ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
15 листопада 2010 року 14:58 № 2а-13998/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., при секретарі судового засідання Тимошенко К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Київського міського центру зайнятості
до ОСОБА_1
про стягнення коштів у розмірі 4 623,93 грн.
за участю:
представника позивача: Пашковської М.М.,
відповідача: ОСОБА_3,-
В С Т А Н О В И В:
Київський міський центр зайнятості (надалі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 (надалі-відповідач) про стягнення коштів в сумі 4 623,93 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в ході перевірки, яка проводилась Солом'янським районним центром зайнятості, було встановлено, що відповідач одноразово отримав дохід шляхом продажу товарів на суму 1779 грн., таким чином він під час отримання допомоги по безробіттю проводив діяльність, спрямовану на отримання прибутку, тобто самостійно забезпечував себе роботою, тоді як статтею 25 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що лише незайняті громадяни мають право на виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю.
Також позивач вказує, що пунктом 2 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 219 встановлено, що громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня працевлаштування, в тому числі на сезонні або загальнодержавні оплачувані громадські роботи, державної реєстрації фізичної особи - підприємця, укладення цивільно-правового договору, предметом якого є діяльність, спрямована на виконання власними силами робіт, надання послуг.
З письмових пояснень представника позивача (а.с. 41-42) вбачається, що центр зайнятості приходить до висновку, що продаж ОСОБА_1 товарів є видом зайнятості, а саме –самозайнятістю. Таким чином, на думку позивача, ОСОБА_1 належить до категорії зайнятих громадян та право на виплату допомоги по безробіттю втратив з моменту продажу товарів, а саме з 13 жовтня 2009 року.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, з підстав, наведених у позові та письмових поясненнях.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надав пояснення, аналогічні викладеним у поданих 19 жовтня 2010 року через канцелярію суду письмових запереченнях. Наполягав на тому, що законів України не порушував, вважався незайнятою особою і мав право на отримання допомоги по безробіттю.
Суд розглядає справу за наявними матеріалами, згідно ст. 71 КАС України.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до наступних висновків.
Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про зайнятість населення" та Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
Частиною першою статті 18 Закону України “Про зайнятість населення" встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до Положення про Київський міський центр зайнятості, затвердженого Директором Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України від 3 грудня 1997 року, Київський міський центр зайнятості є місцевим органом державної виконавчої влади та місцевим органом державної служби зайнятості і підпорядковується Державному центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України та Київській міській держадміністрації.
За таких підстав, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у даних спірних відносинах, є Київський міський центр зайнятості, який входить до складу державної служби зайнятості.
Згідно з ч. 2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного.
Згідно абзацу 2 п.п. 1 п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 219, громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня працевлаштування (самостійного або за направленням центру зайнятості), в тому числі на сезонні роботи, державної реєстрації фізичної особи - підприємця, укладення договору цивільно-правового характеру, предметом якого є діяльність, спрямована на виконання власними силами робіт, надання послуг тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними, стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Положенням статті 2 Закону України “Про зайнятість населення" визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Згідно ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виконавча дирекція Фонду та її робочі органи з метою реалізації завдань, покладених на них відповідно до вищевказаного Закону, взаємодіють з органами державної податкової служби, праці та соціального захисту населення, іншими органами виконавчої влади, Державною прикордонною службою України шляхом обміну відповідною інформацією про отримані особами, зареєстрованими в установленому порядку як безробітні, доходів від здійснення підприємницької діяльності, роботи за кордоном, виконання роботи за трудовим договором, у тому числі за сумісництвом, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими угодами (договорами), ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до змісту частин першої та другої статті 22 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, а також особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають право на допомогу по безробіттю.
Водночас, відповідно до змісту пункту “б” частини третьої статті 1 Закону України “Про зайнятість населення” в Україні до зайнятого населення належать, зокрема, громадяни, що проживають на території держави на законних підставах та самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України “Про особисте селянське господарство”.
Механізм проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до пункту 5 частини другої статті 12 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, пункту 16 частини першої статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та частини третьої статті 22 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначено Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року №60/62, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року за №232/16248 (далі по тексту - Порядок).
Пунктом 5 Порядку встановлено, що перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом: звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів; використання даних вищевказаних органів, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду; проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних та записів у трудових книжках безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у порядку, встановленому законодавством. За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили. У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості.
