Справа № 22ц-7912/10 Суддя по 1 інстанції – Костюченко Г.С.
Категорія 41 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.
Рішення
Іменем України
10 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Галущенка О.І.,
суддів – Кутової Т.З., Шолох З.Л.,
при секретарі судового засідання - Кулик О.В.,
за участю:
- позивача ОСОБА_2 та його представника – ОСОБА_3,
- представника відповідач – виконкому – Цехоцького І.А.,
- представника ЖКП «Південь» - Остапенка О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 серпня 2010 року у справі за
позовом
ОСОБА_2 до виконкому Миколаївської міської ради, житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» про визнання права користування житловою квартирою та покладення обов’язку щодо укладення договору найму житла,
встановила:
У травні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до виконкому Миколаївської міської ради, житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» (далі – ЖКП «Південь») про визнання права користування двокімнатною квартирою № АДРЕСА_1 та покладення обов’язку щодо укладення договору найму житла.
Позивач посилався на те, що з 1995 року, без реєстрації, постійно проживав в спірній квартирі разом з матір’ю ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Неодноразово, за згодою матері, звертався до житлових органів щодо прописки, однак у зв’язку з наявністю заборгованості йому відмовляли.
Заперечуючи проти позову, виконком Миколаївської міської ради посилався на те, що позивач не проживав в спірній квартирі.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 серпня 2010 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необгрунтованість судового рішення, просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обгрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні його позову, районний суд виходив з того, що він не проживав в спірній квартирі та не був членом сім’ї померлої ОСОБА_6, в зв’язку з чим не набув право користування зазначеною квартирою у будинку державного житлового фонду.
Між тим, з такими висновками районного суду колегія не погоджується, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
За змістом ст. ст. 64, 65 ЖК України наймач і члени його сім’ї, які проживають разом з ним, набувають права користування жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду.
Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення, який укладається між наймодавцем – житлово-експлуатаційною організацією і наймачем – громадянином (с.61 ЖК України).
Як вбачається із матеріалів справи, спірна квартира відноситься до державного житлового фонду, яку у 1968 році за ордером отримали дід та бабка позивача разом з його батьком – ОСОБА_7 (а.с.5).
В спірній квартирі позивач проживав разом зі своїми батьками з народження.
У 1978 році, після смерті батька, особовий рахунок по квартирі був переоформлений на матір ОСОБА_6, з якою позивач залишився проживати в квартирі.
По досягненню повноліття позивач отримав паспорт громадянина СРСР та прописався в ній з 4 березня 1993 року. Виписаний 11 березня 1994 року в зв’язку з направленням до лав Радянської Армії.
В квартирі залишалася проживала мати та син від її другого шлюбу - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач стверджував, що повернувся з Армії у 1995 році на постійне місце проживання, яким є спірна квартира, де постійно проживав разом з матір’ю та братом. Періодично працював на найманих будівельних та інших роботах. Іншого житла він не мав та не має й тепер.
Неодноразово звертався з заявами до паспортистів житлових органів щодо реєстрації в спірній квартирі за згодою матері, однак у зв’язку з наявністю заборгованості йому відмовляли.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 (ОСОБА_6) померла, він погасив заборгованість по квартирній платі, однак його не зареєстрували, тому 27 травня 2010 року він звернувся до суду з зазначеним позовом.
Доводи позивача підтверджуються матеріалами справи.
Так, згідно довідки МБТІ позивач не має житла на праві власності (а.с.27), а також з 1994 року, будучи громадянином України, він не був зареєстрований за цим або будь-яким іншим місцем проживання.
Про це свідчить копія його паспорта старого зразку (а.с. 8) та паспорта, виданого позивачу 16 червня 2010 року в Ленінському РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області (а.с.60), довідки обласного адресного бюро та Ленінського РВ ММУ УМВС (а.с. 10,11,16,18, 38).
З 15 червня 1995 року по теперішній час позивач знаходиться на обліку у Ленінському районному військовому комісаріаті м. Миколаєва, значиться зареєстрованим: АДРЕСА_1.
Зазначене підтверджується копією військового квитка та довідкою комісаріату, актом від 17 травня 2010 року, складеним майстром ЖКП «Південь» за участю жильців квартир № 25, 29, 31 цього будинку (а.с.14).
Допитані судом першої інстанції в якості свідків сусіди позивача ОСОБА_10 (квартира № 20) та ОСОБА_11 (квартира № 25) підтвердили факт постійного проживання позивача в спірній квартирі.
Згідно довідок ЖКП «Південь» ОСОБА_9 (брат позивача) виписаний 25 грудня 2003 року, в зв’язку з тим, що за вироком суду засуджений до позбавлення волі та перебуває в місцях позбавлення волі.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач у 1998 році та 29 квітня 2004 року звертався з заявами до компетентних органів про його реєстрацію за вказаною адресою за письмовою згодою матері та брата (а.с.12,13).
Зареєстрована заява позивача та його матері щодо проведення його реєстрації в спірній квартирі знаходиться в матеріалах справи, підпис матері завірений паспортистом та печаткою ЖКП «Південь», проте зазначеним доказам районний суд не надав оцінки, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Оскільки за наявності таких обставин законних перешкод для реєстрації позивача в спірній квартирі не було.
Однак, загальновідомим фактом, який у відповідності до ч.2 ст. 61 ЦПК України не потребує доведенню, є те, що відповідні органи управління житловим фондом, через які здійснюється реєстрація місця проживання, безпідставно відмовляють у проведенні реєстрації при наявності заборгованості по квартирній платі.
Приведена оцінка доказів у своїй сукупності дає підстави вважати, що позивач постійно проживав в спірній квартирі на правах члена сім’ї основного квартиронаймача, а тому має право користування спірною квартирою.
За таких обставин, відповідно до п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 серпня 2010 року скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право користування квартирою № АДРЕСА_1 та зобов’язати житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Південь» укласти з ним договір найму на зазначене житлове приміщення.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: