Справа № 2- 431/ 10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 листопада 2010 року, Володарський районний суд Київської області , у складі:
головуючого судді Ткаченка О.В.,
при секретарі Бондаренко Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні , в селищі Володарка , справу за позовом
ОСОБА_1
до малого підприємства „ Росава”
про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ,
В С Т А Н О В И В :
Позивач в жовтні 2010 року звернулася до суду з названим позовом, вказуючи, що 01 травня 2010 року її було прийнято на посаду бухгалтера до МП „ Росава”. 05 жовтня 2010 року вона дізналася , що її було звільнено з 01 липня 2010 року. Весь цей час вона працювала бухгалтером на МП „ Росава” , але їй ще з червня 2010 року не виплачувалася заробітна плата. Трудову книжку їй було вручено 05 жовтня 2010 року, з наказом про звільнення її не ознайомлювали . Звільнено на підставі ст.41 ч.1 п.2 КЗпП України з чим вона не погоджується та просить суд змінити формулювання підстав звільнення її з роботи з малого підприємства „ Росава” із „ звільнена з посади за втратою довіри згідно п.2ст.41 КЗпП України” на „звільнена з займаної посади за згодою сторін згідно ч.1п.1ст36 КЗпП України” , і дату звільнення з „ 1 липня 2010 року” на день вирішення справи у суді. Стягнути з малого підприємства „ Росава” на її користь заборгованість по заробітній платі та заробітну плату за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні позивач підтримала свої вимоги у повному розмірі посилаючись на обставини справи викладені у позовній заяві
Представник відповідача позовні вимоги не визнала при цьому посилалася на свої заперечення ( а.с.22-26).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників процесу , дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступних міркувань.
По справі встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці позивача ( а.с.2-4) , які підтверджено відповідними наказами , ОСОБА_1 01.05.2010 року зараховано на посаду бухгалтера МП „ Росава” згідно Наказу № 22 від 01.05.2010 року ( а.с.30) , а 01.07.2010 року її було звільнено з посади за втратою довіри згідно ст.41 п.2 КЗпП України за Наказом № 26 від 01.07.2010 року ( а.с.31).
Позивач стверджує , що вона працювала до 05 жовтня 2010 року в МП „ Росава” , а про те , що її звільнено з липня 2010 року дізналася лише при врученні їй трудової книжки. З наказом про звільнення її не ознайомлювали та отримати трудову книжку ніхто їй не пропонував. Окрім того позивач у своїх поясненнях вказує , що вона ніяких протиправних дій не вчиняла , які б могли дати власнику МП підстави висловлення недовіри до неї.
Відповідач в своїх запереченнях вказує суду , що твердження позивача не відповідають дійсності . Так , ОСОБА_1 було відомо , що її було звільнено в липні 2010 року , але тривалий час вона не зверталася за отриманням трудової книжки. ОСОБА_1 було прийнято на посаду бухгалтера 01 травня 2010 року , до її функціональних обов’язків входило виконання робіт по веденню бухгалтерського обліку, а саме обліку товару, який надходив від постачальників та в послідуючому передача товару в магазин для реалізації. Представник відповідача у своїх твердженнях вказує суду , що звільнення позивача відбулося в зв’язку з тим , що було виявлено, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 вчинила неправомірні дії , якими завдала значної шкоди підприємству на суму 8 385 грн.54 коп. , що і стало підставою для її звільнення на підставі ч.1 п.2 ст.41 КЗпП України за втратою довіри. На підтвердження своїх тверджень представником відповідача було надано звіт про рух товару по складу № 2 ( а.с. 32-56) , видаткова накладна № РНк-323650 від 31.05.2010 року ( а.с.57), звіт ОСОБА_1 про залишок хлібобулочних виробів станом на 23.06.2010 року ( а.с.58) , накладні про отримання хліба нарізного, хліба кірпіч, пампушок та плетінок в травні – червні 2010 року ( а.с.59-82).В судовому засіданні представник відповідача вказував суду , що позивач не з’являлася за трудовою книжкою , хоч її викликали з цього приводу.