Пунктом 6 Порядку встановлено, що у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. Якщо відомості про доходи особи, на підставі яких призначено матеріальне забезпечення, є недостовірними з вини роботодавця, центри зайнятості проводять перерахунок страхових виплат з дня їх призначення. Суми незаконно виплачених коштів повертаються роботодавцем. Виплата коштів, недоотриманих особою внаслідок зниження суми страхових виплат, здійснюється за рахунок коштів Фонду. Якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених виплат з дня їх призначення повертаються особою відповідно до пункту 7 цього Порядку.
Відповідно до пункту 7 Порядку рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 зареєструвався 09 січня 2009 року в Солом'янському районному центрі зайнятості Київського міського центру зайнятості (далі - Солом'янський РЦЗ) як такий, що шукає роботу, а наказом Солом'янського РЦЗ № 259/0317 від 16 січня 2009 року (а.с. 9) йому, за його заявою (а.с. 8), був наданий статус безробітного та призначена виплата допомоги по безробіттю на підставі ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення»та ст. ст. 22, 23, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Наказом Солом'янського РЦЗ № 53/2 від 11 січня 2010 року (а.с. 11) виплата допомоги по безробіттю ОСОБА_1 була припинена з 11 січня 2010 року у зв'язку з закінченням строку виплати.
Наказом Солом'янського РЦЗ № 54/3 від 11 січня 2010 року (а.с. 10) відповідача знято з обліку у зв’язку з поданням ним письмової заяви до центру зайнятості про відмову від його послуг з 11 січня 2010 року.
На підставі спільного наказу Міністерства праці і соціальної політики України та ДПА України № 259/407 від 12 липня 2006 року служба зайнятості здійснює перевірку достовірності даних, які є підставою для надання матеріальної допомоги по безробіттю, шляхом звірки інформації з органами ДПА України і Пенсійного фонду України.
В процесі звірки отриманих даних з електронного файлу ДПА за IV квартал 2009 року виявлено, що під час перебування на обліку та отримання допомоги по безробіттю в Солом'янському РЦЗ, ОСОБА_1 отримував дохід в ЗАТ "Кисневий завод". З метою підтвердження інформації ДПА, службою зайнятості була проведена перевірка на цьому підприємстві.
В ході вказаної перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 одноразово отримав дохід шляхом продажу даному підприємству товарів на суму 1 779 грн. (акт закупівлі продукції № 13/10-1 від 13 жовтня 2009 року –а.с. 36). За результатами даної перевірки був складений акт № 157 від 20 липня 2010 року (а.с. 12).
На думку позивача, таким чином, ОСОБА_1 під час отримання допомоги по безробіттю проводив діяльність, спрямовану на отримання прибутку, тобто самостійно забезпечував себе роботою (самозайнята особа), тому починаючи з моменту продажу товарів ОСОБА_1, а саме з 13 жовтня 2009 року його не можна вважати безробітним, а сума отриманої ним допомоги з 13 жовтня 2009 року по 11 січня 2010 року у розмірі 4 623,93 грн. підлягає поверненню.
Проте суд не погоджується з таким твердженням позивача.
Відповідно до статті 1 (п. 1.19) Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»самозайнята особа - платник податку, який є суб'єктом підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідач з 01 січня 2009 року у трудових відносинах не перебував, особисте майно продав як фізична особа, до зайнятого населення чи самозайнятої особи його віднести неможна, що, зокрема, підтверджується листом ЗАТ «Кисневий завод»№ 566 від 28 липня 2010 року (а.с. 35), актом закупівлі продукції № 13/10-1 від 13 жовтня 2009 року (а.с. 36), листом ЗАТ «Кисневий завод» № 826 від 18 жовтня 2010 року (а.с. 38).
Тобто, за період перебування на обліку в центрі зайнятості відповідач не працював, не перебував у трудових відносинах з підприємствами, не був зайнятий на сезонних та громадських роботах, не реєструвався як фізична особа - підприємець, не займався підприємницькою діяльністю, не укладав цивільно-правових договорів на виконання робіт та надання послуг, не забезпечував себе самостійною роботою, а протилежне не доведено позивачем.
Щодо продажу відповідачем товарів слід зазначити, що після отримання статусу безробітного, протягом перших трьох місяців відповідачу не нараховувалась допомога по безробіттю, що не заперечувалось представником відповідача.
Як пояснив відповідач, враховуючи зазначені обставини та скрутне матеріальне становище, для забезпечення існування він був змушений продати свої особисті речі.
Статтею 39 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” передбачено, що спори, які виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позовні вимоги Київського міського центру зайнятості є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову Київського міського центру зайнятості відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.П. Катющенко
Постанову складено в повному обсязі та підписано 22 листопада 2010 року.