ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
22 листопада 2010 року 13:06 № 2а-10303/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П.,
при секретарі судового засідання Тимошенко К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доУправління міграційної служби в місті Києві
про
скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов'язання надати статус біженця,
за участю сторін:
позивач: не з’явився (клопотання про розгляд справи без участі);
від позивача: ОСОБА_2;
від відповідача: Чирка О.А.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Громадянка Ісламської Республіки Афганістану ОСОБА_1 (надалі - Позивачка) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління міграційної служби в місті Києві (надалі - Відповідач) про скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-10303/10/2670.
Обгрунтовуючи свої вимоги, Позивачка зазначила, що була змушена звернутись до Відповідача з метою отримання статусу біженця, оскільки на батьківщину вона повернутися не може через реальну загрозу її життю. На думку Позивачки, оскаржуване рішення прийнято безпідставно, оскільки не були враховані вмотивовані причини, наведені Позивачкою під час співбесіди, які дають підстави дійти висновку про обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань з боку угрупувань талібів.
В судовому засіданні представник Позивачки позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Відповідач проти позову заперечував з підстав, наведених у письмових запереченнях, поданих на адресу суду 22 листопада 2010 року.
Дослідивши матеріали справи, суд -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка, відповідно до заяви № 26 від 10 березня 2010 року, звернулась до Управління міграційної служби в м. Києві для отримання статусу біженця.
Відповідно до особової справи Позивачки, копію якої долучено до матеріалів справи, під час співбесід з працівниками міграційної служби Позивачка повідомила, що є громадянкою Афганістану та була змушена залишити Афганістан разом з дітьми, оскільки ситуація в Афганістані була небезпечною у зв’язку з наявними випадками переслідувань населення з боку талібів, членів незаконного збройного формування «Талібан». Зокрема, позивачка повідомила, що в країні громадянської належності до їх будинку прийшла група озброєних талібів з вимогою віддати двох синів до їх формування, а у випадку непокори таліби погрожували стратою як позивачці, так і родині.
Відповідачем, у зв'язку з відсутністю даних про переслідування Позивачки в країні походження та у зв'язку з очевидно необґрунтованою заявою прийнято рішення у формі наказу Управління міграційної служби в м. Києві № 176 від 30 березня 2010 року, яким відмовлено Позивачці в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до абзацу 2 ст. 1 Закону України «Про біженців»від 21.06.2001 № 2557-ІІІ (надалі Закон № 2557-ІІІ) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) І перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 11 Закону № 2557-ІІІ встановлено, що оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Абзацом сьомим цієї ж статті передбачено, що до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.
Порядок попереднього розгляду заяв встановлено статтею 12 Закону № 2557-ІІІ, абзацами першим-третім та шостим-сьомим передбачено, що орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»від 18.03.2004 № 1629-IV метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis соттunautairе з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств, біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту іншими причинами, а також суті захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву:
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Таким чином, крім обставин, передбачених ст. ст. 1 та 12 Закону № 2557-ІІІ рішення Відповідача не відповідає Директивам Європейського Союзу у тому числі Директиві «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств, біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту іншими причинами, а також суті захисту, що надається», оскільки Позивачкою подано заяву про міжнародний захист у як можливо коротший строк, Позивачка зробила реальну спробу обґрунтувати свою заяву, твердження заявника є правдоподібними, що підтверджується матеріалами справи.
Крім того, як вбачається з особової справи Позивачки, копію якої долучено до матеріалів справи, під час співбесіди, проведеної працівниками міграційної служби 18 березня 2010 року, Позивачка зазначає, що приїхала до України через побоювання переслідувань з боку талібів, а відтак висловила побоювання, що підтверджуються інформацією по країні походження, доданої Позивачкою до матеріалів справи. Таким чином суд вважає, що суду доведено обставини побоювань її переслідування за ознаками належності до певної соціальної групи.
Разом з тим, Відповідачем не взято до уваги ситуацію в країні походження Позивачки та не доведено суду обґрунтованості і законності рішення, прийнятого відповідно до ст. 12 Закону № 2557-ІІІ, оскільки під очевидною необґрунтованістю розуміється «якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону». У той же час стаття 14 Закону № 2557-ІІІ передбачає можливість прийняття рішення про відмову у наданні статусу біженця «у зв’язку з відсутністю умов, передбачених абзацом 2 статті 1 цього Закону». Очевидно, що між цими двома нормами закону є різниця. І різниця полягає в тому, що рішення про відмову в наданні статусу біженця приймається, коли заявник заявив про наявність умов, передбачених абзацом 2 ст.1 Закону № 2557-ІІІ, а після дослідження його справи з’ясувалося, що такі умови відсутні. А рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається, коли заявник у своїй заяві не заявляє про наявність передбачених абзацом 2 ст.1 Закону № 2557-ІІІ вимог.
Крім того, як зазначено в дев'ятому абзаці пункту 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», судам слід зважати на те, що «Статтею 11 Закону України "Про біженців" передбачено, що до заяви про надання статусу біженця додаються документи і матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття такого статусу, однак цією нормою не встановлено обов'язковості подання таких документів, як умови прийняття заяви.
Судам слід ураховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця.
Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї –з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації…»
Також, як роз’яснено пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», «…при розгляді зазначених справ, судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником».
Відповідно до вищезазначеного, суд вважає, що рішення про відмову Позивачці в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця прийнято Відповідачем з порушенням чинного законодавства, а вимоги Позивачки щодо цього є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їx безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи доведено неправомірність рішення Відповідача про відмову Позивачці в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Щодо вимог Позивачки скасувати рішення, викладене у повідомленні від 30 березня 2010 року № 19, то в цій частині адміністративного позову слід відмовити.
Згідно зі статтею 12 Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби (частина третя). У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення (частина сьома).
Отже, рішенням в розмінні Закону є відповідний наказ про відмову в оформленні документів. В свою чергу, повідомлення є інформацією про прийняте рішення, відтак не встановлює, не змінює, не припиняє прав, обов'язків у Позивачки, тому не порушує прав Позивачки.
Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати наказ Управління міграційної служби в м. Києві № 176 від 30 березня 2010
року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця гр. Афганістану ОСОБА_1».
Зобов’язати Управління міграційної служби в м. Києві прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянці Ісламської Республіки Афганістану ОСОБА_1.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати в сумі 1,70 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.П. Катющенко
Повний текст постанови складено та підписано 29 листопада 2010 року.