Категорія №2.11.17
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 листопада 2010 року Справа № 2а-4946/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.,
позивача - не прибув
та
представників сторін:
від I відповідача - старший державний податковий ревізор-інспектор відділу
контрольно-перевірочної роботи оподаткування фізичних
осіб Сухаренко С.В. (довіреність від 28.07.2010 № 34)
старший державний податковий інспектор юридичного
відділу Будзинський А.В. (довіреність від 11.01.2010 № 3)
від II відповідача - головний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу
Шердець Я.С. (довіреність від 31.12.2009 № 14-12/1-4)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_4
до
I відповідача: Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області
II відповідача: Головного управління Державного казначейства України у Луганській області
про стягнення суми неотриманого надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 830,89 грн. та штрафних санкцій у розмірі 100 % від суми надміру сплаченого податку внаслідок застосування права на податковий кредит у розмірі 830,89 грн.,
ВСТАНОВИВ:
21 червня 2010 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21 серпня 2010 року, суми неотриманого надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 830,89 грн. та штрафних санкцій у розмірі 100 відсотків від суми надміру сплаченого податку внаслідок застосування права на податковий кредит у розмірі 830,89 грн.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви від 21 серпня 2010 року про збільшення розміру позовних вимог та письмових пояснень від 21 липня 2010 року на доводи відповідача, викладені у запереченнях, позивач зазначив, що 22 червня 2007 року він придбав у кредит двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується кредитним договором від 22 червня 2007 року № LGS1GL00000056 та договором іпотеки від 22 червня 2007 року за реєстраційним номером 3506 (арк. справи 51-52, 53).
17 лютого 2010 року позивач звернувся до Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області з метою отримання бюджетного відшкодування внаслідок застосування права на податковий кредит 2009 року, у відповідності до ст.ст. 5, 10 Закону України від 22 травня 2003 року № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (надалі - Закон України № 889), якими встановлено, що платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року і яким визначено, що одним із видів витрат, які можна включити до складу податкового кредиту, є частина суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку. Разом з заявою про повернення суми податку та декларацією позивачем були надані всі необхідні документи, проте податковим інспектором було відмовлено позивачу в цьому праві з посиланням на те, що однією з умов повернення кредиту є обов’язкове надання до Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області квитанцій, у яких чітко повинна бути вказана сума сплачених процентів за кредитним договором, а також прізвище, ім’я та по батькові платника.
На виконання абзацу 2 пункту 4.1.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивач надіслав лист з проханням прийняти декларацію та додані документи поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення.
У листі від 10 березня 2010 року № 3176/17 Стахановська об’єднана державна податкова інспекції Луганської області повідомила про відмову у наданні податкового кредиту на підставі того, що для отримання права на податковий кредит необхідно підтвердити сплачені проценти по іпотечному кредиту квитанціями або іншими документами, у яких чітко зазначено прізвище, ім’я та по батькові платника, а також окрема сума погашення тіла і процентів по них.
На думку позивача, відповідачем порушено низку нормативно-правових актів, зокрема, підпункт 5.1.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України № 889, яким встановлено, що платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року; підпункт 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 889, де зазначено, що платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми відсотків за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними статтею 10 цього закону; пункт 10.1 Закону України № 889, яким передбачено, що платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року; пункт 2.1 Інструкції про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 22.09.2003 № 442, згідно з яким платник податку – резидент, який має індивідуальний податковий номер, має право на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року.
Враховуючи вищевикладене та на підставі статті 20 Закону України № 889, позивач просить стягнути з відповідача суми неотриманого надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 830,89 грн. та штрафних санкцій у розмірі 100 % від суми надміру сплаченого податку внаслідок застосування права на податковий кредит у розмірі 830,89 грн.
Ухвалою суду від 06 жовтня 2010 року до участі у справі другим відповідачем залучено Головне управління Державного казначейства України у Луганській області (арк. справи 65).
У судове засідання позивач не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. У клопотанні від 21 серпня 2010 року позивач на підставі частини 3 статті 122 КАС України просив розглядати справу за його відсутністю (арк. справи 54).
I-й відповідач – Стахановська об’єднана державна податкова інспекція Луганської області, позов не визнав, про що подав суду заперечення проти позову від 28 липня 2010 року № 10018/10 (арк. справи 39-40) та заперечення на пояснення та заяву про збільшення розміру позовних вимог від 05 жовтня 2010 року № 12603/10 (арк. справи 62-63), в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.
Заперечуючи проти позовних вимог, I-й відповідач зазначив таке.
Позивач посилається на те, що він направив поштою декларацію без надання копій квитанцій тому, що підпункт 5.2.1 та підпункт 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» тільки надає перелік документів, а право підтвердити, яким саме документом понесені витрати залишається за платником податку, що для підтвердження понесених витрат достатньо договору. Проте, зазначені доводи позивача, на думку відповідача, суперечать підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Інструкції про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року № 442 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 року за № 879/8200, яким закріплено, що сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом повинна бути документально підтверджена платником податку наявністю договору про іпотечний кредит та платіжних документів, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення такого кредиту протягом звітного податкового року (рахунок з відбитком каси про перерахування коштів, платіжне доручення банку з відміткою про перерахування коштів). Позивачем, окрім договору про іпотечний кредит, вказаних документів надано не було.
Надані позивачем документи щодо повернення з бюджету надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб були розглянуті та проаналізовані, за результатами чого позивачу був направлений лист, в якому зазначено, що наданих документів недостатньо для підтвердження суми, яку позивач має право включити до складу податкового кредиту. Крім цього, в листі зазначено перелік документів, які необхідно представити для реалізації свого права, а саме: квитанцій, у яких чітко вказана сума процентів по іпотечному кредиту, а також прізвище, ім’я та по батькові платника. До теперішнього часу ці квитанції позивачем надані не були, у зв’язку з чим I-й відповідач не мав практичної можливості здійснити перевірку стосовно нарахування такого податкового кредиту та відповідно прийняти рішення в даному питанні на користь позивача.
Також, у запереченнях I-й відповідач зазначив, що надання як підтверджуючих документів щодо понесення витрат будь-яких інших документів, окрім розрахункових і платіжних документів, зокрема, довідок, виписок або інших письмових підтверджень сплати грошових коштів законом не передбачено.
У судовому засіданні представники I-го відповідача у задоволенні позовних вимог просили відмовити повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову від 28 липня 2010 року № 10018/10 та запереченнях на пояснення та заяву про збільшення розміру позовних вимог від 05 жовтня 2010 року № 12603/10.
II-й відповідач - Головне управління Державного казначейства України у Луганській області, на адміністративний позов ОСОБА_4 надав пояснення від 20 жовтня 2010 року № 14-07/9231 (арк. справи 69), в яких зазначив, що Порядком взаємодії органів державної податкової України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) платникам податків, що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03 лютого 2005 року № 58/78/22, передбачений регламент взаємодії вищевказаних органів, випадки та види платежів, що можуть бути повернуті. Порядком та Законом України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що повернення надміру сплаченої суми податку з доходів фізичних осіб, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів здійснюється органом Державного казначейства України на підставі висновку, поданого органом державної податкової служби України до відповідного органу Державного казначейства України з рахунку, на який зарахувався цей податок.
Також, в поясненнях II-й відповідач зазначив, що згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року № 127 «Про затвердження порядку нарахування штрафів за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб» штраф нараховується у разі, коли платник податку не отримує суму надміру сплаченого податку після закінчення 60-денного періоду від дати подання податкової декларації: протягом 30 календарних днів - у розмірі 10 відсотків такої суми; від 31 до 90 календарних днів - 50 відсотків такої суми; понад 90 календарних днів - 100 відсотків такої суми. Орган Державного казначейства приймає рішення про нарахування штрафу на підставі інформації, що міститься у висновку органу державної податкової служби про суму надміру сплаченого податку.
У судовому засіданні представник II-го відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових поясненнях від 20 жовтня 2010 року № 14-07/9231.
Заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, ОСОБА_4 рекомендованим листом з повідомленням про вручення надіслав до Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області заяву від 01 березня 2010 року, в якій просив прийняти річну декларацію за 2009 рік, здійснити повернення частини надміру сплаченого податку з бюджету у зв’язку з реалізацією права на податковий кредит, а суму податку, належну до повернення з бюджету, яка виникла за підсумками декларування за 2009 рік внаслідок здійснення права на податковий кредит за іпотечним кредитом, перерахувати на особовий рахунок, вказаний у заяві, яка є додатком № 1 до цього листа (арк. справи 15).
До своєї заяви від 01 березня 2010 року ОСОБА_4 додав заяву (на одному аркуші), оригінал декларації про доходи, одержані з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року з додатком № 1 та № 2 (на п’яти аркушах), копію кредитного договору (на трьох аркушах), копію договору іпотеки (на п’яти аркушах), копію договору купівлі-продажу квартири (на одному аркуші), довідку про доходи за 2009 рік (на одному аркуші), довідку з банку про сплату відсотків за 2009 рік (на одному аркуші), копію паспорту з ідентифікаційним номером (на двох аркушах).
Заява ОСОБА_4 від 01 березня 2010 року з доданими до неї документами отримана Стахановською об’єднаною державною податковою інспекцією Луганської області згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 05 березня 2010 року (арк. справи 16).
Листом від 10 березня 2010 року за № 3176/17 Стахановська об’єднана державна податкова інспекція Луганської області повідомила позивача, що згідно наданої ним декларації від 04 березня 2010 року для отримання права на податковий кредит, необхідно підтвердити сплачені ним проценти по іпотечному кредиту квитанціями або іншими первинними документами, у яких чітко вказано прізвище, ім’я та по батькові, а також окрема сума погашення тіла кредиту і процентів по них (арк. справи 17).
Предметом спору між сторонами є питання, чи повинен платник податків для підтвердження понесених витрат, включених до складу податкового кредиту, надавати податковому органу платіжні документи, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення такого кредиту протягом звітного податкового року, чи для підтвердження понесених витрат достатньо лише договору, який ідентифікує продавця товарів (робіт, послуг) та визначає суму таких витрат.
Вирішуючи спірне питання, суд зазначає таке.
Статтею 10 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» регулюється оподаткування операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням.
Пунктом 10.1 статті 10 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів. Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
У відповідності із пунктом 10.2 статті 10 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» частина суми процентів, яка включається до складу податкового кредиту платника податку - позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року у рахунок його погашення, на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою: К = МП/ФП, де К - коефіцієнт; МП - мінімальна загальна площа житла, яка дорівнює 100 квадратних метрів; ФП - фактична загальна площа житла, яке будується (придбається) платником податку за рахунок іпотечного кредиту. Якщо цей коефіцієнт є більшим одиниці, то до складу податкового кредиту включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом без застосування такого коефіцієнта.
Згідно із пунктом 1.6 статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Питання податкового кредиту регламентовані статтею 5 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до статті 5 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»:
- платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації (пункти 5.1.1 та 5.1.2);
- до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Зазначені документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту (пункти 5.2.1 та 5.2.2).
Пунктом 5.5 статті 5 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» регламентовано, що центральний податковий орган видає інструкцію з питань застосування норм цієї статті та провадить безоплатні роз'яснення порядку документального підтвердження прав на податковий кредит та подання податкової декларації, у тому числі шляхом проведення відповідних навчань, семінарів тощо, забезпечує безоплатне надання бланків декларацій з цього податку, інших розрахунків, передбачених цим Законом, податковими органами за першим запитом платника цього податку.
На виконання статті 5 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» наказом Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року № 442, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 року за № 879/8200, затверджено Інструкцію про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб.
Інструкція про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року № 442 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 року за № 879/8200, є нормативно-правовим актом у розумінні статті 117 Конституції України та підлягає застосуванню відповідно до пункту 2 частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності із пунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Інструкції про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року № 442 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 року за № 879/8200, сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом повинна бути документально підтверджена платником податку наявністю договору про іпотечний кредит та платіжних документів, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення такого кредиту протягом звітного податкового року (рахунок з відбитком каси про перерахування коштів, платіжне доручення банку з відміткою про перерахування коштів).
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом повинна бути документально підтверджена платником податку одночасно і договором про іпотечний кредит, і платіжними документами, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення такого кредиту протягом звітного податкового року (рахунок з відбитком каси про перерахування коштів, платіжне доручення банку з відміткою про перерахування коштів).
Згідно із статтею 4 Інструкції про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року № 442 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 року за № 879/8200:
- платник податку зобов'язаний вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплаченого податку, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит (пункт 4.1);
- платник податку зобов'язаний отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого законом, документи первинного обліку, на підставі яких формується податковий кредит платника податку (пункт 4.2);
- платник податку зобов'язаний на вимогу податкового органу та у межах його компетенції, визначеної законодавством, пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у декларації з цього податку (пункт 4.3).
Враховуючи, що позивач в порушення підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» та пункту 4.3 статті 4 Інструкції про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року № 442 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 року за № 879/8200, на вимогу відповідача не надав обов’язкові платіжні документи, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення іпотечного кредиту протягом звітного податкового року, податковий орган був позбавлений можливості провести податкову перевірку стосовно нарахування такого податкового кредиту та, у разі обґрунтованості вимог про повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, надати у відповідності із вимогами Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» та Порядку взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03.02.2005 № 58/78/22 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2005 за № 247/105274), до відповідного територіального органу Державного казначейства України висновок про повернення надміру сплаченого податку.
Суд зазначає, що вимога про стягнення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб може бути заявлена у судовому порядку лише після того, як платником податку виконані всі вимоги Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» та Інструкції про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року № 442 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 року за № 879/8200, а орган державної податкової служби в порушення вимог зазначених нормативно-правових актів та Порядку взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03.02.2005 № 58/78/22 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2005 за № 247/10527, не надасть відповідному територіальному органу Державного казначейства України висновок про повернення надміру сплаченого податку.
Оскільки під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивач на вимогу відповідача не надав обов’язкові платіжні документи, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення іпотечного кредиту протягом звітного податкового року, чим позбавив податковий орган можливості провести податкову перевірку стосовно нарахування такого податкового кредиту та, у разі обґрунтованості вимог про повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, надати у відповідності із вимогами Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» та Порядку взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03.02.2005 № 58/78/22 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2005 за № 247/105274), до відповідного територіального органу Державного казначейства України висновок про повернення надміру сплаченого податку, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 16 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 22 листопада 2010 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 22 листопада 2010 року.
Суддя Т.І. Чернявська