Справа № 22ц-17224/2010 р. Головуючий в 1 інстанції Павленко Л.М. Категорія 45 Доповідач Азевич В.Б.
_____________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 листопада 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Зубової Л.М.,
суддів: Могутової Н.Г., Азевича В.Б.,
при секретарі Метейко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом прокурора м. Донецька в інтересах виконкому Донецької міської ради до ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки,
за апеляційною скаргою прокурора м. Донецька на рішення Київського районного суду м. Донецька від 12 лютого 2010 року, -
ВСТАНОВИВ:
Прокурор оскаржує рішення Київського районного суду м. Донецька від 12 лютого 2010 року, яким відмовлено у задоволені позову.
Просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволені позову з тих підстав, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначає, що суд не врахував вимог ст. 125 ЗК України згідно з якою, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Відповідач на має державного акту та використовує ділянку для будівництва. Проте використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів кваліфікується, як самовільне користування землею, що визначено ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».
Представник прокуратури м. Донецька Демидова М.В. та представник виконкому Донецької міської ради Височин Є.В. підтримали апеляційної скарги.
Представник позивача Чесноков В.М. просив її відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне її відхилити.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно рішення виконкому Донецької міської ради від 22.12.1993 року №179/9 ОСОБА_1 виділена земельна ділянка для будівництва та благоустрою житлового будинку у розмірі 500 кв. м по вул. Гамарніка у м. Донецьку із земель державної та комунальної власності. Відповідно акту Головного управління архітектури та містобудування від 10.05.1994 року вказана земельна ділянка була відведена в натурі з встановленням меж. На вказаній ділянці позивач розпочав будівництво житлового будинку. Постановою Київського районного суду м. Донецька від 22.05.2007 року скасоване рішення виконкому Донецької міської ради від 20.05.2004 року № 267 в частині внесення змін до Додатку рішення виконкому Донецької міської ради від 22.12.1993 року №179/9 «Про відведення земельних ділянок громадянам для будівництва житлових будинків у Київському районі» - про виключення п. 21 у якому зазначено «ОСОБА_1, вул. Гамарніка, 500 кв. м, ділянка батьків».
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач користується земельною ділянкою на законних підставах, як того вимагає ст. 125 ЗК України.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення виконкому Донецької міської ради від 22.12.1993 №179/9 «Про відведення земельних ділянок громадянам для будівництва житлових будинків у Київському районі» відповідачу був виділена земельна ділянка по вул. Гамарніка площею 500 кв. м. Даному рішенню передували висновок з приводу відводу ділянок під будівництво від 27.10.1993 року №274/06-1, рішення виконкому про затвердження списків на виділення земельних ділянок під індивідуальне будівництво від 20.10.1993 року №385 ( у п. 12 списку зазначено – ОСОБА_1.). (а. с. 172 -206)
Позивач отримав паспорт земельної ділянки та генеральний план її забудови, яка була виділена йому на підставі акту про відведення меж земельної ділянки в натурі від 10 травня 1994 року. (а. с. 144, 145)
Дані докази свідчать про те, що земельна ділянка була відведена відповідачу на законних підставах.
Згідно ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» в редакції до змін, внесених Законом України №271-VI від 15.04.2008 року, під самовільним зайняттям земельної ділянки слід розуміти будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж в натурі (на місцевості), до одержання документу, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Після внесення змін до вказаної статті, самовільним заняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Виходячи з викладеного, у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що позивач використовує земельну ділянку неправомірно.
Позовні вимоги прокурора про зобов’язання відповідача звільнити земельну ділянку і знести зведену будівлю по суті є вимогами про припинення права користування земельною ділянкою.
Підстави припинення користування земельною ділянкою визначені ст. 141 ЗК України, а саме:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Підстави примусового припинення прав на земельну ділянку вказані в ст. 143 ЗК України, а порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, закріплений ст. 144 ЗК України.
Не може вважатися обґрунтованою підстава, на яку посилається у позові прокурор, для позбавлення громадянина права на земельну ділянку, котра відведена йому правомірно.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що при встановлені зазначених фактів і ухваленні рішення судом першої інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, тому підстави для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Таким чином, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 303 ч.1, 307 ч. 1 п. 1, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу прокурора м. Донецька відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 12 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня проголошення.
Головуючий: Судді: