Категорія №2.33
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 листопада 2010 року Справа № 2а-5320/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача – ОСОБА_1
(довіреність від 15.06.2010 реєстр. № 997)
від відповідача - Анісімова І.С. (довіреність від 05.08.2010 № 0108/1274)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_3
до відділу державного комітету із земельних ресурсів у Антрацитівському районі Луганської області
про скасування припису від 15 червня 2010 року № 000020,
ВСТАНОВИВ:
05 липня 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до відділу державного комітету із земельних ресурсів у Антрацитівському районі Луганської області про визнання протоколу про адміністративне порушення від 15 червня 2010 року № 000001 недійсним, скасування припису від 15 червня 2010 року № 000020 та визнання постанови від 25.06.2010 № 4 про накладення адміністративного стягнення недійсною.
Ухвалою від 06 липня 2010 року адміністративний позов ОСОБА_3 до відділу державного комітету із земельних ресурсів у Антрацитівському районі Луганської області в частині позовних вимог про визнання протоколу про адміністративне порушення від 15 червня 2010 року № 000001 недійсним та визнання постанови від 25.06.2010 № 4 про накладення адміністративного стягнення недійсною повернуто позивачу, в частині позовних вимог про скасування припису від 15 червня 2010 року № 000020 провадження у справі відкрито.
В обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначив, що 15 червня 2010 року інспектором відділу державного комітету із земельних ресурсів у Антрацитівському районі Луганської області складено припис № 000020 про усунення у строк до 13 липня 2010 року порушень земельного законодавства. Приписом від 15 червня 2010 року № 000020 встановлено, що на землях Антрацитівської районної державної адміністрації за межами населених пунктів на території Краснолуцької сільської ради відсутні межові геодезичні знаки, зокрема на земельній ділянці, право постійного користування на яку набуте на підставі державного акта від 11.05.1992 № 008354, що є порушення статті 96 Земельного кодексу України, оскільки землі сільськогосподарського призначення.
На думку позивача, згідно статті 106 Земельного кодексу України тверді межі повинен установлювати власник, а не користувач земельної ділянки. Власником земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні з правом передавання по спадщині ОСОБА_3, є Антрацитівська районна адміністрація Луганської області. Поняття «тверді межі» означає споруду: паркан, мур, стіна, тин, тощо», яких не було з 11 травня 1992 року з часу надання Антрацитівською районна адміністрація Луганської області акта на постійне користування землею, документа державної реєстрації.
Відділом державного комітету із земельних ресурсів у Антрацитівському районі Луганської області були визначені умовні межові знаки, які прив’язували землю до місцевості, зокрема, до шляху, лісу, тощо, і які неможливо знищити. Тобто, ОСОБА_3 границі умовних межових знаків не порушувала. Крім того, земельна ділянка, право постійного користування на яку набуте на підставі державного акту від 11.05.1992 № 008354, протягом п’яти років не оброблялась, а знаходилась на консервації, згідно пункту VІ статуту фермерського господарства.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить скасувати припис від 15 червня 2010 року № 000020.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні надав заперечення від б/д б/н (арк. справи 94). У запереченнях відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви повністю, зокрема зазначив, що земельна ділянка знаходилась у користування ОСОБА_3, а не у консервації як стверджує позивач, оскільки до відділу державного комітету із земельних ресурсів у Антрацитівському районі Луганської області не надходила відповідна заява. Тому саме ОСОБА_3 відповідає за збереження межових знаків. Крім того, відповідач зауважив, що припис винесено на підставі протоколу про адміністративне правопорушення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, 27 травня 2010 року старшим державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Антрацитівському районі Бурбигою С.С. відповідно до вимог статей 6 і 10 Закону України від 19 червня 2003 року № 963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» проведена позапланова перевірка з питання дотримання вимог земельного законодавства на землях гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_6, за результатами якої складено акт від 27 травня 2010 року б/н. При перевірці дотримання вимог земельного законодавства на землях Антрацитівської районної державної адміністрації на території, яка враховується в Краснолуцькій сільській раді біля с. Єсаулівка, встановлено, що 11 травня 1992 року за № 008355 було надано Державний акт на право постійного користування землею ОСОБА_5 При перевірці встановити площу земельної ділянки та її можливе місце розташування не має можливості, встановлений факт знищення межових геодезичних знаків, що є порушенням вимог статті 96 Земельного кодексу України. Земельна ділянка не використовується, категорія – землі сільськогосподарського призначення (арк. справи 6).
За результатами проведеної перевірки відділом державного комітету із земельних ресурсів у Антрацитівському районі Луганської області 15 червня 2010 року ОСОБА_3 видано припис № 000020 щодо усунення порушень вимог земельного законодавства до 13 липня 2010 року (арк. справи 8-9).
У відповідності зі статтею 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.
У відповідності із частиною 1 статті 56 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об'єднання земельних ділянок, серед іншого, включає: акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання.
Суду акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання землекористувачу – позивачу не наданий, а тому у суду відсутні підстави вважати, що межі спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) були закріплені межовими знаками встановленого зразка і в подальшому були знищені. Також відповідачем не спростовано жодними доказами доводи позивача про те, що відділом державного комітету із земельних ресурсів були визначені умовні межові знаки, які прив’язували землю до місцевості (шляху, лісу), а тому не могли бути знищені.
Враховуючи, що в ході судового розгляду справи не знайшов свого підтвердження факт порушення позивачем земельного законодавства, зазначений у акті перевірки від 27 травня 2010 року, - знищення межових геодезичних знаків, суд вважає припис відділу державного комітету із земельних ресурсів у Антрацитівському районі Луганської області від 15 червня 2010 року № 000020 щодо усунення виявлених перевіркою порушень земельного законодавства безпідставним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 18 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 23 листопада, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати припис відділу державного комітету із земельних ресурсів у Антрацитівському районі Луганської області від 15 червня 2010 року № 000020, виданий у відношенні ОСОБА_3.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 23 листопада 2010 року.
СуддяТ.І. Чернявська