Справа № 22ц-15323/2010 р. Головуючий 1 інстанції Зайченко С.В.
Категорія 53 Доповідач Азевич В.Б.
___________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 листопада 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Зубової Л.М.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Лєдовській О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до малого приватного виробничо-комерційного підприємства «Апрель» про стягнення заборгованості по заробітній платі за суміщення професій, індексації доходів нарахованих сум до заробітної плати, компенсації витрат заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, зобов’язання оформити довідки – виклики на сесію, нарахування та виплату сум по лікарняним листам, компенсації за невикористану відпустку, внесення записів в дублікат трудової книжки, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 5 липня 2010 року, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 5 липня 2010 року у задоволені зазначеного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду та ухвалити нове – про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначає, що суд порушив вимоги ст. ст. 209, 218 ЦПК України, оскільки рішення не було оголошено негайно після закінчення судового процесу та суд не роз’яснив рішення.
Вважає, що судом безпідставно не прийняті до уваги її доводи, а рішення ґрунтується лише на підставі невірних даних, що надані відповідачем.
Також необґрунтовано не було задоволено її клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи для встановлення фактичної заборгованості по заробітній платі.
Судом не врахована та обставина, що вона працювала у відповідача на посаді секретаря-референта, помічника керівника з 13 вересня 2005 року по 30 липня 2008 року. Згідно посадовій інструкції вона виконувала обов’язки інспектора відділу кадрів і помічника керівника, окрім обов’язків секретаря-референта, про що свідчить запис у трудовій книжці. При цьому доплата за суміщення їй не проводилася.
Окрім того, відповідач в порушення п. 2.2. Генеральної угоди між КМ України, всеукраїнським об’єднанням роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2004 – 2005, 2006 - 2007, 2008 - 2009 року, а також регіональної угоді між Донецькою облдержадміністрацією, профспілками Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців на 2007-2008 року, ст. ст. 95-97 КЗпП України, відповідач повинен був провести перерахування заробітної плати на рівні не менше 120% від рівня мінімальної заробітної плати за весь період роботи.
Також відповідачем на були оплачені довідки – виклики на сесію, листки непрацездатності та відпускні.
Позивачка та її представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги.
Відповідач, повідомлений про час та місце розгляду справи, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника підприємства.
Заслухавши суддю-доповідача, позивачку та її представника, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне її відхилити.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і надав їм відповідну оцінку.
Судом першої інстанції по справі встановлено, що наказом №13-к від 13.09.2005 року позивачка була прийняти відповідачем на роботу на посаду секретаря-референта, помічника керівника, з окладом згідно штатного розпису. Наказом №13-1/1 від 30.07.2008 року ОСОБА_1 звільнена за п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.
Відповідно до посадової інструкції та штатного розпису, позивачка фактично виконувала обов’язки секретаря-референта.
З 18.04.2006 року по 21.08.2006 року позивачка знаходилася у відпустці у зв’язку з вагітністю і пологами, а з 22.08.2006 року по 04.10.2007 року - у відпустці по догляду за дитиною до 3 років.
В наказі про прийняття на роботу помилково вказана посада позивачки, як секретаря – референта, помічника керівника, що не відповідає штатному розпису.
Згідно штатному розпису посада помічника керівника, секретаря керівника була введена 3 жовтня 2007 року, а з 1 лютого 2008 року наказом №5-л ліквідована посада помічника керівника і затверджений штатний розпис в новій редакції.
На підставі наказу №11-л від 09.10.2007 року відповідач допустив позивачку до роботи з 09.10.2007 року, згідно заяві позивачки.
08.04.2008 року їй була нарахована і виплачена по наданим підприємству лікарняним листам та довідкам-викликам на сесію сума – 1 320,59 грн. за період з 04.10.2007 року по 10.02.2008 року. Окрім того, позивачці виплачена сума 549,7 грн. за серпень 2008 року.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка працювала на посаді секретаря-референта і отримувала заробітну плату за дану роботу згідно штатному розпису, а відповідач у повному обсязі проводив нарахування і виплату заробітної плати з урахуванням листів непрацездатності, компенсації за невикористані відпустки та довідок-викликів на сесії. Підприємством прийняті всі заяви, листи непрацездатності, довідки-виклики на сесію, які були своєчасно оформлені й надані позивачкою відповідно до норм КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Відмовляючи у задоволені вимог в частині оформлення спірних довідок-викликів на сесію, виплат сум по спірним листкам непрацездатності, суд першої інстанції виходив з того, що вони не були своєчасно оформлені та передані відповідачу відповідно до вимог закону.
Посилаючись на положення ст. ст. 2, 3, 5, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», суд також відмовив у задоволені вимог про оплату праці на рівні 120% від мінімального рівня заробітної плати виходячи з того, що відповідач не входив до жодної спілки (об’єднання) роботодавців чи профспілок, тому дія п. 2.2 Генеральної угоди між КМ України, всеукраїнським об’єднанням роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями та регіональної угоді між Донецькою облдержадміністрацією, профспілками Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців на 2007-2008 року не поширюється на дані спірні правовідносини.
Колегія суддів вважає за можливе погодитися з вказаними висновками суду, виходячи з наступного.
Як встановлено частиною 1 статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
З матеріалів справи вбачається, що наказом №13-к від 13.09.2995 року ОСОБА_1) прийнята на роботу на посаду секретаря референта, помічника керівника.
Така ж посада зазначена у посадовій інструкції підприємства, з якою позивачка ознайомлена при укладені трудового договору.
Зокрема, до посадових обов’язків секретаря-референта, помічника керівника входить виконання роботу по документальному забезпеченню кадрової політики діяльності підприємства – оформлення наказів по особовому, особових карток форми П-2 або особових справ та інше. (п.1.8. Посадової інструкції)
Апеляційний суд приходить до висновку, що позивачка займала одну посаду та виконувала роботу згідно посадовій інструкції
В штатних розписах підприємства наявна посада секретаря-референта і секретаря керівника, та відсутня посада начальника відділу кадрів. (а. с. 137, 149, 169, 223-225, 240-245)
Таким чином, доводи апеляційної скарги про виконання роботи за суміщенням не відповідають обставинам справи, оскільки позивачка виконувала роботу в рамках своєї посади.
Порядок та умови надання чергових відпусток встановлений ст. 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України «Про відпустки».
Згідно ст. 15 Закону України «Про відпустки» та ст. 216 КЗпП України працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки.
Підприємство у встановленому законом порядку надавало позивачці чергові відпустки та додаткові оплачувані відпуски.
Як вбачається з виписки табелю виходів, позивачка працювала з вересня 2005 року по квітень 2006 року. З 18.04.2006 року по 21.08.2006 року вона знаходилася у відпустці у зв’язку з вагітність та пологами, а з 22.08.2006 року по 04.10.2007 року у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років. З жовтня 2007 року по день звільнення – 30 липня 2008 року на роботу не виходила. (а. с. 175)
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», на яку посилався суд першої інстанції, положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Оскільки в матеріалах справ відсутні дані про те, що відповідач входив до спілки (об’єднання) роботодавців чи профспілок, тому вірним є висновок суду про те, що дія регіональної угоди на поширюється на спірні правовідносини.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуально права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, апеляційну скаргу позивачки слід відхилити, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 5 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: