АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий першої інстанції Пушкарський Д.В.
Справа №22ц-18598/2010 Категорія № 52
Суддя-доповідач Сидоренко І.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів – Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі – Пугачової Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 02 липня 2010року по справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Українська Чорноморська Індустрія» про поновлення на роботі, -
встановила:
29.01.2010р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Українська Чорноморська Індустрія», посилаючись на те, що з 01.10.2004р. по 11.01.2010р. він працював у відповідача. З 03.04.2009р. займав посаду заступника начальника служби безпеки та господарської діяльності. Наказом за № 6-л від 11.01.2010р. його було звільнено за ст.40 КЗпП України, у зв’язку з реорганізацією служби безпеки та господарської діяльності. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просив суд поновити його на посаді заступника начальника служби безпеки та ведення господарської діяльності, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 20000грн. (а.с.2-6).
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, пояснивши, що звільнення позивача було проведено у відповідності з вимогами трудового законодавства.
Рішенням суду від 02.07.2010р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено в повному обсязі (а.с.124-126).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення про задоволення його позовних вимог, при цьому апелянт посилається на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права, оскільки суд не врахував порушення, що відповідачем були допущені при його звільненні, не розглянув його вимоги про стягнення моральної шкоди (а.с.129-135).
Колегія суддів, заслухав суддю доповідача, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушень трудового законодавства при звільненні позивача судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким суд дав належну оцінку та нормам КЗпП України.
Судом встановлено, що наказом ТОВ «Українська Чорноморська Індустрія» за № 18 від 24.09.2004р. ОСОБА_2 був прийнятий на роботу на посаду водія з 01.10.2004р. Наказом за № 333-л від 09.11.2007р. позивача було призначено виконуючим обов’язки начальника служби безпеки з 14.11.2007р. (а.с.7,8). Наказом від 03.12.2007 року за № 391-л ОСОБА_2 переведено з 03.12.2007р. з посади виконуючого обов'язки начальника служби безпеки на посаду начальника служби безпеки (а.с.9). Наказом від 03.04.2009р. за № 114-л позивача було переведено з 03.04.2009р. з посади начальника служби безпеки на посаду заступника начальника служби безпеки та ведення господарської діяльності відповідно до п.1 ст.32 КЗпП України за його заявою (а.с.12).
На підставі заяви ОСОБА_2 про надання відпустки та наказу від 06.10.2009 р. за № 405-л позивачу було надано основну щорічну відпустку з 06.10.2009р. по 29.10.2009р. тривалістю 24 календарних дня за період роботи з 01.08.2008р. по 31.07.2009р. (а.с.13).
Наказом від 23.10.2009р. за № 306 " Про реорганізацію служби безпеки " передбачено проведення з 24 грудня 2009року реорганізації служби безпеки із скороченням посади охоронця в кількості 12 одиниць та заступника начальника служби безпеки в кількості 1 одиниця (а.с.28).
Статтею 49-2 КЗпП України встановлено порядок вивільнення працівників. Так, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Пунктом п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 06.11.1992р., звернуто увагу на те, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач був попереджений про майбутнє звільнення у встановлений законом строк, а саме листом відповідача за № 958-09 від 28.10.2009р., якій було направлене позивачу по пошті з повідомленням. Відповідно до поштового повідомлення на а.с.34 ОСОБА_2 03.11.2009р. отримав зазначений лист (а.с.33, 34).
Доводи апелянта відносно того, що зазначений лист він не отримував та підпис у поштовому повідомленні не його, позивачем не доведені належним чином.
Крім того, 09.11.2009р. ОСОБА_2 був ще раз особисто ознайомлений з наказом за №306 від 23.10.2009р., але від підпису відмовився, про що свідчить акт про відмову від підпису на а.с.30.
Посилання апелянта на те, що його не попередили про наступне звільнення та не ознайомили з наказом, спростовуються його ж заявою на ім’я голови Ради трудового колективу про розгляд на засіданні КТС питання щодо його вивільнення у зв’язку із скороченням, згідно наказу Генерального директора ТОВ «Українська Чорноморська Індустрія» Черкас Л.І., з яким він не згодний (а.с.38). Вказана заява була датована 12.11.2009р. та не могла бути складене без обізнаності зі змістом самого наказу.
Згідно протоколу №3 від 20.11.2009р. на підприємстві ТОВ "Українська Чорноморська Індустрія" були проведені збори трудового колективу, на якому серед інших питань, заслухали ОСОБА_1 - голову ради трудового колективу, з інформацією про представлення Генерального директора Черкас Л.І. на отримання попередньої згоди Ради трудового колективу на звільнення робітників (12чоловік), у зв'язку зі скороченням чисельності, п.1 ст.40 КЗпП України, а також відносно позивача про питання звільнення по скороченню штату з пропозицією залишити його на посаді, яку він займав. Рада трудового колективу вирішила надати попередню згоду на звільнення робітників кількості 12 чоловік, куди був включений позивач та клопотатися перед керівництвом про можливе працевлаштування (а.с.35-36).
