Справа № 22ц-20538/2010 р. Головуючий в 1 інстанції Таніч Л.М.
Категорія 26 Доповідач Азевич В.Б.
___________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 листопада 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Зубової Л.М.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Метейко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», третя особа – відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропіллі Донецької області про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 1 вересня 2010 року , -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 1 вересня 2010 року частково задоволений зазначений позов. З підприємства на користь позивача стягнута компенсація моральної шкоди у розмірі 15 000 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат.
На дане рішення підприємство подало апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процессуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове – про відмову у задоволені позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарга відповідач зазначає, що позивач пропрацював на ТДВ «Шахта «Білозерська» лише три роки та п’ять місяців, а більшу частину часу він працював на інших підприємствах вугільної промисловості, тому суд повинен був залучити їх до участі у справі в якості співвідповідачів.
При укладені трудового договору, відповідно до ст. 29 КЗпП України, позивачу були роз’яснені наслідки впливу небезпечних та шкідливих виробничих факторів, тому відповідач не може нести відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди за даною підставою.
На думку підприємства, поза увагою суду залишилися істотні обставини, які підлягають з’ясуванню при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди. Відповідач вважає, що встановлення факту моральної шкоди можливо лише на підставі висновку відповідної медико-соціальної експертної комісії.
Сторони, повідомлені про час та місце розгляду справи, не з’явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає за необхідне її відхилити.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 24 травня по 3 липня 2008 року працював на підземних роботах на шахті «Білозірська». 3 листопада 2008 року він був звільнений з роботи за станом здоров’я на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Під час роботи, у зв’язку зі шкідливими та небезпечними умовами праці, позивач отримав професійне захворювання - хронічне обструктивне захворювання легенів пилової етіології 2-ї стадії та легеневу недостатність І-ІІ ступеню, що підтверджується актом від 22 жовтня 2009 року.
Висновком МСЕК від 4 листопада 2008 року №174376 у зв’язку з даним професійним захворюванням йому встановлено 40% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, безстроково.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що у зв’язку з ушкодженням здоров’я на виробництві позивачу завдана моральна шкода, право на відшкодування якої, за рахунок коштів підприємства, регулюється нормами ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 (про страхові виплати), статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України потерпілим надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Частиною 2 цієї статті встановлено, що порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Таким законодавством є відповідні норми ЦК України, зокрема ст. ст. 23, 1167, 1168 цього Кодексу, про що зазначено у вказаному вище Рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 (про страхові виплати).
Тобто суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок ушкодження здоров’я на виробництві заподіяна моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях, які позивач поніс у зв’язку з цим.
Даний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України, та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9 рп/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) згідно з яким, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він поніс у зв’язку з каліцтвом. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров’я тощо.
З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав професійне захворювання, що підтверджується актом розслідування професійного захворювання за формою П-4 від 22 жовтня 2009 року. (а. с. 4)
Висновком МСЕК від 04.11.2008 року позивачу у зв’язку з вказаним вище профзахворюванням вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 40% та третя група інвалідності, безстроково. (а. с. 6-7)
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що у даному випадку відшкодування моральної шкоди слід покласти на підприємство, та стягнув грошову компенсацію у розмірі 15 000 грн.
При встановлені зазначених фактів і постановлені рішення судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування рішення суду в межах доводі апеляційної скарги відсутні. Доводи апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані і не спростовують висновків суду.
За таких обстави, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» відхилити.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 1 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: