№ 2-430\10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

02 грудня 2010 року                         м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді         Дмитрюк О.В.,

при секретарі             Прокопенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа – П»ята Запорізька державна нотаріальна контора) про визнання договору дарування недійсним, -

                                                          В С Т А Н О В И В :    

20.10.2009 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним. В позові зазначила, що з 04.04.1947 р. вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3

Перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу квартири був посвідчений П»ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою 15.06.1992 р. за реєстровим номером 3-1356.

22.08.2000 р. без її відома ОСОБА_3 подарував вищевказану квартиру відповідачу. Договір дарування був посвідчений П»ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою. Договір дарування вона не підписувала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Про наявність оспорюваного договору вона дізналась тільки на початку 2009 року.

За позовом ОСОБА_1 просить суд поновити пропущений строк позовної давності та визнати договір дарування від 22.08.2000 р. ОСОБА_3 двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2, недійсним.

В судове засідання позивач не з»явилась, в процесі розгляду справи пояснила, що згоди на дарування квартири не давала, заяви в П»ятій Запорізькій державній нотаріальній конторі не підписувала.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити. Представник ОСОБА_4 додатково пояснив, що факт того, що ОСОБА_1 не давала згоди на дарування квартири встановлені постановами Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України про відмову в порушенні кримінальної справи та листом голови Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської Ради.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, пояснив, що договір дарування був укладений без порушень чинного на той час законодавства. ОСОБА_1 з 2000 р. було  відомо про те, що він є власником квартири АДРЕСА_1.

Представник відповідача  в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову, заявив клопотання про застосування строку позовної давності з тих підстав, що ОСОБА_1 було відомо про укладення договору дарування квартири, про що свідчить не прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_3 Також зазначив, що ОСОБА_3 був власником квартири, квартира між подружжям розділена не була. Законність посвідчення договору дарування в даному випадку лежить на нотаріусі, який в свою чергу, при укладенні договору виконав повністю вимоги діючого законодавства та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Представник третьої особи П”ятої Запорізької держаної нотаріальної контори ОСОБА_5, в судове засідання не з»явилась, в процесі розгляду справи пояснила, що обставин укладення договору дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не пам»ятає за спливом часу. Оглянувши документи, на підставі яких вона посвідчила договір дарування ОСОБА_3 стверджує, що заява ОСОБА_1 про згоду на дарування квартири підписана позивачем, особа ОСОБА_1 нею була перевірена, про що зазначено в заяві з посиланням на паспортні дані.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 04.04.1947 р. ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 (а.с.8).

 В період перебування у шлюбі, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого П»ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою 15.06.1992 р. за реєстровим номером 3-1356, придбав квартиру АДРЕСА_1 (а.с.34-35).

22.08.2000 р. ОСОБА_3 подарував вищевказану квартиру відповідачу. Договір дарування був посвідчений П»ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-1508 (а.с.9, 10, 33).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с.11).

 В процесі розгляду справи за клопотанням позивача судом було призначено судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлено питання чи виконаний підпис під заявою ОСОБА_1 на ім»я П»ятої Запорізької державної нотаріальної контори від 22.08.2000 р. ОСОБА_1 або іншою особою.

Відповідно до висновку експерта № 99/хл від 22.10.2010 р., відповісти на поставлене питання не можливо через простоту виконання елементів підпису, недостатню кількість вільних зразків підпису, відсутність вільних зразків підпису, тривалий розрив в часі між підписом, виконаним в документі та представленими зразками підпису.

Ч.3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 в позові вказала, що договір дарування та заяву про згоду на дарування квартири ОСОБА_3 вона не підписувала.

Такі твердження позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та нічим об»єктивно не підтверджені.

Посилання представників позивача, як на доказ, на висновок почеркознавчої експертизи, суд вважає безпідставним, оскільки даним висновком не встановлено, що підпис під заявою на згоду в даруванні квартири виконано не ОСОБА_1

Заява представника позивача про те, що відсутність згоди ОСОБА_1 на дарування квартири встановлена постановами Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України про відмову в порушенні кримінальної справи та листом голови Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської Ради, суперечить вимогам ч.3,4 ст.61 та ч.1,2 ст.212 ЦПК України.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6, пояснив, що він є сином позивача, обставини підписання договору дарування йому не відомі. В 2007 р. він звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, але йому було відмовлено у зв»язку з тим, що у померлого відсутнє спадкове майно.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, пояснила, що відповідачу по справі доводиться рідною сестрою, а позивачу онукою. Повідомила, що до 2000 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 висловлювали своє спільне бажання подарувати квартиру відповідачу, обставин укладання договору дарування не пам»ятає, ОСОБА_6 зацікавлений в розгляді даної справи.

ОСОБА_1, в обґрунтування позовних вимог, посилається на ст..22 КпШС України, згідно якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном., та ст.48 ЦК України (в редакції 1963 р.) якою визначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст..243 ЦК України (в редакції 1963 р.) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. У порядку ст.ст.224, 227 ЦК України (в редакції 1963 р.) договір дарування нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Ст.23 КпШС України передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

П.35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 18/5 від 14.06.1994 р., затвердженої Міністерством юстиції України 07.07.1994 р. за № 152/361, яка була чинною на час укладення договору дарування, угоди про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого із подружжя (стаття 23   Кодексу про шлюб та сім'ю ). Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Засвідчувати справжність підпису не потрібно, якщо чоловік або дружина відчужувача особисто подасть нотаріусу заяву про згоду на відчуження. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, і вказує назву документа, який посвідчує особу, номер, дату видачі і назву установи, що його видала.

Таким чином, оспорюваний договір відповідає нормам законодавства, що діяло на час його укладання, а тому відсутні підстави, визначені ст..48 ЦК України (в редакції 1963 р.), для визнання його недійсним.

В частині заявлених позовних вимог про поновлення строку позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.7 Заключних та перехідних положень ЦК України, до позовів про визнання оспорюваної угоди недійсною, право на пред”явлення якого виникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Ст..71 ЦК України (в редакції 1963 р.) передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

           Відповідно до ст..75 ЦК України (в редакції 1963 .) позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

           Зі змісту ст..76 ЦК України (в редакції 1963 р.) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

           Згідно ст.80 ЦК України закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Підставою для поновлення строку позовної давності ОСОБА_1 зазначила те, що вона дізналась про оспорюваний правочин лише на початку 2009 року.

Судом встановлено, що позивач не вчинила жодних дій, направлених на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, не зверталась до КП «ВРЕЖО № 10» з питань про надання комунальних послуг, не несла витрат по утриманню квартири.  

Аналіз вказаних обставин переконують суд, що позивачу було відомо про укладення ОСОБА_3 договору дарування, а тому відсутні підстави для поновлення строку на подачу позову, що є додатковою підставою для відмови в задоволенні позову.

На підставі ст..88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 88, 208, 209, 212, 213, 215, 223 ЦПК України, ст..ст.182, 392, п.7 Заключних та перехідних положень ЦК України, ст..48, 56, 71, 75,76, 80, 224, 227, 243 ЦК України (в редакції 1963 р.), Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними»,  суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа – П»ята Запорізька державна нотаріальна контора) про визнання договору дарування недійсним – відмовити.

  Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні  у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                 О.В. Дмитрюк