Справа № 2-4080/2010

РІШЕННЯ

іменем України

02 вересня 2010 року             Артемівський районний суд м. Луганська

у складі: судді – Труфанової М.О.,

при секретарі –  Черепаха А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська про визнання незаконними дій та бездіяльності, стягнення недоотриманих сум, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом та обґрунтовуючи його тим, що він з 01.11.2000 року по 31.12.2005 року, відповідно до ст.50 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закон №796) і ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» (далі – Закон № 3551), в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 01.11.2000 року по 31.03.2004 року інвалід ІII групи за захворюванням, пов’язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який отримує пенсію, мав право на підвищення до пенсії у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, а з 01.04.2004 року по 31.12.2005 року інвалід II групи за захворюванням, пов’язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який отримує пенсію, мав право на підвищення до пенсії у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком. Вважає, що таке підвищення були нараховані йому неправильно, оскільки розрахунок повинен бути проведений, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму та мінімальної пенсії за віком, встановлених на 2000-2006 роки. Просив стягнути на його користь за період з 01.11.2000 року по 31.12.2005 року недоплачену надбавку до пенсії у розмірі 40717,27 грн. Визнати дії УПФУ щодо нарахування та виплаті йому підвищення до пенсії у розмірах менших, ніж встановлено Законами №796 і 3551 незаконними, зобов’язавши УПФУ зробити перерахунок і виплату у період з 01.11.2000р. по 31.12.2005р. додаткової пенсії та підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законами №796 і 3551.

У наданих суду заявах, позивач та його представник за довіреністю – ОСОБА_2 просили розгляд справи провести за їх відсутності на підставі наданих ними доказів. На задоволені позову наполягали.

Управління пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська  у запереченнях на позов зазначило, що право на підвищення до пенсії, закріплене в Законах №3551 і №796, реалізується шляхом встановлення Урядом України розмірів мінімальної пенсії за віком, і у випадку підвищення пенсії розрахунок виплат, здійснюється за правилами постанов Кабінету Міністрів України, а саме: №342 від 19.03.1996р. «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 березня 1996 року та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 березня 1996 року», №831 від 26.07.1996р. «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 серпня та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 серпня 1996 року» (далі – Постанова №831) і №1 від 03.01.2002р. «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категорія пенсіонерів» (далі – Постанова №1). Просило у задоволені позову відмовити. Також наполягала на застосуванні до спірних правовідносин трирічного строку позовної давності.

З матеріалів справ вбачається і цього не заперечують сторони, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відноситься до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнаний інвалідом ІII групи, а з 01.04.2004р. визнаний інвалідом ІІ групи за захворюванням, пов’язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в зв’язку з чим має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.

Призначення та виплата підвищення до пенсії ветеранам війни здійснювалось відповідно до Законів №3551 №796 в реакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно частини 3 статті 13 Закону №3551 (в редакції від 22.12.1995р.) інвалідам війни ІІІ групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищується у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, а II групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищується у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком

До 01 жовтня 2003 року Управлінням підвищення розраховувались позивачу з розміру 16,62 грн., визначеного Постановами №342 та №831, а з 01 жовтня 2003 року - з розміру 19,91 грн. згідно Постанови №1.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 20.12.1991р. №2010-XII мінімальний розмір пенсії за віком, як один з видів основної державної соціальної гарантії, встановлюється законами.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що спірне підвищення до пенсії нараховувались позивачу виходячи розмірів, встановлених Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень Законів №3551 і №796, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Згідно ч.3 ст.13 Закону №3551 та статті 50 Закону №796 (в редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) розмір надбавок до пенсії розраховується виходячи з мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Суд приходить до висновку щодо відхилення доводу відповідача в тій частині, що норма частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Суд вважає, що наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної надбавки і підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.

Безпідставними також є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій і підвищення по пенсії у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та ч.3 ст.13 Закону №3551 та статті 50 Закону №796, щодо нарахування спірної надбавки до пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати підвищення до пенсії виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок спірних виплат позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про визнання відмови Управління у здійсненні перерахунку протиправною.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі № 1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею  8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України.

Згідно вимог ч.3 ст.267 ЦК України до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк позовної давності.

З урахуванням спливу трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, у позові позивачу щодо підвищення до пенсії у розмірі 200%, 350% мінімальної пенсії за віком у період з 01.11.2000р. по 31.12.2005р. слід відмовити. Позивач не просив поновити йому пропущений строк та не надав доказів у підтвердження поважності причин пропущення трирічного строку. Його посилання на п.4 ч.1 ст.286 ЦК України і ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суд вважає безпідставними. Посилання позивача на п.3 ч.1 ст.286 ЦК України суд також вважає безпідставними, оскільки зазначена норма на спірні правовідносини не поширюється: предметом дійсного спору не є деліктні правовідносини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 22, 23, 24, 46 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2005, ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ст.50 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ст. 17 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст.ст. 257, 267, ЦК України, ст.ст.10, 11, 58-61, 88, 212-215 ЦПК України, суд,   -

вирішив:

У позові ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська про визнання дій та бездіяльності незаконними, перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, і підвищення до пенсії у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у період з 01.11.2000р. по 31.12.2005р. відмовити за пропуском строку звернення до суду.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області шляхом подання через Артемівський районний суду м. Луганська у десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Суддя                                     М.О. Труфанова