Справа № 2-2048/10  року

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

     30 листопада 2010  року                  Кіровський  районний  суд   м. Кіровограда

в  складі:     головуючого судді -                             Панфілової А.В.

         при секретарі -                                     Максютенко Ю.В.

     розглянувши   у  відкритому  судовому  засіданні  в  м. Кіровограді  цивільну справу  об»єднану за позовами    ОСОБА_1  до  Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» та відділення № 566 Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк»  про визнання договорів кредиту та застави недійсним,  стягнення матеріальних збитків  та  Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк»  до ОСОБА_1  та ОСОБА_2 про  стягнення заборгованості за кредитним договором ,-

                                                                ВСТАНОВИВ:

      ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» та відділення № 566 Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк»  про визнання договорів кредиту та застави недійсними,  стягнення матеріальних збитків. В обгрунтування  позову  на підставі зміненої  позовної заяви  позивач та  його представник зазначили, що  2 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі Відповідач 1) було укладено договір №11389609000 про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу , на підставі якого Відповідачем 1 було надано Позивачу кредит у сумі 34404,00 доларів США, еквівалентній 166756,19 грн. для особистих потреб Позивача. Видача грошових коштів у іноземній валюті у сумі 34404,00 доларів США була здійснена через касу відділення №566 акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (далі Відповідач 2). Також одночасно в Договорі передбачено, що Позивач передає в заставу Відповідачу 1 належний йому на праві власності транспортний засіб, заставна вартість якого складає 177760,00 грн. Форма укладення Договору була запропонована Відповідачем 1 без внесення жодних корективів, поправок чи доповнень зі сторони Позивача. З часу укладання Договору і до 30 листопада 2009 року Позивач сумлінно і у повному обсязі виконував покладені на нього Договором обов'язки, Відповідачем 1 за весь цей час не було нараховані жодних штрафів, пені чи неустойки.

    У серпні 2009 року до Позивача, представляючи інтереси Відповідача 1, особисто звернулась працівник Відповідача 2 ОСОБА_3 з пропозицією укласти договір страхування через неї, як страхового агента  з СК «АХА Україна» як єдиної СК на той час акредитованої банком, тарифи якої на ринку страхових послуг та умови страхування є найгірші (високий страховий тариф, відсутність в регіоні аварійного комісара, відсутність зрозумілих пояснень щодо своїх переваг відсутність офісу,  фірмового бланку та печатки . Відповідач 2 пообіцяв підняти відсоток за отриманий раніше кредит. В той  час працівник Відповідача 2 ОСОБА_3 запропонувала Позивачу підписати іншу версію Договору, мотивуючи це тим, що при його укладанні була допущена помилка, яка виявлена при перевірці. Паралельно з цим Позивачу запропонували перепідписати також додатки до угод, в яких ніби-то були зроблені помилки у написанні прізвища Позивача та номерів рахунків.Не надавши згоду на вищевказані пропозиції Відповідача 2, який діяв в інтересах Відповідача 1, та виявивши численні порушення гарантованих чинним законодавством України конституційних прав, 17 листопада 2009 року Позивач звернувся із письмовою заявою до Відповідача 2 з проханням повідомити йому про статус Правил споживчого кредитування, затверджених рішенням Продуктово-тарифного комітету Відповідача 1 - протокол №243 від 21 серпня 2008 року (далі Правила), оскільки у приміщенні Відповідача 2 не має жодної довідкової інформації, яка б відображала зміст Правил або джерело отримання інформації щодо такого змісту. 19 листопада 2009 року Позивач знову звернувся до Відповідача 2 з письмовою заявою з проханням надати інформацію про акредитовані страхові компанії, послугами яких Позивач повинен скористатися. Не отримавши жодної письмової чи усної відповіді на зазначені вище звернення 30 листопада 2009 року Позивач письмово повідомив Відповідача 2 про те, що у зв'язку з тим, що Відповідач 2 не має бажання продуктивно в розумний строк надати повну та достовірну інформацію на вказані вище запитання Позивача, останній з 1 грудня 2009 року призупиняє виконання обов'язків, передбачених Договором.

    Зазначають , що цим Відповідач 2 порушив норму ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка зобов'язує фінансові установи на вимогу клієнта надати інформацію з питань надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України.

    При детальному ознайомленні з банківськими документами Позивача, було виявлено, що при укладенні Договору Відповідач 1 допустив численні порушення норм чинного законодавства.Відповідач 2, представляючи інтереси Відповідача 1, порушив норми ділового етикету, а саме 27 серпня 2008 року перед укладанням договору Відповідач 2 надав Позивачу на його ж вимогу зразок договору для більш детального ознайомлення, який він мав би підписати через декілька днів, а при безпосередньому підписанні Договору, а саме 2 вересня 2009 року, коли Позивач вже поніс певні витрати (вніс перший внесок до автосалону, зареєстрував придбане авто в ДАІ, застрахував його) та продав (отримав завдаток) старий автомобіль, надали зовсім іншої форми бланк Договору, в якому з невідомих причин змінили деякі умови кредитування: замість обіцяних - рекламованих Відповідачем 1 13,0 % річних вже 2 вересня 2008 року в Договорі було вказано 13,5 %. Відповідачами не дотримуються норми ділової етики, оскільки Відповідач 1 розробив і затвердив певні Правила, які містять обов'язки та відповідальність Позивача як споживача, п. 10.12 яких встановлено, що Правила мають бути загальнодоступними та розміщуватися на дошках оголошень Банку, на офіційному сайті і цю норму не виконує. Банком не виконується норма Правил, згідно яких, Правила можуть змінюватися відповідно змін законодавства, а саме в них нема змін, які передбачені Законом України від 12.12.2008 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Ксерокопія Правил Позивачу були надані Відповідачем 2 шляхом ксерокопіювання того примірнику, що був у особовій справі позичальника Скуратова, підпис якого міститься наприкінці Правил. Відповідачем 2 порушено ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до якої банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку, як обов'язкову умову надання споживчого кредиту. В свою чергу працівник Відповідача 2

повністю нівелюючи вищезазначені вимоги чинного законодавства запропонувала Позивачу укласти договір страхування лише з СГ «АХА Україна», агентом якої вона являється, з-за того, що тільки одна СГ «АХА Україна» акредитована Банком.

Відповідачем 2 порушено п. 4 ст. 11. Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Працівник Відповідача 2 ОСОБА_3 при укладанні Договору запропонувала укласти договір комплексного страхування по програмі «Кардіф», агентом якої вона також являється, як обов'язкову умову укладання Договору. Через рік ця процедура знову повторилася. На питання про необхідність комплексного страхування по програмі «Кардіф», яка не передбачена Договором разом з Правилами, аргументує (усно) протоколом кредитного комітету, який пред'явити відмовилася, мотивуючи це тим, що протокол являється внутрішнім документом Відповідача 2 і не підлягає розголошенню. При цьому додала, що в разі не складання такого договору наступає відповідальність у вигляді підвищення відсотків.

    На думку Позивача, Відповідач 1 при укладенні Договору порушив положення, що стосується застосування іноземної валюти (долари США) при укладенні внутрішнього договору з Позивачем, як громадянином України. Ст. 99 Конституції України встановлює, що національною грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 року гривня як грошова одиниця України є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Положення ст. 1 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених постановою Правління НБУ №200 від 26 березня 1998 року, встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Видача кредитів у готівковій іноземній валюті не передбачена.

Крім того, на день укладання Договору іноземний курс валюти становив 1 долар = 4,85 грн., та на даний день становить 7,98 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку Позивачу необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Згідно ст. 3 ЦК  загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність.

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, які закріплені у ст. З ЦК - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими,так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс обумовлених прав та обов'язків на шкоду Позивача - споживача кредитних послуг" Несправедливістю є, умови Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, оскільки всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Відповідач 1 покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позивача за Договором, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Відповідачем 1 долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункту, що значно погіршує становища Позивача, як Позичальника порівняно з Відповідачем 1 в разі настання певних подій. Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Крім того у запропонованій через рік після отримання кредиту на підпис Позивачу Відповідачем 2 новій версії Договору замість пункту 1.2.3 «Банк надає Позичальнику кредит шляхом видачі коштів через касу Банку» запропоновано під невинним приводом виправити технічну помилку друга редакція цього пункту: «Банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника №26205127567101 у Банку», вказаний рахунок - гривневий. Це обставина засвідчує, що Відповідач 2 опосередковано визнає порушення валютного законодавства, та для зміни валюти кредитування спроможний до застосування банального обману, що є порушенням не тільки порядку ведення договірної діяльності але й моральних засад суспільства.

    На думку Позивача при укладенні Договору зі сторони Відповідача було допущено порушення вимог Цивільного Кодексу України. Згідно п.4 ст. 203 ЦКУ правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Норми ст. 208 ЦКУ визначають, які правочини належить виконувати у письмовій формі, серед переліку є правочини між юридичною та фізичною особами. Згідно п.1 ст. 1055 ЦКУ кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно п.2 ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Крім того Відповідачем 1 порушено вимоги п. 4 ст. 11. Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Отже п. 1.1.3 Договору не відповідає вимогам законодавства і не може бути дійсним, оскільки Відповідач 1 не має жодного права змінювати норми чинного законодавства щодо встановленої на законодавчому рівні процедури підписання договору про надання споживчого кредиту. Згідно ст..15 Положення НБУ №246 «Про кредитування» кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін. Правила, як частина двостороннього правочину, яким являється Договір, не підписані Позивачем та Відповідачем 1. Згідно п.2 ст. 1055 ЦКУ України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно п.2 ст. 215 ЦК України визнання Правил судом недійсними в разі їх нікчемності не вимагається. Крім того положення ст.345 Господарського Кодексу України та ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачають, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Договір не має істотних умов договору - немає обов'язків сторін та їх відповідальності. Виконання Договору в та умовах не має під собою юридичного підґрунтя.

    Відповідачем 1 порушено п.2 ст.11. Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо) та п. 2. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджений Постановою правління НБУ №168, який встановлює наступні вимоги щодо надання споживачу попередньої інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, а саме банк повинен перед укладенням кредитного договору надати позичальнику в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту та отримати письмове підтвердження від позичальника про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Зазначене вище підтвердження Позивачу підписати не пропонували і він його не надавав.

Крім того при укладенні Договору Відповідачем 1 надані недостовірні данні стосовно сукупної вартості кредиту, яка необхідна була Позивачу для оцінки своєї здатності для подальшого обслуговування отриманого кредиту, оскільки не були дотримані наступні вимоги чинного законодавства. Так, п.4 ст.11. Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Нормами п.З. Постанови правління НБУ №168 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість продукту» встановлені вимоги щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору, які при підписанні Договору дотримані не були. В Додатку №2 до Договору не вказано інші фінансові зобов'язання Позивача, які виникають на користь 3-х осіб згідно з вимогам законодавства України або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб, тощо). Таким чином Відповідач 1 вказав недостовірні данні стосовно сукупної вартості кредиту, зазначивши її без урахування вартості всіх супутніх послуг та всіх фінансових зобов'язань, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашення кредиту, що призвело до некоректної оцінки Позичальником своєї здатності для подальшого обслуговування отриманого кредиту. Згідно ст. 230 ЦК якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідач 1 замовчав реальну сукупну вартість кредиту яка є істотною умовою і вказав у додатку №2 до Договору, що реальна процентна ставка за кредитом встановлює 14,58% та подорожчання кредиту на 16665,89 доларів США. Якщо б Банк не приховував дійсні розрахунки, то Позивачу було б видно, що реальна процентна ставка за кредитом встановлює більше 30%. За таких умов, як би Позивач був про це проінформований Відповідачем 1, як того потребує Закон України «Про захист прав споживачів» та Постанова Правління НБУ, він не став би укладати Договір та відмовився б від отримання кредиту.

    Сторона, яка застосувала обман, згідно ст.230 ЦКУ, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. Згідно п 2.2 Постанови правління НБУ №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» від 11 жовтня 2008 року (зі змінами, внесеними Постановою правління НБУ №328 від 16 жовтня 2008 року) - Банки Повинні

враховувати, що рефінансування простроченої заборгованості шляхом видачі кредитів, необгрунтована пролонгація кредитів, ненадання позичальникам інформації про сукупну вартість кредиту, внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки Національного банку України, кваліфікуватиметься як порушення вимог статті 49 «Кредитні операції» Закону України «Про банки і банківську діяльність» із неухильним застосуванням адекватних заходів впливу».

    Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною  вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому ст. 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Зміст правочину, укладеного між Позивачем та Відповідачем 1 суперечить всім перерахованим вище актам цивільного законодавства, а також вчинений у такій формі, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. З моменту підписання Договору та станом на 30 листопада 2009 року Позивач у зв'язку з виконанням покладених на нього зобов'язань сплатив 169816,73 грн., що підтверджується відповідними квитанціями. Враховуючи положення ст. 230 ЦКУ Відповідач 1 своїми обманними та незаконними діями завдав Позивачу матеріальних збитків у сумі 339633,46грн.. В свою чергу в разі визнання Договору недійсним на підставах зазначених вище Позивач зобов'язаний буде повернути Відповідачу 1 грошові кошти у сумі 166756,19 грн., які були надані Позивачу на підставі Договору. На думку Позивача в даному випадку є необхідність застосування взаєморозрахунку, тобто за викладених вище умов та розрахунків Відповідачем 1 завдано матеріальної шкоди Позивачу у сумі 172877,27 грн. (339633,46-166756,19).

    Внаслідок безпідставних та протизаконних дій Відповідача 1 Позивач зазнав втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями та бездіяльністю Відповідача 1. Моральна шкода, завдана Позивачу, полягає в моральних -переживаннях, пов'язаних з порушенням його прав, як споживача, і оцінюється ним у 5000,00 грн.

Відповідно до зазначеного просить суд: Визнати Договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу  (з  Правилами)  №   11389609000  від  02  вересня  2008  року,  укладений  міжакціонерним    комерційним    інноваційним    банком    «УкрСиббанк»    та    ОСОБА_1, недійсним.     Стягнути з акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» на

користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 172877,27 грн. в якості

завданих матеріальних збитків.     Стягнути з акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у сумі 5000,00 грн. Всі судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи (витрати на ІТЗ - 120,00грн.   та  на  оплату   юридичних  послуг  -   12000,00   грн)   покласти   на  акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк».

    На обгрунтування заперечень на позов  Банку  до ОСОБА_1   про   стягнення заборгованості за договором зазначено , що  у своїй позовній заяві Банк зазначає, що у зв'язку з тим, що позичальник не виконує належним чином зобов 'язання щодо своєчасного та повного погашення кредиту, банк направив позичальнику та поручителю листи з вимогою повернення кредиту від 8 лютого 2010 року. В подальшому банк звертається з відповідною позовною заявою до суду, а саме 24 лютого 2010 року, що зазначено на вихідному номері позовної заяви, яку отримав ОСОБА_1 Також банк у своїй позовній заяві вказує, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не погасив прострочену заборгованість, термін повернення кредиту є таким, що настав та вимагає від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит. При цьому Банк робить посилання на п. 6.1.2. Правил банку, який надає банку вищезазначену можливість визнання терміну кредиту таким, що настав.

Однак банк зовсім не звертає уваги на порядок досторокового повернення всієї суми кредиту, який затверджений у його Правилах у п. 6.2. і говорить про наступне:

Банк повідомляє Позичальника про встановлення нового (додаткового) терміну повернення всієї суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (рекомендованим листом з повідомлення про вручення) або кур'єром за адресою Позичальника;

терміни дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата на кредит - обоє 'язковими до повернення і сплати в повному обсязі Банку з календарного дня з дати одержання Позичальником повідомлення Банку гро дострокове повернення кредиту.

При зверненні до суду з позовною заявою Банк не надає доказів отримання позичальником та поручителем листа Банку щодо повернення всієї суми кредиту та

сплати плати за кредит, що не дає змогу визначити дату відліку 32-х денного строку для визнання терміну дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит такими, що настали.

    Крім того Правила також містять підпункт, що визначає - згідно правил термін дострокового повернення кредиту та сплата плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит обов'язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку з 41 календарного дня з дати відправлення Банком Позичальнику повідомлення про дострокове повернення кредиту. З врахуванням якого терміну діяв в даному випадку Банк встановити не можливо, однак ані перший, ані другий терміни Банком невраховані взагалі, оскільки навіть, якщо припустити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали вищевказані листи 8 лютого 2010 року, а саме в день їх написання, що фактично неможливо, а банк звернувся до суду тільки 10 березня 2010 року, оскільки ухвалою Кіровського районного суду від 10 березня 2010 року відкрито провадження у даній справі, та підрахувавши календарні дні, термін дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали тільки з 11 березня 2010 року, оскільки ця дата і з тим самим 32 календарним днем. Згідно ст. 13 ЦКУ цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Тому вважають, що на момент звернення до суду у Банка були відсутні для цього підстави, оскільки його права жодним чином ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_2 порушені не були і термін дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит на момент звернення до суду не настав, оскільки Банк передбачив саме такий порядок дострокового повернення кредиту за вимогою Банку.

     ОСОБА_1 дійсно припинив виплату кредитних платежів з 1 грудня 2009 року, попередивши про це Банк у письмовому порядку 30 листопада 2009 року. Однак до цього ОСОБА_1 з метою страхування предмету застави, як того вимагають умови договору, звернувся до банку з проханням надати перелік акредитованих страхових компаній, послугами яких він може скористуватися, а також погодити одну із них з банком, оскільки п. 3.4.5. правил Банку вимагає вищевказаного погодження зі сторони банку.

Погодження сторонами страхової компанії є зустрічним виконанням зобов'язання Банка та Позичальника, оскільки згідно п. 1 ст. 538 ЦКУ виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, е зустрічним виконанням зобов'язання. Для письмового узгодження необхідно, щоб Банк запропонував, а Позичальник погодився, або навпаки. Оскільки Позичальник звернувся до банку з проханням надати інформацію щодо акредитованих страхових компані, послугами яких він може скористатися, а Банк не надав вичерпної інформації із зазначенням назв таких компаній та контактних даних, вважають, що банк порушив виконання зустрічного зобов'язання. Відповідно до п. 3. ст. 538 у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

У зв'язку з викладеним вище Позивач станом на І грудня 2009 року зупинив виконання своїх обов'язків згідно договору кредиту до надання Банком вичерпної, повної та достовірної інформації щодо акредитованих страхових компаній, послугами яких він може скористуватися. Станом на момент звернення Банку до суду із вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту, а також; станом на даний час Позивач і досі не отримав запитуваної вище інформації, яку представник Банку не змогла надати і в усній формі безпосередньо в судовому засіданні.

    Згідно   позову  Банку  до ОСОБА_1 та ОСОБА_2  про стягнення заборгованості  по договору  зазначено , що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого по всіх правах та зобов'язаннях виступає Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (надалі позичальник), укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного транспорту з Правилами № 11389609000 від 02.09.2008 р. (далі - кредитний договір), відповідно до якого Позичальник, отримав кредитні кошти у розмірі 34404,00 доларів США.

    Відповідно до п. 1.1.1. та 1.1.2. кредитного договору Позичальник погоджується з умовами, викладеними у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АТ «УкрСиббанк» (далі - Правила), які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 1.1.3. кредитного допору встановлено, що підписи Сторін за цим Договором вважаються одночасно підписами під Правилами, при цьому після підписання Сторонами цього Договору, Правила не підлягають додатковому підписанню Сторонами .

Відповідно до п. 1.2.6. кредитного договору визначено кінцевий строк повернення кредиту не пізніше 02.07.2015 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту,  встановлений відповідно до умов цього договору.

Умовами п. 1.2.7 кредитного договору за користування кредитними коштами процентна і ставка встановлюється у розмірі 13,50% річних.

    Пунктами 4.1 Правил до кредитного договору передбачено, що за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, боржник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, включаючи день погашення заборгованості.

    У забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі Позичальника за кредитними договорами Банк прийняв у заставу рухоме майно, а саме - транспортний засіб: марка Мітцубісі модель Оутлендер 2.4 АТ, 2008 року випуску.

Крім того, з метою забезпечення виконання обов'язків за кредитним договором № 11389609000 від 02.09.2008 р. було укладено договір поруки № 226537 від 02.09.2008 р. з ОСОБА_2.

    Відповідно до п. 1.1 договору поруки № 226537 від 02.09.2008 р. поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору № 11389609000 від 02.09.2008 р., укладеного між Кредитором та Боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

    Пунктом 1.3 договору поруки встановлено, що Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

    Згідно із п. 1.4 договору поруки відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною.Отже, нормами ст.ст. 553, 554 ЦК України та п.п. 1.1, 1.3., 1.4, договору поруки передбачено, що Поручитель відповідає перед Банком за порушення зобов'язання Позичальником, у тому ж обсязі, що і Позичальник, в тому числі: за повернення основної суми боргу, відсотків за використання кредитних коштів, за сплату пені і інших штрафних санкцій, передбачених в кредитному договорі. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною. Причини невиконання Позичальником своїх зобов'язань по кредитному договору ніяким чином не можуть вплинути на виконання Поручителем зобов'язань по договору поруки.

    Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

    Нормами ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

    Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та п порядку, що встановлено договором.

    Відповідно до ст.ст. 1048, 1050 ЦК України в разі прострочення повернення чергової частини позики банк має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до п. 3.1.2., п. 6.1.2. Правил до кредитного договору № 11389609000 від 02.09.2008 р., та в порядку, передбаченому розділом 6 Правил, у випадку невиконання або прострочення виконання грошових зобов'зань Позичальника за Договором, Банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит.

Відповідно до розділу 6 Правил до кредитного договору, Банк павідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за Договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою за адресою позичальника.

В зв'язку з тим, що позичальник, не виконував належним чином зобов'язання щодо своєчасного та повного погашення кредиту, процентів, банк направив позичальнику та поручителю листи з вимогою повернення кредиту від 08.02.2010р. Однак, відповідачі, вимогу банку не виконали та прострочена заборгованість не погашена. Згідно з умовами кредитного договору банк визнав строк повернення кредитів та відсотків таким, що настав.

    Таким чином, станом на 10.02.2010 р. прострочена заборгованість за кредитом, процентами та пенею  становить  відповідно  до  договору  про  надання   споживчого  кредиту  та  заставу транспортного транспорту з Правилами № 11389609000 від 02.09.2008 р., складає 20 501 долар США 55 центів, що за курсом НБУ відносно гривні еквівалентно 164 203 гри. 07 коп., у тому числі:

-     за кредитом - 19 815 доларів США 90 центів, що за курсом НБУ відносно гривні

еквівалентно 158 711 грн. 49 коп.;

-     за процентами - 683 долара США 65 центів, що за курсом НБУ відносно гривні

еквівалентно 5 475 грн. 56 коп.;

-     нарахована пеня за несвоєчасне погашення процентів - 2 долара США 00 центів, що

за курсом НБУ відносно гривні еквівалентно 16 грн. 02 коп.

Суми заборгованості підтверджуються довідками про заборгованість, що надаються.

    Згідно із ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ними грошового зобов'язання.

Враховуючи, що зобов'язання щодо своєчасного та повного повернення кредиту залишаються не виконаними з посиланням  на  ст.ст. 509, 553, 554, 526, 527, 530, 625,10 48, 1049, 1050 ЦК України банк  просить суд:

1.     Стягнути    на    користь    Публічного    акціонерного    товариства  «УкрСиббанк солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Олексіївни заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного транспорту з Правилами № 11389609000 від 02.09.2008 р. у розмірі 20 501 долар США 55 центів, що за курсом НБУ відносно гривні еквівалентно 164 203 грн. 07 коп., у тому числі:

-     за кредитом - 19 815 доларів США 90 центів, що за курсом НБУ відносно гривні

еквівалентно 158 711 грн. 49 коп.;

-     за процентами - 683 долара США 65 центів, що за курсом НБУ відносно гривні

еквівалентно 5 475 грн. 56 коп.;

-     нарахована пеня за несвоєчасне погашення процентів - 2 долара США 00 центів, що

за курсом НБУ відносно гривні еквівалентно 16 грн. 02 коп.

2.     Стягнути з відповідачів судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 1642 грн. 03 коп.та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення в   розмірі 120 грн.

    На обгрунтування заперечень на позов ОСОБА_1 до Банку про  визнання договору недійсним та відшкодування шкоди зазначено , що дійсно між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 02.09.2008р. був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу( з Правилами) №11389609000, відповідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 34404 дол.США шляхом направлення коштів на рахунок позичальника 26206127567100 для купівлі автомобіля, який позичальник надав банку у заставу: марка МіїзиЬізЬі, модель Оиііепдег 2.4 АТ. Позичальник зобов'язався погашати кредит та відсотки у розмірі 13,5 % річних в порядку, передбаченому договором та Правилами. Факт отримання кредиту підтверджується заявою про видачу готівки з рахунку позичальника 93 від 02.09.2008р. При укладенні договору у пункті 1.2.3. була допущена описка «банк надає позичальнику кредит шляхом видачі коштів через касу банку», тому позивачу було запропоновано підписати договір із виправленим пунтктом 1.2.3. « банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника №26205127567101.».

