АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий першої інстанції Ільченко Н.А.
Справа №22ц-16815/2010 Категорія № 52
Суддя-доповідач Сидоренко І.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів – Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі – Пугачової Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 16 червня 2010року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації, третя особи без самостійних вимог щодо предмету спору – Одеська обласна рада і Управління освіти і наукової діяльності Одеської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження про припинення дії контракту та звільнення, поновлення на роботі й стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
встановила:
24.06.2009р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що він працював директором обласної комунальної установи – Тузлівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа I – III ступенів, школа-інтернат-ліцей» за контрактом від 10.08.2004р., термін дії якого з 06.09.2004р. по 06.09.2009р. Згодом 20.02.2009р. під тиском працівників органів внутрішніх справ він подав до Управління освіти і наукової діяльності Одеської облдержадміністрації заяву про припинення зазначеного контракту та звільнення за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України з 20.03.2009 року, але після цього 24.02.2009року він відізвав свою заяву про звільнення, про що подав адресовану голові Одеської облдержадміністрації свою письмову заяву. Розпорядженням голови Одеської облдержадміністрації від 20.03.2009року за №33/к-2009, згідно якого припинено дію контракту від 10.08.2004року та його звільнено з посади директора за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просив суд скасувати розпорядження Голови Одеської облдержадміністрації від 20.03.2009р. за №33/к-2009, поновити його на роботі на попередній посаді, стягнути з Одеської облдержадміністрації на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу (а.с.1-5).
Представник відповідача позов не визнав, пояснивши, що трудовий договір з ОСОБА_1 був припинений у відповідності до вимог чинного законодавства України і з дотриманням процедури, передбаченої КЗпП України.
Рішенням суду від 16 червня 2010р. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі (а.с.127,128-129).
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі, а також стягнення з Одеської облдержадміністрації моральну шкоду у сумі 10000грн., при цьому апелянт посилається на те, що справа розглянута з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухав суддю–доповідача, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню лише в частині необґрунтованого стягнення з позивача на користь держави судового збору та ІТЗ, з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушень при звільненні позивача відповідачем допущено не було.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким суд дав належну оцінку та нормам КЗпП України.
Судом встановлено, що відповідно до контракту від 10.08.2004р., укладеного між Одеською обласною державною адміністрацією та ОСОБА_1, позивач ОСОБА_1 був призначений на посаду директора обласної комунальної установи – Тузлівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I – III ступенів – школа-інтернат-ліцей». Строк дії контракту з 06.09.2004р. по 06.09.2009р. (а.с.6-12).
24.02.2009р. ОСОБА_1 подав на ім’я голови Одеської обласної державної адміністрації заяву про його звільнення з посади директора Тузлівського НВК за згодою сторін з 20.03.2009р. (а.с.97).
20.03.2009р. Одеською облдержадміністрацією, як уповноваженим органом власника - Одеської обласної ради, відповідно до рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006р. №73-V, було видано розпорядження за №33/к-2009 „Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального закладу „Тузлівський навчально-виховний комплекс (загальноосвітня шкода І-Ш ступенів школа-інтернат-ліцей)", відповідно до якого дію контракту від 10.08.2004р. було припинено та звільнено ОСОБА_1 з займаної посади за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.25). Як вбачається із змісту контракту, а саме п.5.1., цей контракт може бути припинений за згодою сторін (а.с.10).
Згідно п.1 ч.1. ст.36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інтонації, що наявність заяви ОСОБА_1 про звільнення та погодження звільнення головою Одеської облдержадміністрації вказують на згоду сторін щодо припинення дії укладеного з ОСОБА_1 трудового контракту в строк, визначений сторонами, а саме з 20.03.2009року.
Доводи апелянта про те, що укладений з ним трудовий контракт продовжив свою дію, оскільки 24.03.2009р. він своєю заявою відізвав заяву про своє звільнення від 24.02.2009р., є необґрунтованими з наступних підстав.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 06.11.1992р. встановлено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Судова колегія вважає, оскільки такої згоди між Одеською обласною державною адміністрацією і ОСОБА_1 досягнуто не було, то анулювання домовленості про припинення трудового контракту неможливе.
Доводи апелянта щодо порушень відповідачем норм КЗпП України при його звільненні, оскільки в день звільнення йому не була видана трудова книжка та повний розрахунок є необґрунтованими, оскільки судом було встановлено, що ОСОБА_1 належним чином повідомляли про необхідність з’явитися до управління освіти і наукової діяльності для отримання трудової книжки, але він ігнорував зазначені повідомлення та свідомо не з’являвся, тому саме він є винним у несвоєчасному отриманні трудової книжки (а.с.62, 63, 65, 66). Лише 01.06.2009р. ОСОБА_1 прибув до Управління освіти і наукової діяльності Одеської облдержадміністрації, але від отримання трудової книжки відмовився, про що було складено акт (а.с.64).
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що з урахуванням зазначених обставин, вини відповідача у затримці видачі ОСОБА_1 належно оформленої трудової книжки, копії розпорядження про його звільнення, належного розрахунку немає, тому відсутні правові підстави для застосування дол. Відповідача встановленої трудовим законодавством відповідальності за затримку у видачі звільненому працівникові трудової книжки та у виплаті належного звільненому працівникові розрахунку. Тому трудовий договір з ОСОБА_1 був припинений у відповідності до вимог чинного законодавства України і з дотриманням процедури, передбаченої Кзпп України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
На підставі наведеного, вимога апелянта в апеляційній скарги про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 10000грн., не може бути розглянута судом апеляційної інстанції, оскільки не була заявлена позивачем в суді першої інстанції, та не була предметом позову.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Апелянт не довів ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції обставини, на які посилався як на підставу свого позову, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Разом з тим, підлягає задоволенню апеляційна скарга в частині скасування рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору в сумі 424грн.05коп., та витрати на інформаційн0-технічне забезпечення судового процесу в сумі 250грн., так як судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що вказані витрати підлягають стягненню з позивача, в той час, як позивач відповідно до вимог діючого законодавства звільнений від сплати вищевказаних витрат на користь держави.
Керуючись ст.ст.304, 307, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2010року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору в сумі 424грн.05коп., та витрати на інформаційн0-технічне забезпечення судового процесу в сумі 250грн. скасувати.
В інший частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2010року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.
Судді апеляційного суду Одеської області І.П.Сидоренко
С.О.Погорєлова
Т.В.Цюра