Справа № 2 - 1233/2010  

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 22 листопада 2010 року                                 м. Бахчисарай

Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючий суддя                 Большаков Ю.М.

при секретарі                     Сторчаковій Н.Ю.

за участю     позивачів                     ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача                     ОСОБА_3

представників

        позивачки                     адвоката ОСОБА_4

відповідача                     ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в цивільну справу за позовом

ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів завдатку, стягнення безпідставно отриманих грошових сум, відшкодування моральної шкоди, судових витрат

В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися 18.02.2010 року у Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим з позовною заявою, де виклали вимоги визнати недійсним договір завдатку від 03.06.2003 року на суму 6000 доларів США, від 03.09.2003 року на суму 10 000 доларів США, від 25.11.2004 року на суму 1500 доларів США, від 29.01.2006 року на суму 600 доларів США, який укладений між ОСОБА_6 та відповідачем, стягнути подвійну суму завдатку в розмірі 18 100 доларів США, що дорівнюється 289 643.44 гривні, стягнути суму боргу в розмірі 1300 доларів США, що дорівнюється  10 401.56 гривні, у відшкодування моральної шкоди 100 000 гривень, судові витрати. Вимоги обґрунтоване тим, що у березні 2003 року позивачі домовилися з відповідачем про купівлю – продаж домоволодіння, яке розташоване на ділянці АДРЕСА_1 за 19 000 доларів США. Посилаючись на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17.03.2003 року ОСОБА_3 стверджував, що він є власником зазначеного будинку і 03.06.2003 року отримав 6000 доларів США завдатку, після чого отримали від нього ключі і вселилися з дітьми в будинок. Відповідач повідомив, що буде займатися підготовкою документів для нотаріального оформлення правочину. 03.09.2003 року ОСОБА_3 додатково передане 10 000 доларів США, про що він написав розписку. 25.11.2004 року за вимогами відповідача йому було передане 1500 доларів США в рахунок оформлення правочину. 29.01.2006 року ОСОБА_3 знову просив гроші, впевнюючи що займається оформленням документів і отримав 600 доларів США в рахунок продажу будинку. 28.08.2008 року ОСОБА_3 знову вимагав і отримав 1300 доларів США для вирішення питання в суді, де розглядався спір з колишньою дружиною, яка оспорювала права на будинок, що було оформлено розпискою як борг. Після того як відбулося рішення Бахчисарайського районного суду 01.07.2009 року за позовом ОСОБА_7 до них і ОСОБА_3 про розірвання договору найму житлового приміщення від 02.12.2003 року і їх виселення з будинку вони звернулися до ОСОБА_3 з питанням, чому не оформлене правочин, на що він пояснив, що йому належить тільки Ѕ частка будинку, яку він продасть за умовою доплати 31 000 доларів США, за іншу половину необхідно домовлятися з ОСОБА_7 окремо. За цим вважають, що відповідач шахрайським засобом заволодів грошима, ввів до оману на час домовленостей, а після цього 23.12.2009 року уклав з ОСОБА_7 мирову угоду за умовами якої ОСОБА_7 виділене перший поверх будинку, який є жилим, а другий поверх – нежилий, залишив за собою, внаслідок чого отримані гроші є набутими безпідставно. Сплата великої суми грошів відповідачеві потягла скрутний матеріальний стан сім'ї, сильний потряс внаслідок оману, відсутність власного житла і проживання в будинку, з якого вимагають виселитися, тягне необхідність шукати собі інше житло, за захистом прав виникла необхідність звертатися до адвоката на отримання юридичної допомоги,  що потягло моральні страждання і спричинення моральної шкоди.

    У судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали, позивачі суду пояснили, що на час передання грошів і вселення вони знали, що ОСОБА_3 є власником будинку на підставі судового рішення і тому давали йому гроші. Потім зі змісту рішення Верховного Суду України їм стало відомо, що ОСОБА_3 є власником тільки Ѕ частки будинку, але гроші ще давали двічі, оскільки вірили відповідачу, який обіцяв все вирішити. Останній раз вони вже йому не повірили і тому оформили отримані гроші як борг. До нотаріуса на оформлення правочину не зверталися, тому як ОСОБА_3 сказав, що на це потрібне забагато грошів. Всі розписки оформлялися на ОСОБА_2, оскільки він є подружжям ОСОБА_1 і це сімейні гроші. Просили позов задовольнити на підставі наданих доказів, представник позивача вважає, що строк позовної давності не пропущений, оскільки про порушення прав позивачам стало відомо після оголошення судового рішення 01 липня 2009 року.

    Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали. Відповідач, не оспорюючи факту отримання 18 100 доларів США пояснив, що це були авансові платежі. Повна ціна договору спочатку була 19 000 доларів США, але внаслідок того, що ціни на нерухомість збільшилися, він теж збільшив суму вартості своєї частки. Представник позивача вважає, що вини ОСОБА_3 в тому, що рішення Апеляційного суду АРК було скасоване немає, тому як той попереджував позивачів, що будинок знаходиться під спором. Надалі позивачі відмовилися покупати Ѕ частку домоволодіння, але гроші все одно давали. Договір завдатку нотаріально не оформлявся, це були авансові платежі. Посилаючись на те, що про рішення Верховного Суду України позивачам стало відомо у 2004 році, просив застосувати строки позовної давності. Не оспорює, що ОСОБА_3 отримане в борг 1300 доларів США, але строк повернення грошів не обумовлений, з позивачкою у договірних правовідносинах він не знаходився, а тому будь-яких обов’язків перед нею у ОСОБА_3 відсутні. Обидва вважають, що будь-якої моральної шкоди позивачам не спричинене.

    Заслухавши пояснення осіб, які прийняли участь по справі, перевіривши доводи сторін доказами суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступного.

    У відповідності із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених особами вимог і на підставі наданих сторонами доказів, із додержанням вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

    При перевірці обставин доказами судом встановлене, що у справі є ксерокопії розписок ОСОБА_3 про те, що 17.06.2003 року він отримав завдаток у невідомої особи 6 (шість) тисяч умовних одиниць – доларів США за будинок 5-а мікрорайон ділянка 202 (а. с. 6); про отримання 03 вересня 2003 року від ОСОБА_2 10 000 умовних одиниць в рахунок проданого будинку, решта в кількості 3 (трьох) тисяч умовних одиниць будуть отримані ним від ОСОБА_8 при оформленні документів на будинок, вартість договірна в сумі 19000 тисяч умовних одиниць (дев’ятнадцять тисяч) (а. с. 7); про отримання 25 листопада 2004 року від ОСОБА_2 1500 (одну тисячу п’ятсот) умовних одиниць) в рахунок проданого будинку. Решта за проданий будинок в кількості 1500 однієї тисячі п’ятисот умовних одиниць будуть отримані при оформленні документів (а. с. 8); про отримання від ОСОБА_2 29.01.2006 року 600 $ США в рахунок продажі будинку, решта залишається 900 $ США (дев’ятсот доларів) (а. с. 9); про отримання в борг у ОСОБА_2 28.08.2008 року 1300 $ (одна тисяча триста усл. од.). Зобов’язується повернути до 31 грудня 2008 року (а. с. 10).

    У відповідності до ст. 57, 64 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

    Надавши суд ксерокопії розписок, які не завірені належним чином, позивачі намагалися доказати свої вимоги неналежними доказами. Але суд враховує вимоги ст. 61 ЦПК України про те що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню і на підставі пояснень відповідача робить висновок, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 (6 000+10 000+1 500+600)=18 100 доларів США у рахунок можливої продажі будинку, а також 1 300 доларів США у борг.  

    За приписом ст.. 44 ЦК УРСР, яка діяла на час складання розписки від 17.06.2003 року, де зазначене, що ОСОБА_3 отримується завдаток, закон вимагав письмову форму угоди між громадянами між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті  43  цього  Кодексу,  та  інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Укра-їнської РСР і того, щоб письмові  угоди  повинні  бути  підписані  особами,  які   їх укладають.

