У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 грудня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого Вавшка В.С.,
суддів: Іващука В.А., Колоса С.С.,
При секретарі: Андреєвій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2010 року ;
по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2010 року позов задоволено частково.
Зобов’язано ОСОБА_5 знести частину металевих воріт та прибрати інші належні йому речі, котрі знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_6, розташованій по АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 850 грн. моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 145 грн.50 коп. судових витрат.
У іншій частині позову відмовлено.
На таке рішення ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду. Вважає, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи.
ОСОБА_6 подав заперечення на апеляційну скаргу, у якій він просить залишити рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 26 січня 2004 року ОСОБА_5 на підставі договору дарування придбав у власність у ОСОБА_7 житловий будинок загальною площею 51,5 кв.м., вхідний майданчик, погріб, сарай, літню кухню і споруди (огорожу, ворота, хвіртку), зареєструвавши це право у встановленому порядку.
На час придбання житлового будинку земельні по АДРЕСА_1 були розділені дорогою, яку використовували жителі села для проїзду та прогону худоби. Попереднім власником, дорога, яка знаходилася у комунальній власності Баланівської сільської ради, була відгороджена від проїжджої частини вулиці ще одними воротами.
Цей факт підтверджується договором дарування від 26 січня 2004 року, технічним паспортом на будівлі і споруди та самими ж сторонами.
Згідно договору дарування від 26 січня 2004 року ОСОБА_5 земельної ділянки не придбав, до нього перейшло тільки право власності на частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, загальною площею 51,5 кв.м., вхідним майданчиком, погребом, сараєм, літньою кухнею і спорудами(огорожею, хвірткою і воротами в попередніх розмірах) та яка необхідна для обслуговування.
Рішенням Баланівської сільської ради від 13 грудня 2007 року та 22 вересня 2008 року розподілено земельну ділянку, яка знаходилася у комунальній власності і використовувалась як технологічна дорога та надано її у власність сторонам по справі., державні акти про власність ОСОБА_6 на земельні ділянки є законними та такими, що не порушують право власності ОСОБА_5 на ті частини належних йому земельних ділянок, які необхідні для обслуговування належних йому будівель та споруд.
ОСОБА_6 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки, зареєстрував це право і межі цих ділянок встановлені в натурі, що підтверджується державними актами, атом про встановлення меж від 18 квітня 2008 року.
ОСОБА_5 порушив право власності позивача на земельні ділянки, встановивши на них ворота та розташувавши різні рухомі речі, знищив межові знаки, що підтверджується доказами та поясненнями самого відповідача.
Суд задовольнив позовні вимоги в частині зобов’язання ОСОБА_5 знести частину металевих воріт та прибрати інші належні йому речі, котрі знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_6 на підставі ст. 78, 152 ЗК України.
Відмовляючи у задоволенні позову про зобов’язання відповідача встановити межові знаки, суд виходив з того, що встановлення межових знаків є компетенцією землевпорядних організацій і такий обов’язок не може бути покладений на сторони у справі.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та відповідні їм правовідносини та правильно застосовані норми матеріального права.
Колегія суддів вважає, що посилання ОСОБА_5 на те, що суміжна земельна ділянка площею 0,04 га, яка знаходиться між будинковолодіннями по АДРЕСА_1, ніколи не належала ОСОБА_6 є безпідставним, оскільки на підставі державних актів (а.с. 8-11) власником спірної земельної ділянки являється ОСОБА_6 Рішення Баланівської сільської ради від 13 грудня 2007 року та 22 вересня 2008 року є законними, відповідачем не оскаржувались і в судовому порядку не скасовані.
За таких обставин та в силу ст.ст.90, 103, 152 ЗК України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення ОСОБА_5 прав ОСОБА_6 і обрав відповідний спосіб захисту прав цього землевласника.
Також, колегія суддів вважає, що посилання у апеляційній скарзі на те, що позовна заява ОСОБА_6 підлягала залишенню без розгляду, так як вона не відповідає вимогам п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України є безпідставним, оскільки позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 25 грн.50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. Відповідно до п. д ч. 1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 „Про державне мито” розмір державного мита із позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) становить 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а саме 8 грн.50 коп.
Посилання ОСОБА_5 у апеляційній скарзі на те, що розмір судового збору становить 85 грн. відповідно до п. ж ч.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 „Про державне мито” є невмотивованим, оскільки даною нормою визначено розмір судового збору при поданні позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, є законним, справедливим та обгрунтованним, тому підстав для його скасування не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних цивільних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя :(підпис)
Судді : (підписи)
З оригіналом вірно :