Відповідно із п.1.1.1., 1.1.2. підписуючи договір, позичальник погодився з викладеними у Правилах споживчого кредитування позичальників пропозицією банку надати позичальнику кредит на умовах, встановлених у цьому договору та Правилах, та сторони підтвердили, що досягли згоди за усіма істотними умовами договору, які викладені в договорі та Правилах, а саме: сума кредиту (п.1.2.1 договору), термін надання та повернення кредиту(п.п. 1.2.2., п.1.2.6.), процента ставка за користування кредитом (п.1.2.7.), предмет та основні умови договору ( розділ 1 Правил), умови забезпечення (розділ 2 Правил), права та обов'язки сторін ( розділ 3 Правил), відповідальність сторін (розділ 4 Правил) та інши умови.

Відповідно із п.3.1. договору підписанням договору позичальник підтвердив, що на дату укладення договору він ознайомлений з усіма тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню та тарифами банку, що викладені у додатку №3 до договору; перед укладанням він отримав від банку інформаційний лист згідно вимог Закону України «Про захист прав споживачів»; що він ознайомлений та погоджується з усіма умовами договору та додатків до нього, а також з правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників.

    Вказані Правила кредитування є пропозицією банка до укладення договору споживчого кредитування на умовах, запропонованих банком, які разом із договором встановлюють договірні умови кредитування, детально регулюють відносини між банком та позичальником. Ці правила, після підписання між банком та позичальником договору, стають невід'ємною частиною договору та разом із договором.

Правила є загальнодоступними, розміщуються на сайті банку , на дошках об'яв у відділеннях банку, та надруковані в газеті «Голос України» від 30.08.2008р. із змінами, опублікованими у газеті «Голос України» від 04.11.2008р.

Таким чином позивач, підписуючи договір був ознайомлений та погодився з усіма істотними умовами кредитування. Позивач також підтвердив, що отримав у відділенні примірник правил. Відповідно із п.10.12 Правил правила не підлягають додатковому підписанню та візуванню сторонами, екземпляр правил надається позичальнику за його вимогою, при цьому цей екземпляр не підписується сторонами.

Крім того, позичальник приступив до виконання договору, що також свідчить про фактичне визнання його умов. Починаючи з 12.09.2008 року по 24.11.2009р. позичальник погасив кредит у розмірі 14588 дол.США 10 центів та відсотки у розмірі 3983 дол.США 97 центів. А потім чомусь вирішив для себе, що договір необхідно визнати недійсним, намагаючись таким чином безоплатно скористатися позиченими коштами, та в односторонньому порядку відмовився від виконання договору. Однак відповідно із вимогами ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається..

    Договір між банком та ОСОБА_1 укладений у письмовій формі, підписаний сторонами Правила кредитування також викладені у письмовій формі, та відповідно із п. 1.1.3. договору та п.1012.правил не потребують додаткового підписання, що погоджено сторонами. Тому посилання позивача про порушення банком вимог Цивільного кодексу України та норм Закону України «Про захист прав споживачів» безпідставні.

Посилання позивача на порушення банком норм ділової етики також безпідставне. Так. Банк у серпні 2008 року дійсно видавав кредити у доларах США під 13% річних, однак з вересня 2008року процентна ставка була змінена на 13,5 % річних. Банк самостійно встановлює розмір процентної ставки по кредитами і цей розмір може коливатися. Позивач мав змогу, не погодитися із таким розміром процентної ставки та іншими умовами кредитування та відмовитися від отримання кредиту в АКІБ «УкрСиббанк», і отримати кредит в іншому банку. Кредити видавалися в цей час і іншими банківськими установами міста на різних умовах.

Що стосується посилання позивача на те, що у Правилах не має змін, які передбачені Законом України від 12.12.2008р «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», пояснюють, що вказаний Закон не має зворотної сили та встановлює заборону щодо зміни умов договорів з моменту набрання Законом чинності. Правила кредитування набрали чинність з моменту їх опублікування в газеті «Голос України» від 30.08.2008р., і на них не розповсюджується дія вказаного Закону. Крім того, банк не порушує цей Закон, не змінював в односторонньому порядку умови кредитного договору.

    На всі письмові звернення позивача банк надав вичерпні відповіді, копії листів надані до суду як докази. У тому числі у листах від 14.12.2009р., 25.11.2009р.. позичальнику були надані роз'яснення щодо обов'язку страхування предмету застави — автомобіля на користь банку від випадкового знищення, пошкодження або псування за власний рахунок. Обидві сторони, як Банк так і позичальник, зацікавлені у страхуванні предмету застави в надійній страховій компанії. Банк звертав увагу позивача на те, що при виборі страхової компанії слід керуватися не тільки вигідністю умов страхування, але і спроможністю виконати взяті зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування. Виключно на підставі проведеного зазначеного аналізу банк рекомендує своїм клієнетам ту чи іншу страхову компанію. Укладаючи договір споживчого кредитування разом із Правилами, позивач погодився на умови банку щодо обов'язкового щорічного страхування предмету застави на користь банку на умовах, викладених у п.3.4.5 Правил, а саме страхування в письмово узгодженій з банком страховій компанії. При отримані кредиту, коли позивачу необхідні були гроші, він уклав договір страхування в погодженій з банком страховій компанії, однак, після закінчення дії договору страхування, не бажаючи витрачати свої кошти, відмовився виконувати обов'язок, передбачений п.3.4.5 Правил, не погодив з банком у письмовому вигляді власне вибрану страхову компанію, від запропонованої банком компанії також відмовився. Тому згідно умов договору та Правил позичальник повинен нести відповідальність, передбачену Правилами.

    Відповідно до ч.З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

28 жовтня 1991 р. Національним банком України видано АКІБ «УкрСиббанк» банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до ч.З ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19). Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Висновок щодо правомірності здійснення банками операцій з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії також підтверджено судовою практикою, листами НБУ.

Таким чином, Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів та отримання відсотків в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Щодо зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання договору, чи визнання його недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті. Позичальник обрав кредитування саме в доларах США тому, що на той час процента ставка за гривневими кредитами була значно вища. На час підписання договору та отримання кредиту позичальник вважав умови кредитування справедливими.

    В момент укладання договору Позивачеві було відомо про можливі валютні ризики, і він свідомо їх прийняв на себе, при цьому укладений з позивачем договір містить застереження щодо здатності позичальника виконувати свої обов'язки по укладеному договору (п.3.1), а саме те, що позичальник ознайомлений і погоджується з умовами договору, усіх додатків та Правил споживчого кредитування. Крім того, виходячи із змісту підпункту 3.1.2. Правил, де мова йдеться про право банку змінити термін погашення кредиту та вимагати дострокового погашення у разі настання будь-якої події, що може погіршити фінансовий стан позичальника, або може вплинути на його здатність або бажання виконувати умови договору, та із змісту підпункту в) пункту 5.1. Правил, де йдеться мова про можливість зміни розміру процентної ставки за кредитом у разі зміни у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад девальвація курсу гривні до курса долара США) та пункту 9.2. , згідно якого у банка є право здійснювати списання коштів з рахунків позичальника в сумі коштів та в валюті фактичної заборгованості, для покриття витрат банку, пов'язаних із купівлею/продажем валюти на Міжбанківському валютному ринку України та її обміном за поточним курсом, що склався на МВРУ на дату здійснення банком таких операцій, можливо зробити висновок, що на день укладення кредитного договору сторони передбачали ризики, що пов'язані із девальвацією національної валюти, зміною курсу гривні до іноземної валюти.

     Виходячи із змісту ст.ст.1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику і кошти в обов'язковому порядку мають бути повернуті ним в тій самій валюті, в якій і одержані та в кількості, що відповідає умовам договору разом з нарахованими процентами та іншими платежами.

Само по собі зменшення прибутків позивача, погіршення його фінансового стану не є обставинами, за яких договір підлягає визнанню недійсним та несправедливим.

Що стосується посилання позивача на порушення банком п.2.ст.П ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо ненадання банком письмової інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту та умови кредитування, то вказані посилання є безпідставними. Перед підписання кредитного договору банком були надані для ознайомлення Правила кредитування, які вміщують умови кредитування, і позивач у своїй позовній заяві це підтвердив. За згодою сторін відповідно із п.10.12 Правил вони не підлягають підписанню сторонами.

Що стосується інформації про сукупну вартість кредиту банком була надана позичальнику така вичерпна інформація у вигляді додатку №2 до договору, додатку №3 до договору а також повідомлена вартість послуг страхування. Позивач зазначає, що у додатку № 2 не вказано інші фінансові зобов'язання позичальника, які виникають на корсить 3-х осіб. Однак, страхові платежі під час срахування предмета застави передбачаються договором страхування, що укладається між позивачем та страховою компанією, а не з банком. З умовами страхування позивач був ознайомлений у відділені банку. Вартість послуг реєстраторів, нотаріусів не вказана, тому що при такому виді кредиту вони не потребуються. Щодо визначення розміру зборів до Пенсійного фонду , комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту, то вказані збори та комісії не стягуються з позичальника, тому не включені у сукупну вартість кредиту. Не зрозуміло також з яких підстав позивач включає до зробленого ним розрахунку сукупної вартості кредиту вартість послуг нотаріуса, якщо такі послуги при оформленні та видачі кредиту, а також при виконанні кредитного договору не надаються.

Як при першому звернені позивача до банку так і при укладенні договору кредитування банк надав позичальнику достовірну та повну інформацію щодо умов кредитування та вартості кредиту, послуг банку та їх вартості, а також умов та вартості страхування, сторони підписали договори кредитування та страхування.

    Крім того вважають, що застосування ЗУ «Про захист прав споживачів», на порушення якого посилається позивач, застосовується до спорів, які виникають з кредитних правововідносин та передують укладенню договору. Після укладення договору споживчого кредиту між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не застосовується, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

    В зв'язку з тим, що позивач в односторонньому порядку відмовився від виконання умов договору споживчого кредиту, саме банк несе збитки, а не позивач. Банк відповідно із вимогами НБУ змушений відволікати свої кошти на здійснення формування страхового резерву в розмірі 100% заборгованості позивача за кредитом. Також банк позбавлений того, на що розраховував при наданні кредиту, а саме - отримувати від позичальника плату за користування кредитними коштами у розмірі 13,5 % річних, а за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк отримати від позичальника плату у подвійному розмірі, як передбачено п.1.3. Правил. Саме така плата нараховується позичальнику та за такою платою позичальник зобов'язаний повертати кредит, і плата ця є реальною.

Не зрозуміло на якій підставі банк повинен повернути збитки у подвійному розмірі та позивачу кошти у розмірі 14588 доларів США, які йому банк надав як кредит - які позивач зазначає у своєму розрахунку у сумі як повернення кредиту. У своїй заяві позивач вказує на наслідки визнання недійсним договору, а саме обов'язок повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Однак позивач не ставить таких вимог та не збирається повертати банку 34404 дол.США які були надані йому як кредит. Вважають, що вимоги позивача щодо повернення збитків та сплати моральної шкоди необгрунтовані та безпідставні та не підлягають задоволенню.

    Укладений між сторонами договір про споживче кредитуваня повністю відповідає вимогам ст.203 ЦК України, законодавсту України, що регулює валютні відносини.

Відповідач ОСОБА_2  позов Банку  не визнала  повністю,  вважає вимоги  позивача ОСОБА_1  такими, що грунтуються на законі і підлягають задоволенню, а в позові  Банку має бути відмовлено.

    Судом встановлено  наступні факти та відповідні їм правовідносини.

    Між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого по всіх правах та зобов'язаннях виступає Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (надалі позичальник), укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного транспорту з Правилами № 11389609000 від 02.09.2008 р. відповідно до якого Позичальник, отримав кредитні кошти у розмірі 34404,00 доларів США.

    Відповідно до п. 1.1.1. та 1.1.2. кредитного договору Позичальник погоджується з умовами, викладеними у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АТ «УкрСиббанк» (далі - Правила), які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 1.1.3. кредитного допору встановлено, що підписи Сторін за цим Договором вважаються одночасно підписами під Правилами, при цьому після підписання Сторонами цього Договору, Правила не підлягають додатковому підписанню Сторонами .

Відповідно до п. 1.2.6. кредитного договору визначено кінцевий строк повернення кредиту не пізніше 02.07.2015 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту,  встановлений відповідно до умов цього договору.

Умовами п. 1.2.7 кредитного договору за користування кредитними коштами процентна і ставка встановлюється у розмірі 13,5% річних.

    Згідно п.4 ст. 203 ЦКУ правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Норми ст. 208 ЦКУ визначають, які правочини належить виконувати у письмовій формі, серед переліку є правочини між юридичною та фізичною особами. Згідно п.1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно п.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

        У забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі Позичальника за кредитними договорами Банк прийняв у заставу рухоме майно, а саме - транспортний засіб: марка Мітцубісі, модель Оутлендер 2.4 АТ, 2008 року випуску.

    Крім того, з метою забезпечення виконання обов'язків за кредитним договором № 11389609000 від 02.09.2008 р. було укладено договір поруки № 226537 від 02.09.2008 р. з ОСОБА_2. Відповідно до п. 1.1 договору поруки № 226537 від 02.09.2008 р. поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору № 11389609000 від 02.09.2008 р., укладеного між Кредитором та Боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

    Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

    Нормами ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

    Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та  порядку, що встановлено договором.

Відповідно до ст.ст. 1048, 1050 ЦК України в разі прострочення повернення чергової частини позики банк має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

    Відповідно до п. 3.1.2., п. 6.1.2. Правил до кредитного договору № 11389609000 від 02.09.2008 р., та в порядку, передбаченому розділом 6 Правил, у випадку невиконання або прострочення виконання грошових зобов'зань Позичальника за Договором, Банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит.

    Відповідно до розділу 6 Правил до кредитного договору, Банк павідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за Договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою за адресою позичальника.

    Банк направив позичальнику та поручителю листи з вимогою повернення кредиту  08.02.2010р. Однак, відповідачі, вимогу банку не виконали та прострочена заборгованість не погашена. Банк визнав строк повернення кредитів та відсотків таким, що настав.

     При цьому, Відповідно із п.1.1.1., 1.1.2. підписуючи договір, позичальник погодився з викладеними у Правилах споживчого кредитування позичальників пропозицією банку надати позичальнику кредит на умовах, встановлених у цьому договору та Правилах, та сторони підтвердили, що досягли згоди за усіма істотними умовами договору, які викладені в договорі та Правилах, а саме: сума кредиту (п.1.2.1 договору), термін надання та повернення кредиту(п.п. 1.2.2., п.1.2.6.), процента ставка за користування кредитом (п.1.2.7.), предмет та основні умови договору ( розділ 1 Правил), умови забезпечення (розділ 2 Правил), права та обов'язки сторін ( розділ 3 Правил), відповідальність сторін (розділ 4 Правил) та інши умови.

    Відповідно із п.3.1. договору підписанням договору позичальник підтвердив, що на дату укладення договору він ознайомлений з усіма тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню та тарифами банку, що викладені у додатку №3 до договору; перед укладанням він отримав від банку інформаційний лист згідно вимог Закону України «Про захист прав споживачів»; що він ознайомлений та погоджується з усіма умовами договору та додатків до нього, а також з правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників.

    Вказані Правила кредитування є пропозицією банка до укладення договору споживчого кредитування на умовах, запропонованих банком, які разом із договором встановлюють договірні умови кредитування, детально регулюють відносини між банком та позичальником. Ці правила, після підписання між банком та позичальником договору, стали невід'ємною частиною договору та разом із договором.

Правила є загальнодоступними, розміщуються на сайті банку , на дошках об'яв у відділеннях банку, та надруковані в газеті «Голос України» від 30.08.2008р. із змінами, опублікованими у газеті «Голос України» від 04.11.2008р.

Таким чином позивач, підписуючи договір був ознайомлений та погодився з усіма істотними умовами кредитування. Позивач також підтвердив, що отримав у відділенні примірник правил. Відповідно із п.10.12 Правил правила не підлягають додатковому підписанню та візуванню сторонами, екземпляр правил надається позичальнику за його вимогою, при цьому цей екземпляр не підписується сторонами.

Крім того, позичальник приступив до виконання договору, що також свідчить про фактичне визнання його умов. Починаючи з 12.09.2008 року по 24.11.2009р. позичальник погасив кредит у розмірі 14588 дол.США 10 центів та відсотки у розмірі 3983 дол.США 97 центів.

    Укладаючи договір споживчого кредитування разом із Правилами, позивач погодився на умови банку щодо обов'язкового щорічного страхування предмету застави на користь банку на умовах, викладених у п.3.4.5 Правил, а саме страхування в письмово узгодженій з банком страховій компанії. Відмовився виконувати обов'язок, передбачений п.3.4.5 Правил, не погодив з банком у письмовому вигляді власне вибрану страхову компанію, від запропонованої банком компанії також відмовився. Тому згідно умов договору та Правил позичальник повинен нести відповідальність, передбачену Правилами.

    Відповідно до ч.З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

    28 жовтня 1991 р. Національним банком України видано АКІБ «УкрСиббанк» банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями.

    Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Висновок щодо правомірності здійснення банками операцій з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії також підтверджено судовою практикою, листами НБУ.

Таким чином, Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів та отримання відсотків в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

    Щодо зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання договору, чи визнання його недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті. Позичальник обрав кредитування саме в доларах США тому, що на час підписання договору та отримання кредиту позичальник вважав умови кредитування справедливими.

    В момент укладання договору Позивачеві було відомо про можливі валютні ризики, і він свідомо їх прийняв на себе, при цьому укладений з позивачем договір містить застереження щодо здатності позичальника виконувати свої обов'язки по укладеному договору (п.3.1), а саме те, що позичальник ознайомлений і погоджується з умовами договору, усіх додатків та Правил споживчого кредитування.

Виходячи із змісту ст.ст.1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику і кошти в обов'язковому порядку мають бути повернуті ним в тій самій валюті, в якій і одержані та в кількості, що відповідає умовам договору разом з нарахованими процентами та іншими платежами.

    Зменшення прибутків позивача, погіршення його фінансового стану не є обставинами, за яких договір підлягає визнанню недійсним та несправедливим.

Що стосується посилання позивача на порушення банком п.2.ст.П ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо ненадання банком письмової інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту та умови кредитування, то вказані посилання є безпідставними. Перед підписання кредитного договору банком були надані для ознайомлення Правила кредитування, які вміщують умови кредитування, і позивач у своїй позовній заяві це підтвердив. За згодою сторін відповідно із п.10.12 Правил вони не підлягають підписанню сторонами.

Що стосується інформації про сукупну вартість кредиту банком була надана позичальнику така вичерпна інформація у вигляді додатку №2 до договору, додатку №3 до договору а також повідомлена вартість послуг страхування. Позивач зазначає, що у додатку № 2 не вказано інші фінансові зобов'язання позичальника, які виникають на корсить 3-х осіб. Однак, страхові платежі під час срахування предмета застави передбачаються договором страхування, що укладається між позивачем та страховою компанією, а не з банком. З умовами страхування позивач був ознайомлений у відділені банку. Вартість послуг реєстраторів, нотаріусів не вказана, тому що при такому виді кредиту вони не потребуються. Щодо визначення розміру зборів до Пенсійного фонду , комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту, то вказані збори та комісії не стягуються з позичальника, тому не включені у сукупну вартість кредиту. Не зрозуміло також з яких підстав позивач включає до зробленого ним розрахунку сукупної вартості кредиту вартість послуг нотаріуса, якщо такі послуги при оформленні та видачі кредиту, а також при виконанні кредитного договору не надаються.

Як при першому звернені позивача до банку так і при укладенні договору кредитування банк надав позичальнику достовірну та повну інформацію щодо умов кредитування та вартості кредиту, послуг банку та їх вартості, а також умов та вартості страхування, сторони підписали договори кредитування та страхування.

    Крім того безпідставним є посилання  на ЗУ «Про захист прав споживачів», на порушення якого посилається позивач, який застосовується до спорів, які виникають з кредитних правововідносин та передують укладенню договору. Після укладення договору споживчого кредиту між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не застосовується, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

    Не зрозуміло на якій підставі банк повинен повернути збитки у подвійному розмірі та позивачу кошти у розмірі 14588 доларів США, які йому банк надав як кредит - які позивач зазначає у своєму розрахунку у сумі як повернення кредиту. У своїй заяві позивач вказує на наслідки визнання недійсним договору, а саме обов'язок повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Однак позивач не ставить таких вимог та не збирається повертати банку 34404 дол.США які були надані йому як кредит.

    При цьому,посилання на невиконання Банком п. 2. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджений Постановою правління НБУ №168, який встановлює наступні вимоги щодо надання споживачу попередньої інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту суд визнає безпідставним , оскільки навіть не виконання їх  не може  бути підставою для  визнання договорів  недійсними.

     На підставі зазначеного суд дійшов висновку що позов  ОСОБА_1  до  Банку є  безпідставним та  таким , що не підлягає задоволенню повністю.

      Щодо вимог  Банку  до  ОСОБА_1  та ОСОБА_2 судом встановлено, що у своїй позовній заяві Банк зазначає, що у зв'язку з тим, що позичальник не виконує належним чином зобов 'язання щодо своєчасного та повного погашення кредиту, банк направив позичальнику та поручителю листи з вимогою повернення кредиту від 8 лютого 2010 року. В подальшому банк звертається з відповідною позовною заявою до суду, а саме 24 лютого 2010 року, що зазначено на вихідному номері позовної заяви, яку отримав ОСОБА_1 Також банк у своїй позовній заяві вказує, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не погасив прострочену заборгованість, термін повернення кредиту є таким, що настав та вимагає від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит. При цьому Банк робить посилання на п. 6.1.2. Правил банку, який надає банку вищезазначену можливість визнання терміну кредиту таким, що настав.

Однак банк зовсім не звертає уваги на порядок досторокового повернення всієї суми кредиту, який затверджений у його Правилах у п. 6.2. і говорить про наступне:

Банк повідомляє Позичальника про встановлення нового (додаткового) терміну повернення всієї суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (рекомендованим листом з повідомлення про вручення) або кур'єром за адресою Позичальника;

терміни дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата на кредит - обов 'язковими до повернення і сплати в повному обсязі Банку з календарного дня з дати одержання Позичальником повідомлення Банку гро дострокове повернення кредиту.

При зверненні до суду з позовною заявою Банк не надає доказів отримання позичальником та поручителем листа Банку щодо повернення всієї суми кредиту та

сплати плати за кредит, що не дає змогу визначити дату відліку 32-х денного строку для визнання терміну дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит такими, що настали.

    Крім того Правила також містять підпункт, що визначає - згідно правил термін дострокового повернення кредиту та сплата плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит обов'язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку з 41 календарного дня з дати відправлення Банком Позичальнику повідомлення про дострокове повернення кредиту. З врахуванням якого терміну діяв в даному випадку Банк встановити не можливо, однак ані перший, ані другий терміни Банком невраховані взагалі, оскільки навіть, якщо припустити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали вищевказані листи 8 лютого 2010 року, а саме в день їх написання, що фактично неможливо, а банк звернувся до суду тільки 10 березня 2010 року, оскільки ухвалою Кіровського районного суду від 10 березня 2010 року відкрито провадження у даній справі, та підрахувавши календарні дні, термін дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали тільки з 11 березня 2010 року, оскільки ця дата і з тим самим 32 календарним днем. Згідно ст. 13 ЦКУ цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

    Тому суд дійшов висновку, що на момент звернення до суду у Банка були відсутні для цього підстави, оскільки його права жодним чином ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_2 порушені не були і термін дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит на момент звернення до суду не настав, оскільки Банк передбачив саме такий порядок дострокового повернення кредиту за вимогою Банку. Тому зазначений  позов Банку  до відповідачів  задоволенню не підлягає.

     При винесенні рішення , суд керується ст.11 ЦПК України щодо розгляду судом справ в межах заявлених позовних вимог  та на підставі доказів, наданих сторонами.

                        На підставі   ст.ст. 203,207,509,526, 527, 530, 1046, 1049,1054,1055  ЦК ,    ЗУ «Про захист прав споживачів»,    ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»  та керуючись ст.ст.11 ,212-218 ЦПК України, суд,-

                                                                 В И Р І Ш И В :

    В задоволенні позову     ОСОБА_1  до  Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» та відділення № 566 Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк»  про визнання договорів кредиту та застави недійсним,  стягнення матеріальних збитків  відмовити  повністю.

      В задоволенні позову       Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк»  до ОСОБА_1  та ОСОБА_2 про  стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити  повністю.

                   Рішення   може  бути  оскаржене  в апеляційному порядку шляхом   подачі апеляційної скарги  протягом 10 днів   з  дня  проголошення рішення.

  Суддя                                                                                           Панфілова А.В.