Доводи апелянта відносно того, що був порушений порядок розгляду подання про звільнення на Раді трудового колективу та у його відсутності, є не обґрунтованими, оскільки Рада трудового колективу ні є профспілкою (профспілки у відповідача немає взагалі) та як вбачається з самого протоколу за № 3 на а.с.35-36 ОСОБА_2 був присутній на засіданні Ради та надавав пояснення з приводу його незгоди із звільненням. Зазначений протокол у встановленому порядку ОСОБА_2 не оскаржував, а інших доказів його не присутності він суду не надав.
Відповідно до наказу від 11.01.2010р. за № 6-л ОСОБА_2 було звільнено з посади заступника начальника служби безпеки та господарської діяльності, в зв'язку з реорганізацією цієї служби відповідно до ст. 40 КЗпП України (а.с.49).
Трудову книжку позивач отримав в день звільнення, що підтверджується особистим підписом в книзі обліку руху трудових книжок, згідно ст. 47 КЗпП України. А також отримав остаточний розрахунок і компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки (а.с. 51).
Доводи апелянта відносно того, що відповідач порушив вимоги трудового законодавства, оскільки не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період перебування працівника у відпустці, а наказ про скорочення було винесено тоді, коли він був у відпустці – є необґрунтованими, оскільки ч.3 ст.40 КЗпП України забороняє звільнення працівника в період його знаходження у відпустці, але, як вбачається з матеріалів справи, у відпустці ОСОБА_2 знаходився з 06.10.2009р. по 29.10.2009р., а звільнили його 11.01.2010р. згідно наказу за № 6-л. А наказ за № 306 від 23.10.2009р., на який посилається апелянт, є наказом не про звільнення, а про проведення реорганізації служби безпеки.
Посилання апелянта на ту обставину, що йому не запропонували іншу роботу, що, на його думку, є порушенням норм трудового законодавства, є необґрунтованими. Так, відповідачем було надано суду докази того, що вони не мали можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, а саме на а.с.37 є відомості, що оскільки на підприємстві немає вакансій, то запропонувати працевлаштування не надається можливим.
Частиною 2 ст.49-2 КЗпП України передбачено, що при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, що на підприємстві не було вакансії, відповідач 11.11.2009р. звернувся до Іллічівського міського центру зайнятості і попередив про наступне звільнення працівників із звітом, до якого входив ОСОБА_2, а 13.01.2010р. із звітом про фактичне вивільнення працівників, в тому числі і ОСОБА_2 (а.с.39, 50)
Судова колегія вважає, що вимоги ст.49-2 КЗпП України відповідачем було дотримано.
Доводи апелянта відносно того, що відповідачем не було враховане його переважне право на залишенні на роботі, є необґрунтованими, оскільки ч.1 ст.42 КЗпП України встановлено, що при скороченні численності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. І тільки при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається особам, що перелічені у ч.2 ст.42 КЗпП України.
Служба безпеки та господарської діяльності взагалі була скорочена, на роботі залишився тільки начальник служби безпеки – ОСОБА_3 під керівництвом якого знаходяться диспетчерська служба та автопарк підприємства, про що свідчать накази №133 від 01.04.2009р. та за №283 від 22.09.2009р. Відповідач при скорочені численності працівників надав переважне право на залишення на роботі саме ОСОБА_3, оскільки, на його думку, у нього більш висока кваліфікація і продуктивність роботи (а.с.61,62).
Посилання в апеляційній скарзі на доводи щодо переважного права ОСОБА_2 на залишенні на роботі відносяться до ч.2 ст.42 КЗпП України, тобто при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, а відповідач керувався ч.1 ст.42 КЗпП України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про законність звільнення позивача ОСОБА_2 згідно п.1 ст. 40 КЗпП України, враховуючи, що скорочення посади заступника начальника служби безпеки та господарської діяльності дійсно було та відповідачем дотримано порядок звільнення. Підстав для поновлення позивача на роботі у відповідності до вимог ст.235 КЗпП України судом не встановлено. Оскільки звільнення було законним, то відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача середній заробіток час вимушеного прогулу.
Відносно моральної шкоди, то згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки законні права позивача відповідачем не порушенні суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню взагалі, тому доводи апелянта відносно того, що суд першої інстанції не розглянув його позовну вимогу щодо стягнення моральної шкоди є безпідставними.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі фактів, встановлених у судовому засіданні та наявних у справі матеріалів, виходячи з принципів розумності та справедливості, обґрунтовано дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак, ОСОБА_2 не довів суду обставини, на які посилався, як на підставу свого позову, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.304,307,317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 02 липня 2010року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області І.П.Сидоренко
С.О.Погорєлова
Т.В.Цюра