    Оскільки на зазначеній розписці відсутній підпис ОСОБА_2 суд вважає, що це був не завдаток, а авансовий платіж. Сплачувавши надалі гроші відповідачеві позивачі намагалися укласти договір купівлі – продажу нерухомого майна.                             За приписом ст.. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиногомайнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна кладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. У відповідності до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. За вимогами ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. У відповідності до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

    За такими обставинами суд дійшов висновку, що сторони по справі уклали недійсний багатосторонній правочин, оскільки згідно до ст. 60 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального  користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Позивачі є подружжям, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а. с. 15) і цю обставину відповідач та його представник не оспорюють.

    За цим суд відкидає доводи позивачів та їх представника про те, що правочин був вчинений під впливом оману, оскільки на час первісних домовлень існувало рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим про визнання ОСОБА_3 єдиним власником житлового будинку, а після його скасування, як слід з показань позивачів, їм було відомо, що будинок став належить ще іншій особі, але вони продовжували надавати гроші з безпідставних намірів.

    У відповідності до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.                                                     На підставі викладеного суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 повинний повернути позивачам 18 100 доларів США, що на час розгляду справи судом дорівнюється згідно довідки Правекс-банку (18 100х7.976)=144 365.6 гривень.

За приписом ст. 256, 257, 261 ЦКУ позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ст.. 267 ЦК України позовна заява застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивачі стверджували, що про рішення Верховного Суду України від 26 травня 2004 року, яким ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 червня 2003 року скасоване, а рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2003 року залишене в силі, їм було відомо в 2004 році, але не зазначили конкретний день, суд вважає за можливе визначити таким днем останній день року.

Виходячи з наведеного суд вважає, що право вимоги у позивачів виникло з 01 січня 2005 року, вони без поважних причин пропустили строк позовної давності, вимог про поновлення строку не заявляли і тому суд з підстав пропуску строку позовної давності вважає відмовити в цієї частині позовних вимог.

Відповідно до ст.. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої же якості. Позичальник, відповідно до вимог ст.. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошті у такій самій сумі) у строк та порядку, що встановлені договором.    

На підставі зазначеного судом встановлено, що 28.08.2008 року сторони по справі уклали договір позички, строк дії якого закінчився 31 грудня 2008 року. Відповідно до ст.. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Оскільки відповідач порушив умови договору, не повертає гроші добровільно, суд захищає права позивачів у засіб, передбачений ст.. 16 ЦК України і стягуває гроші за договором позички, отримані відповідачем примусово на користь позивачів у рівних частках. Загальна сума позички ставить (1300х7.976)=10 368.8 гривень, частка кожного позивача складає 5 184.4 гривні.

Позивачі заявили вимоги про відшкодування моральної шкоди. За правилами   ст.. 23, 1167 ЦК України о соба має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Позивачі не довели суду доказами будь-яких підстав спричинення ним моральної шкоди іншою стороною і тому суд ці вимоги визнає необґрунтованими на законі і такими, що задоволенню не підлягають.

    Судові витрати в межах заявлених позовних вимог суд розподіляє з урахуванням вимог ст.. 88 ЦПК України і того, що позивачка ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, звільнена від сплати судових витрат.

    На підставі викладеного, у відповідності до ст.. ст.. 43, 44 ЦК УРСР 1963 року, ст.. 60 СК України, ст.. ст.. 23, 203, 215, 220, 256, 257, 261, 267, 629, 657, 1046, 1049, 1212, 1167 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 Цивільного процесуального  кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

          Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_9 у повернення позички в рівних частках 10 368 (десять тисяч триста шістдесят вісім) гривень 80 копійок, або 5 184 (п’ять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 40 копійок кожному, у відшкодування судових витрат 2 (дві) гривні 08 копійок кожному, в інший частині в задоволенні позовних вимог відмовити.  Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави недоплаченого державного мита по вимогах нематеріального характеру 8 (вісім) гривень 50 копійок, по вимогах матеріального характеру 1641 (одну тисячу шістсот сорок одну) гривню, витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи по вимогах нематеріального характеру 18 (вісімнадцять) гривень 50 копійок. Стягнути з ОСОБА_3 у дохід держави державного мита по вимогах матеріального характеру 59 (п’ятдесят дев'ять) гривень.

    Рішення суду набирає  законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим     через Бахчисарайський районний суд протягом десяти днів після дня його проголошення.

 Головуючий

     суддя