У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 вересня 2006 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1  за касаційним поданням заступника Генерального прокурора України на вирок Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 7 листопада 2005 року, яким 

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1,

                         несудимого,

засуджено:

-     за ч.3 ст.212 КК України з застосуванням ст.69 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатись підприємницькою та іншою пов`язаною з бізнесом діяльністю строком на 3 роки;

-     за ч.1 ст.358 КК України на 2 роки обмеження волі,  а на підставі ст.70 КК України остаточно визначено за сукупністю злочинів 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатись підприємницькою та іншою пов`язаною з бізнесом діяльністю строком на 3 роки.

        На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання звільнено з випробуванням, і встановлено іспитовий строк 3 роки.                                                      

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Енергодарської об`єднаної державної податкової інспекції в Запорізькій області 2 590 997 грн. 51 коп.

За вироком ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він, за попередньою змовою з невстановленими слідством особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, займаючись підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, будучи зобов`язаний сплачувати податки, не забезпечив фіксування фактів здійснення господарських операцій в первинних бухгалтерських документах, правильне нарахування і своєчасне перерахування платежів у бюджет, не вів бухгалтерський та податковий звіти, розпоряджаючись у банківських установах грошовими коштами, які поступають на його розрахункові рахунки, діючи в інтересах третіх осіб, не забезпечив збереження первинних бухгалтерських та фінансових документів, електронних пластикових карток, чекових книжок, незаконно передав їх невстановленій слідством особі, надавши їй можливість здійснювати комерційну діяльність від імені ПП ОСОБА_1  і отримувати неконтрольовані державою доходи в період з 8 квітня 2004 року по 30 червня 2005 року, не здійснював своєчасне і достовірне нарахування податку на додану вартість і податку з доходів фізичних осіб, не заповнював податкових декларацій і не складав звітів, що призвело до заниження податкових зобов`язань по цим видам податків на загальну суму 2 085 774 грн. 96 коп., внаслідок чого в бюджет не надійшли грошові кошти в особливо великих розмірах.

          Також, ОСОБА_1, вніс у декларацію про отримання доходів за 1 квартал 2005 року завідомо неправдиві відомості, відобразивши у ній відсутність отриманих доходів від підприємницької діяльності та надав її 11 квітня 2005 року у Кам`янсько-Дніпровське відділення Енергодарської ОДПІ, що звільнило його від сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 61 150 грн. 

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв`язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вказує на те, що місцевий суд, в порушення вимог ст.61 КК України, призначив ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі, не врахувавши те, що він є інвалідом першої групи. Зазначає також про безпідставне звільнення ОСОБА_1  від додаткового покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, що суперечить вимогам ст.77 КК України та не відповідає тяжкості вчинених злочинів.

 Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримання касаційного подання прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ч.1 ст.75 КК України з випробуванням звільняються засуджені особи лише від відбування певних видів основного покарання, а призначені при цьому додаткові покарання (ст.77 КК України) підлягають реальному виконанню, про що суд має зазначити у резолютивній частині вироку.

Такі роз`яснення містяться і в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року ”Про практику призначення судами кримінального покарання”.

Місцевий суд при постановлені вироку щодо ОСОБА_1  не дотримався цих вимог закону та звільнив засудженого з випробуванням на підставі ст.75 КК України як від основного так і від додаткового покарань, що не грунтується на вимогах закону. Тому, у зв`язку з безпідставним звільненням засудженого від додаткового покарання з випробуванням призначене ОСОБА_1  покарання є м`яким та не відповідає характеру і ступеню тяжкості вчинених злочинів.

 Крім того, як видно зі справи, ОСОБА_1  є інвалідом першої групи, а тому місцевий суд, відповідно до вимог ч.3 ст.61 КК України, не міг призначити засудженому за ч.1 ст.358 КК України покарання у виді обмеження волі.

Отже вирок щодо ОСОБА_1  підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням кримінального закону в частині призначення покарання.

При новому розгляді справи суду необхідно усунути зазначені порушення закону та постановити щодо ОСОБА_1  обгрунтоване рішення з дотриманням вимог кримінального закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.394-396 КПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Вирок Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 7 листопада 2005 року щодо ОСОБА_1 касувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі.

                                                       Судді:

   Кравченко К.Т.                Пивовар В.Ф.                Самелюк П.О.