Однак суд не може взяти до уваги твердження відповідача , щодо винних дій позивача, оскільки в разі звільнення в зв'язку з втратою довір'я до працівника на підставі ч.1 п. 2 ст. 41 КЗпП України , провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом фактами і об'єктивними обставинами, що свідчать про винні дії працівника, та сам факт порушення. Так , п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про практику розгляду судами трудових спорів” зазначає , що звільнення з підстав втрати довір'я ( ч.1 п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим , якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.
До працівників, які можуть бути звільнені за цією підставою, відносяться перш за все особи, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням грошових і товарних або культурних цінностей. Щодо облікових працівників , а саме бухгалтерів , то в їх трудових функціях відсутня ознака безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, ОСОБА_1 саме і займала посаду бухгалтера МП „ Росава” . Звідси слід зробити висновок про те, що основне коло працівників , які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи , які одержують їх під звіт. Сам по собі факт нестачі матеріальних цінностей при не встановленні винних дій матеріально відповідальної особи не є підставою для розірвання з нею трудового договору в зв'язку з утратою довір'я
На запит суду прокуратурою Володарського району Київської області було надано відповідь № 2-4016 вих-10 від 24.11.10 року , що в прокуратурі району кримінальна справа щодо ОСОБА_1 не порушувалася та впровадженні не перебуває. Матеріали за заявою директора МП „ Росава” Багатюк Т.М. щодо шахрайських дій колишніх працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлено для проведення перевірки в порядку ст.97 КПК України до Володарського РВ ГУ МВС України в Київський області ( а.с.90) . Володарським РВ ГУ МВС України в Київський області згідно повідомлення № 8213 від 26.11.2010 року кримінальна справа щодо ОСОБА_1 не порушувалася ( а.с.92).
Зміна формулювання причин звільнення може мати місце тоді, коли працівник звільнений без законних підстав або з порушенням встановлених правил звільнення, але він відмовляється від поновлення на роботі і хоче лише змінити формулювання звільнення. Частиною 3 ст. 235 КЗпП передбачено, що в разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, орган, що розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач в судовому засіданні вказала , що після отримання трудової книжки вона зверталася в різні організації з метою працевлаштування в м. Києві та в смт Володарка , але після ознайомлення з записом у трудовій їй відмовляли. Тому позивачка і вимушена була звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Враховуючи викладене, та те, що позивач не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, суд приходить до висновку, про необхідність визнання незаконним звільнення позивача і, не поновлюючи позивача на роботі слід змінити формулювання причин її звільнення.
Окрім того , відповідачем було порушено процедуру звільнення , так відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки , зазначені в статті 116 КЗпП України.
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. Відповідачем не було здійснено вимог ст. 47 КЗпП України наведені представником відповідача твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема копією наказу про звільнення № 22 від 01.05.2010 року , де відсутній підпис про ознайомлення позивачки та вручення їй копії Наказу у день звільнення . В судовому засіданні представник відповідача надала для огляду Книгу обліку трудових книжок де під № 43 вказано , що трудову книжку позивачка під підпис отримала 05.10.2010 року. (а.с. 96 ). У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу . Виплата працівникові середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки провадиться тільки тоді, коли вона не була йому видана своєчасно з вини власника або уповноваженого ним органу і тому позивач протягом цього часу фактично не працював.
Позивач у своїй позовній заяві стверджувала , що вона фактично працювала на підприємстві „ Росава” по 05.10.2010 року , що не знайшло свого підтвердження оскільки допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 вказали суду , що з 01.07.2010 року вона вже не працювала на підприємстві , що також позивач підтвердила в судовому засіданні , що вона зверталася до керівництва МП „ Росава” про отримання трудової книжки в липні, серпні, вересні 2010 року . Свідок ОСОБА_7 у своїх поясненнях вказала суду , що на неї покладено ведення кадрової роботи на підприємстві . Тому вона знає , що позивач не була ознайомлення з наказом про прийняття на роботу та з наказом про звільнення , трудова книжка ОСОБА_1 була вручена 05.10.2010 року , наказ про звільнення на руки позивачу не видавався .
За загальним правилом відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100 „ Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” , розмір виплати за час вимушеного прогулу визначається виходячи із заробітку за два останні календарні місяці (з першого до першого числа), що передували місяцю, в якому сталося незаконне звільнення. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи , оскільки позивачка фактично не працює ( знаходиться у вимушеному прогулі ) з 01.07.2010 року то розрахунки слід проводити виходячи з установленої їй заробітної плати 900 грн. до виплати 793,63 грн.
Виходячи із поданої відповідачем довідки ( а.с.85 ) заробіток ОСОБА_1 за повні два місяці роботи становив: травень 2010 року - 793,63 грн. , червень 2010 року –793,63грн., отже середньомісячний заробіток склав – 793,63 грн.. ( 1587,26 : 2 ). Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 3 968,15 грн. ( 793,63 х 5) , за п’ять місяців вимушеного прогулу , тобто на час розгляду справи по суті.
Окрім того , розірвання договору у випадку , передбаченому статтею 41.ч.1.п.2 КЗпП України провадиться з додержанням вимог статті 43 КЗпП України . Із показів позивачки суд встановив, що вона не є членом профспілкового комітету із такою заявою до профспілкового комітету не зверталась, не є членом профспілки і в період своєї роботи в МП „ Росава” не сплачувала членських внесків , отже , відповідно до положень ст. 43-1 КЗпП України у випадку звільнення працівника, який не є членом профспілкової організації, згода профспілкового комітету не вимагається. Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, працівники підприємств вступають до профспілкових організацій на підставі поданої заяви з власної ініціативи.
Позивач у своїх вимогах ставить питання про стягнення заборгованості по заробітній платі , однак суд не може задовільнити вище вказані вимоги так , як вказана вимога не знайшла свого підтвердження. Одночасно з цим визнаються судом та ґрунтуються на законі вимоги позивача щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу .
Що стосується дати припинення трудових відносин, то в судовому засіданні позивачем не було надано доказів про те, що позивач продовжувала працювати на підприємстві по 05.10.2010 року включно . Тому посилання позивача на те, що такий трудовий договір припинився 05.10.2010 року безпідставне та датою її звільнення на думку суду є дата, яка зазначена в наказі № 26 від 01.07.2010 року. Суд вважає , днем звільнення позивачки 01 липня 2010 року , однак в судовому засіданні не знайшло підтвердження твердження представника відповідача , щодо причин звільнення ОСОБА_1 за втратою довіри , тому суд визнає причини звільнення неправильними ( тобто таким, що не відповідає фактичним обставинам справи), та вимогам КЗпП України та вважає за необхідне змінити формулювання звільнення . Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача про внесення зміни в формулювання причин та дати звільнення підлягають частковому задоволенню.
За таких обставин керуючись ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути судові витрати : в дохід держави 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 116, 117, 235 КЗпП України , Постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про практику розгляду судами трудових спорів” , Постанова КМУ від 08.02.1995 року № 100 „ Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” , ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214- 215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Змінити формулювання причин звільнення з роботи в трудовій книжці ОСОБА_1 - звільнена з посади за втратою довіри згідно п.2 ст.41 КЗпП України та вказати причиною звільнення – за угодою сторін згідно ст.36 ч.1 п.1 КЗпП України.
Стягнути з Малого підприємства „ Росава” на користь ОСОБА_1 3 968,15 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу .
Стягнути з Малого підприємства „ Росава” на користь органу місцевого самоврядування судовий збір в сумі 51 гривень.
Стягнути з Малого підприємства „ Росава” витрати з інформаційно - технічного забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи , які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ О.В.Ткаченко