.
Судом стягнуто з ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних
вимірювань» на користь держави мито у розмірі 149грн.70коп., на користь Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області витрати на ІТЗ у розмірі 120 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову, при цьому апелянт посилається на те, що справа розглянута з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с.216-223).
Колегія суддів, заслухав суддю–доповідача, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами під час роботи ОСОБА_3 у ТОВ було порушено вимоги трудового законодавства щодо оплати праці, тому суд прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність зміни запису в трудовій книжці позивача з ст.38 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України та стягнення відповідних сум.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким суд дав належну оцінку та нормам КЗпП України.
Судом встановлено, що з 01 жовтня 2005р. ОСОБА_3 працював в ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» на посаді заступника директора з питань реклами, що підтверджується наказом № 6-к від 01 жовтня 2005р. (а.с.34). Заробітна плата ОСОБА_3 нараховувалась у передбаченому законодавством мінімальному розмірі, однак, не виплачувалась. Протягом часу роботи у ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» ОСОБА_3 своє право на щорічну оплачувану відпустку не реалізував.
З матеріалів справи вбачається, що 31 серпня 2007року ОСОБА_3 здав на пошту заяву про його звільнення з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України за невиконання законодавства про працю власником або уповноваженим ним органом, у зв’язку з систематичною невиплатою йому заробітної плати та просив видати йому трудову книжку, провести повний розрахунок, про що просив повідомити письмово (а.с.4, 5). З 01 вересня 2007року ОСОБА_3 на роботу до ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» не виходив. На а.с.6 вбачається, що выдповыдно повідомлення про вручення поштового відправлення, ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» отримало вищезазначену заяву ОСОБА_3 - 10 вересня 2007року.
Наказом директора ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» від 31 серпня 2007року №3-ОК ОСОБА_3 було звільнено з роботи з 31.08.2007р. згідно поданої заяви за ст.38 КЗпП України (а.с.39). Таким чином, вищевказаний наказ про звільнення ОСОБА_3 був виданий задним числом. В той час, як вбачається з заяви ОСОБА_3, останній просив його звільнити на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України в зв’язку з порушенням підприємством законодавства про охорону праці, при цьому просив провести з ним повний розрахунок.
Повний розрахунок та трудову книжку ОСОБА_3 при звільненні не отримав, оскільки на момент видання наказу вже не працював в ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань». Листом за № 54 від 04 грудня 2007року ТОВ повідомило ОСОБА_3 про те, що його заява про звільнення задоволена, йому необхідно з’явитися за отриманням повного розрахунку та трудової книжки (а.с.26).
11 грудня 2007року ОСОБА_3 листом звернувся до ТОВ з вимогою про направляння на його адресу поштою трудової книжки, перерахування належних йому сум на банківський рахунок (а.с.106-107). Лише в суді першої інстанції ОСОБА_3 отримав трудову книжку та 1038грн. розрахунку при звільненні.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів суду належним чином, що позивачем під час його роботи була отримана заробітна плата щомісяця, а надані відповідачем бухгалтерські документи щодо нарахування оплати праці та видачі її ОСОБА_3 не відповідають вимогам Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також п.п.2.2, 2.4., 2.18 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995року за №168/704, так як відсутні підписи особи, яка їх склала, крім того, виписки банку за особовим банківським рахунком ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» свідчать лише про отримання грошей у банку і не свідчать про їх перерахування працівникам. Індивідуальні відомості про застраховану особу, податкові розрахунки також свідчать лише про нарахування заробітної плати ОСОБА_3
Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта відносно того, що суд необґрунтовано не прийняв до уваги акти про втрату відомостей по заробітній платі, оскільки суд першої інстанції вказав, що згідно акту ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» від 20 червня 2007року були втрачені відомості по заробітній платі тільки ОСОБА_1.(а.с.22), а відомості про звернення до правоохоронних органів з приводу втрати бухгалтерських документів, як того вимагає Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» суду не надало.
Частиною 3 статті 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного договору чи трудового договору.
Пунктом 18 постанови №9 від 06.11.1992р. Пленуму Верховного суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" звернуто увагу на те, що при розгляді трудових спорів, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність із чинним законодавством про працю, якщо обставина справи, які стали підставою для звільнення, в наказі (розпорядженні) дано неправильну юридичну кваліфікацію.
Судом встановлено порушення ТОВ «Науково-виробничого центру «Тензометричних вимірювань» законодавства про працю щодо виплати заробітної плати ОСОБА_3 під час його роботи, у зв’язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання незаконним наказ директора ТОВ № 3-ОК від 31.08.2007року про звільнення ОСОБА_3 згідно поданої заяви за ст.38 КЗпП України та вважати ОСОБА_3 звільненим з роботи з 31.08.2007року у зв’язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Згідно ст.116, ч.І ст. 117 КЗпП України, якщо працівник у день звільнення не працював, то всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Працівник не обмежений у часі щодо звернення із вимогою про виплату належних йому сум, він може звернутися не тільки на наступний день після звільнення, а й у будь-який інший день за його бажанням. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України „Про оплату праці" за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватись через установи банків, на вказаний ним розрахунок з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу.
Судом встановлено, що за період праці з 01.10.2005р. по 31.08.2007р. ОСОБА_3 своє право на щорічну оплачувану відпустку не реалізував та при звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку. За період з 01.10.2001р. по 31.08.2007р. заборгованість по заробітній платі ТОВ перед позивачем складає 7831грн., відшкодування за порушення строків розрахунку при звільненні у розмірі 4074 грн., вихідна допомога в сумі 1260грн., компенсація за невикористану відпустку у розмірі 805 грн.
Відносно завдання позивачу моральної шкоди, колегія суддів вважає, що невиплата заробітної плати, не проведення розрахунку при звільнення, не надання відпустки позивачу призвело до порушень норм трудового законодавства та прав самого позивача, що призвело до душевних страждань, тому суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості задовольнив в цій частині позов частково в сумі 1000грн., що на думку судової колегії є справедливим.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Апелянт не довів ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції обставини, на які посилався як на заперечення проти позову, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст.304,307,317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2010р. – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Судді апеляційного суду Одеської області І.П.Сидоренко
С.О.Погорєлова
Т.В.Цюра