Справа № 22ц - 6610/10 Суддя по 1 інстанції – Андрощук В.В.
Категорія 44 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.
Ухвала
Іменем України
15 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Галущенка О.І.,
суддів - Кутової Т.З., Шолох З.Л.,
при секретарі судового засідання - Дудник Ю.П.,
за участю:
- позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,
- відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
- представника відповідачки ОСОБА_6 – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва 26 квітня 2010 року у справі за
позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
та зустрічним позовом
ОСОБА_4, ОСОБА_5, діючої в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про вселення та виселення,
встановила:
В серпні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим будинком № АДРЕСА_2.
Він посилався на те, що його бувша дружина та донька більше шести місяців без поважних причин не проживають в житловому будинку, добровільно покинули його в 2003 році, він самостійно сплачує комунальні послуги за всіх зареєстрованих в будинку.
Посилаючись на вимоги ст. 71 ЖК України, просив задовольнити позов.
В жовтні 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5, діючої в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ОСОБА_8, звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_6. про вселення та виселення.
ОСОБА_4 зазначала, що спірний житловий будинок достався їй від батьків, однак він не зареєстрований в МБТІ, оскільки є самочинною будівлею. ОСОБА_2 зареєстрований в ньому з 1977 року, а в 2003 році він вигнав їх з донькою із спірного будинку.
Із-за неприязних стосунків з відповідачем вони не могли проживати в будинку. До того ж він постійно перешкоджає їх проживанню та вселенню, оскільки проживає там з другою сім’єю.
Іншого житла вони не мають, змушені проживати у родичів. Їх неодноразові звернення до правоохоронних органів не дали результатів.
Натомість без їх згоди ОСОБА_2 вселив в будинок ОСОБА_9, з якою зареєстрував шлюб у 2005 році.
Посилаючись на викладені обставини, позивачі просили вселити їх в спірне приміщення будинку та виселити із нього ОСОБА_6 разом з сином ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, які вселені без їх згоди.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 квітня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з її неповнолітніми дітьми, вселені в житловий будинок № АДРЕСА_2. Відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог про виселення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необгрунтованість судового рішення, просив його скасувати та постановити нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, житловий будинок № АДРЕСА_2 є самочинною будівлею 1937 року забудови. З пояснень позивача та відповідачки ОСОБА_4 вказана будівля перейшла ОСОБА_4 від її батьків та діда, в ньому вона постійно проживала.
З 2 січня 1977 року по 8 жовтня 2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі та з червня 1977 року й по теперішній час зареєстровані в зазначеному будинку.
Згідно технічного паспорта та пояснень сторін, вказана будівля в 1981 році була ними капітально відремонтована та є їх спільним майном подружжя (а.с.55-57,81).
На цій же земельній ділянці знаходиться й інша капітальна самочинна будівля.
В житловому будинку постійно проживала, а також з 17 лютого 2006 року зареєстрована їх донька ОСОБА_5 разом з двома неповнолітніми синами - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.
З 2003 року ОСОБА_4, а також ОСОБА_5 з дітьми, в будинку не проживають, в зв’язку з розпадом сім’ї та загостренням неприязних стосунків з ОСОБА_2, застосовуванням фізичного насилля (а.с.35, 61-62). Іншого житла вони не мають, проживають разом з родичами в їх квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації.
У 2005 році ОСОБА_2 створив нову сім’ю, зареєструвавши шлюб з ОСОБА_9, яка прийняла його прізвище, а в 2006 році у них народився син ОСОБА_10. Вони також зареєстровані та проживають у вказаному будинку (а.с.3).
Матеріалами справи підтверджуються, що питання поділу спільного сумісного майна, колишнє подружжя намагалося вирішити протягом всього періоду непроживання, зокрема й шляхом звернення до суду з позовами, а також шляхом узаконення самочинних споруд як адміністративним, так і судовим шляхом з метою їх подальшого поділу.
До того ж, ОСОБА_5 епізодично приймала участь у комунальних витратах, зокрема сплатила у 2008 році за вивіз побутових відходів (а.с.40).
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі втратили зв’язок зі спірним приміщенням необгрунтовані.
За такого, суд повно, всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку доказам по справі, тому прийшов до вірного висновку про те, що відповідачі не втратили зв’язок зі спірним приміщенням та право користування ним, так як причини їх відсутності понад встановлені строки, передбачені ч.1ст.71 ЖК України, були поважними. Вони мають право на вселення та проживання у спірному приміщенні, але їм чинилися перешкоди, у зв’язку з припинення сімейних відносин між колишнім подружжям та наявністю неприязних стосунків.
Тому обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог та задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про їх вселення.
Позивач обґрунтовував свої вимоги положеннями ст. 71 ЖК України, на підставі якої й вирішено спір.
При цьому, суд виходив з того, що спірні правовідносини регулюються нормами ЖК України щодо користування жилими приміщеннями в будинках приватного житлового фонду.
Однак, у випадках, коли схожі житлові відносини не врегульовані нормами гл. 6 і застосування до них норм гл. 2 не суперечить їх змісту, до житлових правовідносин у приватному житловому фонді застосовуються норми гл.2 розділу III ЖК України про користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду.
В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому не є предметом апеляційного розгляду.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення районного суду.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: