Справа № 22ц –19411/2010 рік Головуючий першої інстанції Домарєв О.В.
Категорія: 44 Доповідач: Осипчук О.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„09” листопада 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Висоцької В.С.
суддів: Осипчук О.В., Біляєвої О.М.
при секретарі: Красавіній Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, розподілу лоджії, вселені та зобов’язання вчинити певні дії та за зустрічними позовами ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання втратившим право користування житловим приміщенням, ОСОБА_3, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 19 серпня 2010 року, -
В С Т А Н О В И В:
В травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, після уточнення якого просив зобов’язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди в користуванні АДРЕСА_1 вселити його в цю квартиру, змінити умови договору найму жилого приміщення та визнати його наймачем однієї ізольованої кімнати площею 12,2 кв.м., а відповідачці залишити кімнату площею 15.4 кв.м. зі входом на лоджію, розділити лоджію квартири на дві рівні частки. Також просив зобов’язати ЖЕД № 5 ДКП «Управляюча компанія Калінінського району м. Донецька» укласти з ним окремий договір найму.
В серпні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, яким просила визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням з підстав, передбачених ст. 107 ЖК України.
У вересні 2008 року з позовом до суду звернулася ОСОБА_3, яка також діє від імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, в якому просила визнати за нею та неповнолітнім онуком право користування жилим приміщенням – АДРЕСА_1.
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 19 серпня 2010 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, розподілу лоджії, вселені та зобов’язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов*язано ОСОБА_2 у разі звернення ОСОБА_1 надати йому ключі від вхідних дверей та тамбура квартири АДРЕСА_1 та не чинити йому перешкод у користуванні зазначеною квартирою. В решті позову відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_3, яка також діє від імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням задоволені. Визнано за ОСОБА_3 та неповнолітнім ОСОБА_4 право користування житловою площею в АДРЕСА_1.
У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання втратившим право користування житловим приміщенням – відмовлено.
З вказаним рішенням частково не погодився ОСОБА_1 і через свого представника ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду щодо відмови в задоволені частини його вимог, а також задоволення позову ОСОБА_3 скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його вимог в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, часткову невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. З рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 згоден.
В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що висновки суду про ненадання позивачем доказів неможливості вселення в квартиру внаслідок перешкод з боку колишньої дружини є необґрунтованими, оскільки безпосередньо і сама відповідачка пояснювала, що з грудня 2007 року по січень 2008 року провела заміну замків на вхідних дверях, спрямовано чинила перешкоди позивачеві в частині використання ним своїх житлових прав, оскільки він утворив іншу сім*ю і має житло в іншому місці. При наявності зібраних доказів судом безпідставно відмовлено в задоволені позову про вселення та зміну договору найму жилого приміщення, оскільки він просить виділити йому ізольовану кімнату площею 12.2 кв.м., колишній дружині залишити в користуванні кімнату площею 15,4 кв.м., а всі допоміжні приміщення залишити в загальному користуванні. Також не ґрунтується на законі висновок суду щодо задоволення позову ОСОБА_3 про визнання права користування за нею та ОСОБА_4 житловою площею в спірній квартирі, оскільки вони забезпечені житлом в м. Кривий Ріг, там зареєстровані і за ними зберігається право на житло в іншому місці. ОСОБА_1 ніколи не давав своєї згоди на вселення і постійне проживання ОСОБА_3 Судом залишено поза увагою обставини щодо отримання ОСОБА_3 пенсії та державної допомоги на онука ОСОБА_4, опікуном якого вона є, в м. Кривий Ріг.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод користування жилим приміщенням та в частині відмови в задоволені позову ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням ніким із сторін не оскаржується, тому апеляційним судом в цій частині не ревізується.
В апеляційному суді представник ОСОБА_1 – ОСОБА_5 підтримав доводи скарги в повному обсязі.
ОСОБА_2 заперечувала проти скарги, просила рішення суду залишити без змін.
Інші особи до суду не з*явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Судом першої інстанції при розгляді справи визнано встановленим, що спірна АДРЕСА_1 відноситься до категорії державного житлового фонду, складається з двох кімнат загальною площею 27,68 кв.м. та була надана позивачу ОСОБА_1 на підставі ордеру № 5184 від 23.05.1985 року на сім*ю з трьох осіб. Згідно виписки з рішення Калінінської районної ради народних депутатів від 19.10.1994 року № 351 у зв’язку з випискою основного наймача квартири ОСОБА_1 особовий рахунок було переоформлено на ОСОБА_2 Відповідно до виписки з особового рахунку НОМЕР_1 від 05.05.2008 року, виданої ЖЕД № 5 «Керуюча компанія Калінінського району м. Донецька» наймачами квартири є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 У вересні 2007 року ОСОБА_1 залишив спірне житло у зв’язку з денною формою навчання у Харківській НЮАУ «ім. Я.Мудрого» з 01.09.2007 року по 30.06.2008 року. Згідно акту ЖЕД № 5, складеного в січні 2008 року, позивач не зміг своїм ключем відчинити вхідні двері спірної квартири. У спірній квартирі крім ОСОБА_2 з 1997 року, за згодою останньої, фактично проживають її мати ОСОБА_3 та неповнолітній племінник ОСОБА_4 1994 року народження, батьки якого позбавлені батьківських прав щодо нього. Згідно рішення виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 17.09.1997 року № 314/3 ОСОБА_3 призначена опікуном свого онука ОСОБА_4
Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1 про вселення, суд виходив з того, що стороною позивача не надано об’єктивних доказів тієї обставини, що позивач з січня 2008 року до часу розгляду справи у суді мав намір вселитися на постійне проживання до спірної квартири, а відповідачка чинила йому у цьому перешкоди.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд виходив з того, що вона та ОСОБА_4 були вселені в спірну квартиру зі згоди наймача у якості членів сім*ї, проживають в квартирі тривалий час.
Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1 щодо визначення прядку користування квартирою, зміну договору найму та розподілу лоджії, суд виходив з того, що оскільки задоволено позов ОСОБА_3, і таким чином на кожного мешканця квартири виходить по 6,9 кв.м. жилої площі квартири, то укласти з позивачем договір найма на кімнату площею 12,2 кв. м. не є можливим, оскільки це суттєво погіршить житлові права неповнолітньої дитини та інших мешканців квартири.
Між тим апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Так судом першої інстанції визнано встановленим, що ОСОБА_2 перешкоджала ОСОБА_1 користуватися спірною квартирою, замінила замки на вхідних дверях до тамбуру та до спірної квартири. На аркуші справи 107 том 1 знаходиться акт від 05 серпня 2008 року, складений робітниками житлової організації в присутності свідків, з якого вбачається, що ОСОБА_1 не зміг потрапити в спірну квартиру АДРЕСА_1, що спростовує висновки суду щодо того, що позивачем не надано доказів про намір вселитися до квартири з січня 2008 року, а відповідачка йому в цьому чинила перешкоди.
Прийшовши до висновку, що ОСОБА_2 перешкоджає колишньому чоловікові користуватися спірною квартирою, замінила замки на вхідних дверях тамбуру та самої квартири, суд всупереч цим своїм висновкам відмовив в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про вселення до спірної квартири, який не маючи ключів від вхідних дверей позбавлений можливості потрапити до жилого приміщення.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про вселення ОСОБА_1 до зазначеної квартири.
Апеляційний суд також не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням, оскільки ці висновки зроблені з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 64 ЖК України члени сім*ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім*ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім*ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім*ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно статі 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім*ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, батьків, дітей, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім*ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім*ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім*ї, які проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
При вирішенні питання про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, з*ясуванню підлягають наступні факти: чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема, чи була письмова згода на це всіх членів сім*ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім*ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_3, ОСОБА_1 посилався на те, що він своєї згоди на вселення і постійне проживання не давав, ОСОБА_3 та її онук ОСОБА_4 зареєстровані в м. Кривий Ріг, мають в цьому місці на праві власності житло, там же мати його колишньої дружини отримує пенсію та державну допомогу на онука, опікуном якого являється.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 має приватизовану двокімнатну АДРЕСА_3. За цією адресою вона користувалася субсидією для відшкодування витрат на оплату житлово – комунальних послуг по січень 2005 року та отримувала допомогу на онука ОСОБА_4 по квітень 2005 року. В зв’язку з тим, що з 26.04.2005 року ОСОБА_3 знята з реєстрації за вищевказаною адресою, виплату допомоги в УПСЗН виконкому Саксаганської районної у м. Кривий Ріг ради припинено. З 10.05.2005 року по теперішній час ОСОБА_3 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2, за цією ж адресою закріплено і зберігається жила площа за її онуком ( а.с. 155,159 том 2). З актів контрольного обстеження умов життя і виховання підопічного,які знаходяться в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_4 тимчасово проживає в АДРЕСА_1 у своєї тітки ОСОБА_2
Між тим суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, пояснень ОСОБА_1 належним чином не перевірив, не встановив та не зазначив у рішенні фактів і доказів, які свідчать про те, що був дотриманий встановлений порядок при вселенні ОСОБА_3 та її онука, чи надавалася письмова згода ОСОБА_1 на їх вселення і проживання, що саме спірна квартира була їх постійним місцем проживання та що вони не зберігали за собою постійного місця проживання в іншій квартирі.
За вказаних обставин рішення суду в цій частині не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_3
Що стосується вимог ОСОБА_1 про зміну умов договору найму жилого приміщення, зобов’язання житлового органу укласти з ним окремий договір найму та розподілу лоджії, то вони підлягають частковому задоволенню.
Статтею 63 ЖК України передбачено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі ( частина перша ст. 48), частина кімнати або кімната, зв*язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення ( кухня, коридор, комора тощо).
Згідно до частини 1 ст. 104 ЖК України член сім*ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім*ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу.
Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз’яснено, що в силу ст. 104 ЖК України суд вправі задовольнити вимоги члена сім*ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього ( або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше для надання одній особі. При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім*ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його а облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.
З матеріалів справи вбачається, що АДРЕСА_1 не приватизована, в ній зареєстровані дві особи – ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Площа квартири складає 27,6 кв.м., квартира двокімнатна, кімнати ізольовані площею 12,2 кв.м та 15,4 кв.м.
Апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про зміну договору найму жилого приміщення та виділення йому кімнати площею 12,2 кв. м., а колишній дружині кімнати площею 15,4 кв.м. є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а рішення суду в цій частині скасуванню, оскільки така зміна договору найму жилого приміщення і такого виділення кімнат нічиїх прав не порушує і не призводить до штучного погіршення житлових умов ОСОБА_1 Допоміжні приміщення, а саме кухня, ванна кімната, туалет, коридор та комора підлягають залишенню у спільному користуванні.
При цьому апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 щодо зобов’язання житлового органу укласти з ним окремий договір найму жилого приміщення не підлягають задоволенню, оскільки житловий орган залучений до розгляду справи у якості третьої особи, а не відповідача, і з урахуванням цього процесуального положення суд не може покласти на третю особу виконання будь – яких обов’язків.
Також не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про поділ лоджії, оскільки вихід на лоджію здійснюється тільки через кімнату площею 15,4 кв.м., яка як ізольоване приміщення виділяється ОСОБА_2
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає доводи скарги частково обґрунтованими, такими, що свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до помилкового судового рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд –
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 19 серпня 2010 року скасувати в частині відмови в задоволені позову ОСОБА_1 про вселення, зміни умов договору найму жилого приміщення, задоволення позовних вимог ОСОБА_3, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1. Змінити договір найму житлового приміщення – квартири АДРЕСА_1, виділити ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12,2 кв.м., ОСОБА_2 – кімнату площею 15,4 кв.м. Кухню, ванну кімнату, комору, туалет, коридор залишити у спільному користуванні.
В задоволені позову ОСОБА_1 про розподіл лоджії та зобов*язання третьої особи КП «Керуюча компанія Калінінського району м. Донецька» укласти окремий договір найму жилого приміщення – відмовити.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням – відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: