Справа № 22ц-7983/10 Суддя по 1 інстанції – Павлова Ж.П.
Категорія 27 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.
Ухвала
Іменем України
10 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Галущенка О.І.,
суддів - Кутової Т.З., Шолох З.Л.,
при секретарі судового засідання - Кулик О.В.,
без участі осіб, які беруть участь у справі, які належно повідомлені про час та місце судового розгляду справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 серпня 2010 року у справі за
позовом
ОСОБА_2 до закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору,
встановила:
В листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - «ПриватБанк») про визнання недійсним кредитного договору.
Вона посилалась на те, що 1 серпня 2008 року між нею та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала 21 033,47 дол. США на придбання автомобіля під 1% в місяць (12% річних) строком до 31 липня 2013 року.
Позивачка просила визнати недійсним кредитний договір, посилаючись на порушення її прав споживача щодо видачі кредиту в іноземній валюті та несправедливі умови договору.
Заперечуючи проти позову, «ПриватБанк» посилався на відповідність своїх дій чинному законодавству та відсутність підстав для задоволення позову.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 серпня 2010 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обгрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, між «ПриватБанком» та ОСОБА_2 1 серпня 2008 року укладено кредитний договір, за умовами якого позивачка отримала 21 033,47 дол. США на споживчі цілі під 1% в місяць (12 % річних) строком до 31 липня 2013 року.
Зокрема, безпосередньо на придбання автомобіля 15 411, 21 дол. США згідно копії заяви та копії платіжного доручення (а.с.50), а також 847,62 дол. США шляхом перерахування коштів на сплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу та договором особистого страхування на строк від 1 серпня 2008 року по 31 липня 2009 року, винагорода за надання фінансового інструмента – 462,34 дол. США, 4 238,08 дол. США на сплату подальших страхових платежів, передбачених п.2.13, п. 2.2.7 умов договору.
Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні й позивачка була письмово попереджена про те, що валютні ризики під час виконання зобов’язання за кредитним договором несе позичальник, про що свідчить її підпис в додатку № 2 до кредитного договору щодо загальної вартості кредиту (а.с.18).
Зазначене відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, про те, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики несе споживач.
Позивачка добровільно погодилася на такі умови кредитування, уклавши вказаний договір.
Колегія суддів погоджується з мотивами та висновками районного суду про те, що відповідач, маючи генеральну банківську ліценцію № 22 та письмовий дозвіл, видані йому Національним Банком України 4 грудня 2001 року мав право здійснення валютних операцій, зокрема й на укладення кредитного договору в іноземній валюті, без отримання індивідуальної ліценції (а.с.56-59).
За змістом п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001 року та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 року за № 730/5921 ( а також за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування валютних операцій) єдиною правою підставою для здійснення кредитування банками в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліценції на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: