ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2010 р.                                                           Справа № 13/128-10  

при секретарі Сємєровій М.С.,

за участю представників:

позивача –не з’явився,

відповідача –Брижаня Ю.В.(дов.№1922 від 01.09.2009р.),

третіх осіб:1.- не з’явився,

                        2.- не з’явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, ВКП ТОВ “Торгсервіс” (вх. № 3895 С/2-6) на рішення господарського суду Сумської області від 18.10.2010р. у справі № 13/128-10,

за позовом Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгсервіс”, м. Кролевець, Сумська область,

до Публічного акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний банк”, м. Донецьк,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Сумській області, м. Суми,

2. Приватний нотаріус Кролевецького районного нотаріального округу Сніда Тетяна Василівна, м. Кролевець, Сумська область,

про визнання недійсними договорів, -

встановила:

У вересні 2010 року позивач, ВКП ТОВ “Торгсервіс”, звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив визнати недійсними кредитний договір №04-67 від 31.05.2008р. та іпотечний договір №10-68 від 31.05.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Кролевецького районного нотаріального округу Снідою Т.В. за реєстровим №1994 (а.с.2- а.с.9).

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.10.2010р. по справі №13/128-10 (суддя Лиховид Б.І.) в позові відмовлено (а.с.79 –а.с. 83).

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 18.10.2010р. по справі №13/128-10 та прийняти в нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства та при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи (а.с.92-а.с.95).

У судове засідання 29.11.2010р. представник позивача не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи ухвалою про прийняття апеляційної справи до провадження від 09.11.2010 року. Дана ухвала була направлена сторонам по даній справі рекомендованою поштою і отримана позивачем, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи (а.с.110).                                                                                            

У судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, вважає її безпідставною та необґрунтованою. У відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що банк має достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитні договори в іноземній валюті, а також право вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті та приймати таке виконання в іноземній валюті, як в сумі основного боргу (кредиту), так і процентів за користування кредитом, а боржник зобов’язаний виконувати зобов’язання належним чином до умов кредитного договору (а.с.113-а.с.115).

Представники третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, у судове засідання не з’явилися, відзиви на апеляційну скаргу суду не надали, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи ухвалою від 09.11.2010 року. Дана ухвала була направлена сторонам по даній справі рекомендованою поштою і отримана третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи (а.с.111-а.с.112).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

Зважаючи на вищевикладене, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 09.11.2010р., сторони були попереджені, що у разі не з’явлення їх представників у судову засідання та не надання сторонами документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін, тому справа згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без  задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено в суді першої та апеляційної інстанцій, у 2008 році між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк»(правонаступник ПАТ «Перший Український Міжнародний банк») та позивачем, Виробничо-комерційним підприємством ТОВ «Торгсервіс»був укладений кредитний договір №04-67 від 31.05.2008 року, відповідно до умов якого банк зобов’язується надати позичальнику кредит у розмірі 938 000,00 доларів США, а позичальник зобов’язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором (а.с.16).

Відповідно до пункту 1.2. договору кредит надається у формі повновалютної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування, який визначається відповідно до наведеного графіку: з дати виникнення у позичальника права на отримання кредиту по 29.10.2009 року включно –938 000,00 доларів США; з 30 жовтня 2009р. по 29 листопада 2009 року –469 000,00 доларів США.

Пунктом 2.1.1 договору передбачено, що цільовим використанням кредиту є поповнення оборотних коштів.

Згідно з пунктом 6.1. договору позичальник зобов’язаний повернути кредит частинами та у строки відповідно до графіку: 29.10.2009р.-469 000,00 доларів США, 29.11.2009р.- 469 000,00 доларів США (а.с.19).

31 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк»та Виробничо-комерційним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс»було укладено іпотечний договір №10-68 від 31.05.2008р., згідно з яким Виробничо-комерційне підприємство ТОВ «Торгсервіс»з метою забезпечення повного виконання зобов’язання за кредитним договором №04-67 від 31.05.2008 року, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі, нерухоме майно, а саме: земельну ділянку з цільовим призначенням  «землі житлової та громадської забудови, комерційне використання», площею 0,4190 га, яка розташована за адресою: Чернігівська область, місто Ніжин, вулиця Подвойського, 26 та нежитлове приміщення загальною площею 1751,4 кв.м, що розташоване за адресою: Чернігівська область, місто Ніжин, вул. Подвойського,26 (а.с.19-а.с.33).

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що надання і одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо лише при дотриманні суб’єктами господарських відносин вимог законодавства, що потребує одержання відповідної індивідуальної ліцензії, яка у сторін по справі відсутня.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці країни, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця країни - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в України у випадках і в порядку, встановленому законом.

Стаття 192 Цивільного кодексу України термінологічно ототожнює поняття "гроші" та "грошові кошти".

У статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»термін "кошти" визначається через поняття грошей у національній або іноземній валюті.

У статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" зазначається, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Відповідно до пункту 3.3. цього закону, гривня, як грошова одиниця країни (національна валюта), є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Варто зауважити, що положення Цивільного кодексу України містить посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на території України. Частина друга статті 192 Цивільного кодексу України чітко вказує на можливість використання в Україні іноземної валюти у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з диспозицією статті 192 Цивільного кодексу України, грошова одиниця України та іноземна валюта вважаються грошима (грошовими коштами).

Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківські установи на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від "свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Стаття 2 вказаного закону визначає банківський кредит, як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Таким чином, законодавство Україні чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша статті 533 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини третьої цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валют при виконанні грошових зобов'язань передбачений Господарським кодексом України. Зокрема, частиною другою статті 198 Господарського кодексу України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Роз'яснення Національного банку України щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті надано в листі № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року. В даному листі зазначено, що відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, відповідно до вищенаведених норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статей 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не існує правових підстав ставити під сумнів право банків та інших фінансових установ згідно з отриманими ліцензіями здійснювати кредитування як в національній, так й в іноземній валютах.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою (зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства), частиною другою (особа, яка вчиняє право чин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності),  частиною третьою (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі), частиною п’ятою (право чин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та частиною шостою (право чин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього кодексу.

Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; Генеральні ліцензії  видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Диспозиція норми частини другої статті 5 Декрету передбачає, що індивідуальної ліцензії потребують валютні операції, визначені частиною четвертою цієї статті, в той час як генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. При цьому індивідуальна ліцензія видається НБУ на разову валютну операцію, в той час як генеральна ліцензія дозволяє здійснювати окремі валютні операції, що не підпадають під режим індивідуального ліцензування, на регулярній основі протягом строку дії ліцензії.

Статтею 5 Декрету визначено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Генеральна ліцензія надається на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Таким чином, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами статті 5 Декрету, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, згідно з вимогами пункту "г" частини 4 статті 5 Декрету, то слід зазначити, що відповідно до цієї статті порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Крім цього, відповідно до статті 44 Закону України "Про Національний банк України", НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року за № 1429/10028.

Відповідно до пункту 1.4 цього Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) і використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Тобто спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті, і тому законодавством України чітко визначено правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань. Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору.

Таким чином, банки та інші фінансові установи, які у встановленому законом порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судом першої інстанції, так і під час апеляційного провадження, відповідач, Публічне акціонерне товариство “Перший Український Міжнародний банк”, станом на час укладення кредитного договору мав видану Національним Банком України банківську ліцензію №8 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»(а.с.52). А також дозвіл №8-1 та додаток до дозволу №8-1 на право здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (а.с.34).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду Сумської області, що відповідач має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.

Також в апеляційній скарзі позивач вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у визнанні недійсним іпотечного договору №10-68 від 31.05.2008р., що посвідчений приватним нотаріусом Кролевецького районного нотаріального округу Снідою Т.В. за реєстровим №1994. В обґрунтування посилається на те, що договір, укладений з метою забезпечення виконання зобов’язання за недійсним договором є також недійсним.

          Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку»іпотека-вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом; основне зобов’язання –зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Статтею 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає задоволенню .Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України в українському цивільному законодавстві діє презумпція правомірності правочину, тож правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції  відмовлено позивачу у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору №04-67 від 31.05.2008р.в забезпечення виконання якого укладався іпотечний договір №10-68 від 31.05.2008р.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              висновку про те, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували той факт, що іпотечний договір №10-68 від31.05.2008р. суперечить нормам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Тому вимоги позивача про визнання недійсним іпотечного договору №10-68 від 31.05.2008 року є нормативно та документально необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

                                                                                                    Надаючи правову кваліфікацію заявленим вимогам позивача та фактичним обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до територіальної підсудності справ господарському суду (ст.15 ГПК) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються місцевим господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Оскільки зобов’язаною стороною за кредитним та іпотечним договорами є позивач у даній справі, який знаходиться у місті Кролевець Сумської області, то дана справа у відповідності до Господарського процесуального кодексу України за територіальною підсудністю віднесена до господарського суду Сумської області.

                                                                                                    На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Сумської області від 18.10.2010 року по справі №13/128-10 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

постановила:

                    Апеляційну скаргу Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгсервіс”  залишити без задоволення.

                    Рішення господарського суду Сумської області від 18.10.2010 року по справі

№13/128-10 залишити без змін.

                    Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                    Лакіза В.В.

Суддя                                                                                           Білоусова Я.О.  

Суддя                                                                                           Пуль О.А.  

Повний текст постанови складено 02.12.2010 року.