ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 642/211/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження апел.суду №11-кп/818/2001/24 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч. 2 ст. 111 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

       головуючого                                - ОСОБА_2 ,

       суддів                                        - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

       за участю секретаря                        - ОСОБА_5 ,

прокурора                                        - ОСОБА_6 ,

       обвинуваченого                                - ОСОБА_7 ,

       захисника                                        - ОСОБА_8 ,

       розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2024 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62023170020000026 від 04.01.2023 за частиною 2 статті 111 КК України, -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2024 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою до 14.10.2024, без визначення застави.

Не погодившись з вказаною ухвалою, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу від 16.08.2024 скасувати, постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора, застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з використанням засобу електронного контролю та обов`язками, передбаченими частиною 5 статті 194 КПК України.                                                                Обвинувачений в своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд жодним чином не відреагував на доводи сторони захисту щодо необгрунтованості пред`явленого обвинувачення. Крім того, прокурор на обгрунтування підозри посилається на протоколи допитів свідків, які не можуть досліджуватися в судовому засіданні. Також прокурор посилається на відповідь Міністерства оборони України, яка також не досліджувалася в судовому засіданні.                        В судових засіданнях допитані майже всі свідки сторони обвинувачення, більшість з них надали показання, які не підтверджують пред`явленого обвинувачення. Правова кваліфікація дій не відповідає фактичним обставинам справи, обвинувачення має неконкретний характер. З моменту застосування запобіжного заходу, протягом 23 місяців прокурором надаються одні і ті ж матеріали. Деякі свідки в судові засідання не з`являються, а прокурор не відмовляється від їх допиту. Обвинувачений вважає, що прокурор зловживає процесуальними правами, оскільки таким чином постійно наполягає на наявності ризику, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України. Кілька свідків надали показання в суді, які відрізняються від тих, що надавалися ними під час досудового розслідування. Свідки проживають у смт. Великий Бурлук, тоді як домашній арешт можливо застосувати в м. Харків, де розташована квартира дружини.                                                                        Обвинувачений зазначає, що одружений з 1996 року, має доньок 1997 та 2005 року народження, обирався депутатом Великобурлуцької селищної ради, був кандидатом на посаду селищного голови.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних вимог обвинуваченого, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не встановила з огляду на наступне.                                                                                        Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.

Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.

Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.                                        Відповідно до частини 6 статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.                                                                                                        Відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 182 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого  статтями 109-114-2,  258-258-6,  260,  261,  402-405,  407,  408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував тяжкість скоєного кримінального правопорушення, тяжкість можливого покарання, яке може загрожувати у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого та дійшов обгрунтованого висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, у зв`язку із чим застосування до ОСОБА_7 більш м`якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується апеляційний суд.

Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 111 КК України, а саме: державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду сувернітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.        Санкція частини 2 статті 111 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна.                                                                                        Приймаючи до уваги обставини, що встановлені органом досудового розслідування та викладені у обвинувальному акті, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України, враховуючи, що судовий розгляд продовжується, докази в повному обсязі на даний час не досліджені.                                                                                Обвинувачений в апеляційній скарзі зазначає, що майже всі свідки допитані та більшість з них надали показання, які не підтверджуються його причетності до інкримінованого злочину. Зазначає, що передача службового автомобіля була здійснена за вказівкою його безпосереднього керівника в умовах крайньої необхідності без ознак добровільності, щодо зайняття окупантами будівлі ресторану, належного його дружині. Дозволу на зайняття приміщення ні в нього, ні в дружини вони не питали, а самостійно зайняли будівлю.                                                                                                        Суд апеляційної інстанції зазначає, що допит більшості свідків у кримінальному провадженні не виключає існування, встановлених судом першої інстанції ризиків, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України. Крім того, колегія суддів, переглядаючи ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою в порядку статті 422-1 КПК України, позбавлена можливості надавати оцінку доказам, зібраним стороною обвинувачення, перевіряти законність їх отримання органом досудового розслідування, в тому числі і показанням свідків, які безпосередньо надавалися суду першої інстанції, що є завданням перш за все суду першої інстанції, який здійснює судовий розгляд відповідного кримінального провадження. Лише суд першої інстанції за результатами судового провадження може надати оцінку показанням свідків в сукупності з іншими доказами та визначити їх достовірність, тоді як суд апеляційної інстанції на даному етапі провадження не має такої процесуальної можливості.                                                                                                На даній стадії провадження, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення.                                                                                        Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, впливати на інших учасників провадження, суд апеляційної інстанції враховує, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій. Крім того, відповідно до пред`явленого обвинувачення кримінально-протиправна діяльність здійснювалася в умовах воєнного стану, що суттєво підвищує суспільну небезпечність вчиненого.                                        Наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, про що було зазначено як в апеляційній скарзі, так і в судовому засіданні, з урахуванням тяжкості пред`явленого обвинувачення не спростовує можливості обвинуваченого вчинити дії, передбачені статтею 177 КПК України, у зв`язку із чим, колегія суддів не вбачає підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.                                                                                        Відповідно до частини 3 статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.                В той же час, відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.        

 Із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави, з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.

       З огляду на ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому злочину, а також, враховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід.

Таке судове рішення не суперечить вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2024 року – залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.

Головуючий:

Судді: