ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

30.11.10 р.                                                                                    Справа № 15/213                               

Господарський суд Донецької області  у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ІТЕР” м. Харків (код ЄДРПОУ 33122033)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Старокраматорський машинобудівний завод” м. Краматорськ (код ЄДРПОУ 05763642)

про стягнення основного боргу в сумі 30940,00 грн., пені в сумі 2996,93 грн., 3% річних у розмірі 1721,62 грн., інфляції в сумі 7148,17 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Єрємєєв Ю.В. за довіреністю б/н від 17.09.2010 р. (після перерви в судове засідання не з’явився)

від відповідача: Червона А.В. за довіреністю б/н від 18.07.2008 р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 23.11.2010 р. до 30.11.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “ІТЕР” м. Харків до відкритого акціонерного товариства “Старокраматорський машинобудівний завод” м. Краматорськ про стягнення основного боргу в сумі 30940,00 грн., пені в сумі 2996,93 грн., 3% річних у розмірі 1721,62 грн., інфляції в сумі 7148,17 грн.

Ухвалою суду від 17.09.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/213, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Ухвалою суду від 10.11.2010 р. строк вирішення спору продовжено до 01.12.2010 р.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

12.09.2008 р. сторони уклали договір № 67/6, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався поставити та передати у власність замовника аброзивоструйну систему SCWB–2452 200L виробництва CLEMCO вартістю 35000,00 грн., а замовник (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити вказаний товар. Постачальник поставляє обладнання відповідно до специфікації (додаток № 1), що є невід’ємною частиною даного договору.

До спірного договору сторони уклали специфікацію, якою погодили найменування товару, його кількість та ціну.  

Пунктом 3.1 договору передбачений порядок здійснення розрахунків:

Не пізніше 3 банківських днів від дати підписання даного договору замовник перераховує на поточний рахунок постачальника 10% вартості обладнання.

Протягом 15 банківських днів від дати отримання обладнання зі складу постачальника замовник перераховує на поточний рахунок постачальника 40% вартості обладнання.

Протягом 15 банківських днів з дати введення обладнання в експлуатацію замовник перераховує на поточний рахунок постачальника 50% вартості обладнання.

Згідно п. 4.2 договору у випадку порушення замовником строків оплати, передбачених п. 3.1.2, 3.1.3 даного договору, замовник виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов’язання за кожний день прострочки.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що він вступив в силу з моменту підписання його представниками обох сторін та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань.

Спірний договір та специфікація до нього підписані сторонами та скріплені печатками, завірені копії додані до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 67/6 від 12.09.2008 р. він поставив відповідачу аброзивоструйну систему SCWB–2452 200L виробництва CLEMCO вартістю 35000,00 грн. за видатковою накладною № ИТ–000496 від 17.09.2008 р. на суму 35000,00 грн. Факт отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписом представника відповідача, який фактично отримав товар, на видатковій накладній в графі „Отримав”; а також довіреністю на отримання товарно–матеріальних цінностей серії ЯПЗ № 687694/1410 від 16.09.2008 р., податковими накладними № 120902 від 12.09.2008 р. на суму 4060,00 грн., № 170903 від 17.09.2008 р. на суму 30940,00 грн., рахунком–фактурою на оплату № 523/3 від 12.09.2008 р. Завірені копії вказаних документів додані до позову.

Висновок стосовно того, що товар за видатковою накладною був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 67/6 від 12.09.2008 р. суд робить виходячи з того, що найменування, кількість та ціна товару, зазначеного у накладній, повністю відповідають тим, що вказані у специфікації до договору. Також, видаткова та податкові накладні містять посилання на рахунок № 523/3 від 12.09.2008 р. Даний рахунок–фактура вказує на оплату за товар згідно договору № 67/6 від 12.09.2008 р. Крім того, посилання на договір № 67/6 від 12.09.2008 р. містить довіреність на отримання товарно–матеріальних цінностей, яка видавалася відповідачем для отримання товару від позивача. Відповідач ствердження позивача в цій частині не спростував. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

В позовній заяві позивач вказує, що на виконання п. 3.1.1 договору стосовно здійснення передоплати 10% вартості товару, відповідач здійснив передоплату на суму 4060,00 грн., що складає 11,6% від загальної вартості обладнання на суму 35000,00 грн. Даний факт підтверджується платіжним дорученням № 7033 від 12.09.2008 р. на суму 4060,00 грн. та банківською випискою від 12.09.2008 р. на суму 4060,00 грн. з відмітками банку про проведення платежу. Завірена копія банківської виписки та оригінал платіжного доручення містяться в матеріалах справи. Вартість обладнання в розмірі 88,4% замовник не оплатив (100% – 11,6% = 88,4%). В результаті часткової оплати заборгованість відповідача на користь позивача станом на день подачі позову до суду склала 30940,00 грн.

Позивач направляв відповідачу вимогу про введення в експлуатацію спірного обладнання та оплату заборгованості № 24/09–1 від 24.09.2008 р. Крім того, позивач неодноразово направляв відповідачу претензії № 2 від 09.03.2010 р., № 3 від 06.04.2010 р., № 4 від 20.04.2010 р., № 5 від 16.08.2010 р. з вимогами оплатити основний борг, штрафні санкції, відсотки річні та інфляційні нарахування. Факт направлення вимоги № 24/09–1 від 24.09.2008 р. та претензії № 3 від 06.04.2010 р. позивачем відповідачу підтверджується витягами з журналу обліку вихідних факсових повідомлень на 24.09.2008 р. та на 06.04.2010 р. Оригінали вимоги, претензій та витягів містяться в матеріалах справи.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 67/6 від 12.09.2008 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в договорі передбачили поетапну оплату вартості товару: 10% вартості обладнання – протягом 3 банківських днів від дати підписання договору; наступні 40% протягом 15 банківських днів від дати отримання обладнання зі складу постачальника; остаточні 50% – протягом 15 банківських днів з дати введення обладнання в експлуатацію.

З матеріалів справи вбачається, що передоплату відповідач здійснив. Строк оплати наступних 40% вартості обладнання, враховуючи дату підписання спірної видаткової накладної – 17.09.2008 р., для відповідача наступив в період з 18.09.2008 р. по 08.10.2008 р. включно, а вже з 09.10.2008 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання по оплаті 40% вартості товару.

Стосовно настання строку оплати остаточних 50% вартості обладнання судом встановлено наступне:

Позивач надав до суду письмові пояснення від 01.10.2010 р., в яких посилається на те, що відповідач використовує спірне обладнання у своїй виробничій діяльності, починаючи з дати його поставки, у зв’язку з чим, на думку позивача, строк повної оплати отриманого товару для відповідача наступив не пізніше 08.10.2010 р.

Відповідач надав до суду відзив № 08/125 від 05.11.2010 р., в якому підтвердив факт укладення між сторонами спірного договору та отримання від позивача обладнання за видатковою накладною на суму 35000,00 грн. При цьому відповідач визнав позовні вимоги про стягнення основного боргу частково на суму 13440,00 грн. В частині стягнення вартості отриманого товару на суму 17500,00 грн. відповідач заперечує тим, що строк оплати не настав у зв’язку з відсутністю відповідного акту, яким засвідчується факт введення обладнання в експлуатацію. Також у відзиві на позовну заяву відповідач частково визнав позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 746,75 грн. та інфляції в розмірі 3144,96 грн. Проти позовних вимог в частині стягнення пені відповідач у відзиві та доповненні до відзиву № 08/136 від 22.11.2010 р. заперечував та просив суд застосувати строк позовної давності згідно ст. 258 ЦК України. Крім того, відповідач заперечував проти накладення арешту на майно та грошові кошти у зв’язку з необґрунтованістю позивачем таких вимог.  

Позивач надав до суду письмові пояснення (вх. № 02–41/50601 від 23.11.2010 р.), в яких вказує на той факт, що умовами спірного договору не передбачено обов’язкове укладення сторонами двостороннього акту. Введення обладнання в експлуатацію є односторонньою дією відповідача, пов’язаною з подальшим використанням обладнання. Незважаючи на неодноразові звернення позивача до відповідача з вимогами ввести обладнання в експлуатацію, підписати відповідний акт, підтвердити факт введення обладнання в експлуатацію чи повернути не введене в експлуатацію поставлене обладнання, відповідач вказані вимоги не виконав.

Проаналізувавши спірний пункт договору, обставини справи, доводи позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що посилання позивача на настання остаточного строку оплати 08.10.2010 р. суд вважає безпідставним, оскільки позивач не має можливості надати до суду докази введення відповідачем обладнання в експлуатацію.

Суд ухвалою від 10.11.2010 р. зобов’язував відповідача надати довідку за підписом першого керівника, скріплену печаткою, у підтвердження станом на теперішній час: 1) факту не введення обладнання, отриманого за видатковою накладною № ИТ-000496 від 17.09.2008 р. від позивача згідно договору № 67/6 від 12.09.2008 р. в експлуатацію, із зазначенням причини не введення обладнання в експлуатацію та його місцезнаходження; 2) факту введення вищевказаного обладнання в експлуатацію з зазначенням конкретної дати таких дій.

Відповідач вищевказані вимоги ухвали суду не виконав, замість цього надав до суду довідку № 08/137 від 22.11.2010 р. за підписом генерального директора та головного бухгалтера, скріпленим печаткою, в якій повідомляється про отримання від позивача за видатковою накладною № ИТ-000496 від 17.09.2008 р. та оприбуткування аброзивоструйної системи SCWB–2452 200L через Ли В.Р. по довіреності на отримання товарно–матеріальних цінностей серії ЯПЗ № 687694/1410 від 16.09.2008 р. Оригінал даної довідки міститься в матеріалах справи.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За вказаних обставин суд вважає, що відповідач не довів свої заперечення щодо не введення обладнання в експлуатацію належними доказами, у зв’язку з чим суд дійшов висновку про те, що аброзивоструйну систему SCWB–2452 200L виробництва CLEMCO, отриману за видатковою накладною № ИТ-000496 від 17.09.2008 р. від позивача згідно договору № 67/6 від 12.09.2008 р., відповідач ввів в експлуатацію, на підставі чого строк оплати 50% вартості обладнання для відповідача наступив.

Таким чином відповідач не виконав зобов’язання оплатити в установлений договором строк вартість отриманого від позивача товару на суму 30940,00 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов’язання позивач, керуючись п. 4.2  договору, нарахував відповідачу пеню за загальний період з 16.02.2010 р. по 16.08.2010 р. в розмірі 2996,93 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Перевіркою розрахунку позивача пені судом встановлено, що позивач нараховує дану штрафну санкцію на загальну суму основного боргу, що суд вважає безпідставним у зв’язку з наступним:

Факт введення обладнання в експлуатацію був встановлений рішенням суду під час розгляду даного спору. Нарахування пені, інфляції та 3% річних на основний борг в розмірі 50% вартості обладнання за прострочення виконання грошового зобов’язання до цього моменту є необґрунтованим. Здійснення такого нарахування правомірне тільки після вступу даного рішення в законну силу. За вказаних обставин розрахунки позивача щодо пені, інфляції та 3% річних на основний борг в розмірі 50% вартості обладнання суд не приймає до уваги.  

У відзиві на позовну заяву відповідач проти нарахування пені заперечував у зв’язку з пропущенням строку позовної давності, встановленого ст. 258 ЦК України.

Позивач в письмових поясненнях такі доводи відповідача вважає безпідставними у зв’язку з тим, що право на подачу позову про стягнення пені для кредитора виникає щоденно.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно п. 11 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 16.04.1993 р. № 01–6/438 „Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів” (з наступними змінами) якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов’язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо.

Вказане роз’яснення суд приймає до уваги при розгляді даного спору, оскільки застосування строку позовної давності можливо тільки стосовно права на судовий захист, яке фактично виникло у позивача.

При нарахуванні пені право на судовий захист виникає у позивача щоденно в залежності від тривалості періоду прострочення виконання грошового зобов’язання, кожен день на певну суму пені. До настання відповідної дати прострочки право звернення до суду про стягнення пені за конкретний день у позивача відсутнє.

Перевіркою розрахунку позивача судом встановлено, що при нарахуванні пені позивач безпідставно не застосував правову норму, передбачену ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом або договором не встановлено іншого строку для нарахування пені. Пункт 4.2 договору не передбачає вказівки на незастосування норми ст. 232 п. 6 ГК України, або умови нарахування пені з іншої дати, ніж коли зобов'язання мало бути виконано, або умови нарахування пені до дати фактичного виконання зобов’язання за договором. Нарахування пені за кожний день прострочення означає встановлений порядок такого нарахування, а не період нарахування.

Згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Тобто, правомірне було б нарахування пені на основний борг в розмірі 40% вартості обладнання за період з 09.10.2008 р. по 09.04.2009 р. включно. Позовну заяву позивач направив до суду 06.09.2010 р. згідно поштових штемпелів на конверті та описі поштового вкладення.

Таким чином суд дійшов висновку, що строк позовної давності до пені підлягає застосуванню, тому як один рік від останнього дня можливого нарахування пені (09.04.2009 р.) витік 09.04.2010 р., тобто ще до моменту подачі позову до суду.

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.  Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Від позивача будь–яких заяв про поновлення пропущеного строку позовної давності до суду не надходило, поважних причин для такого поновлення суд не вбачає.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 16.02.2010 р. по 16.08.2010 р. в сумі 2996,93 грн. суд вважає необґрунтованими, тому вони задоволенню не підлягають.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу інфляцію за період з жовтня 2008 р. по квітень 2010 р. в розмірі 7148,17 грн., 3% річних за період з 09.10.2008 р. по 16.08.2010 р. в розмірі 1721,62 грн. (розрахунки додані до позову).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунків судом встановлено, що позивач нараховує інфляцію та 3% річних за період з 09.10.2008 р. по 16.08.2010 р. на основний борг в сумі 30940,00 грн. безпідставно. Вказаним обставинам суд вже давав правову оцінку, про що було зазначено вище.

З матеріалів справи вбачається, що покупець, здійснюючи передоплату, переплатив передбачений умовами договору розмір, замість погоджених 10% вартості обладнання оплатив 11,6%, що на 560,00 грн. перевищило встановлену договором суму передоплати, в результаті чого вказані 560,00 грн. були сплачені достроково, тому на них не можуть бути нараховані інфляція та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання по оплаті 40% вартості обладнання. Таким чином, обґрунтованим є нарахування інфляції за період, визначений самим позивачем з жовтня 2008 р. по квітень 2010 р., та 3% річних за період, визначений самим позивачем з 09.10.2008 р. по 16.08.2010 р. на суму основного боргу 13440,00 грн. (14000,00 грн. (40% вартості обладнання) – 560,00 грн. (сплачені достроково кошти в рахунок здійснення передоплати в розмірі 10%) = 13440,00 грн.

Таким чином за власним розрахунком суду інфляція складає: 13440,00 грн. х 124,26% = 3260,54 грн. Позовні вимоги в частині стягнення інфляції в розмірі 7148,17 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 3260,54 грн. В частині стягнення інфляції на суму 3887,63 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За власним розрахунком суду 3% річних складає: (13440,00 грн. х 3% х 84 дні : 366 днів) + (13440,00 грн. х 3% х 593 днів : 365 днів) = 747,60 грн. Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 1721,62 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 747,60 грн. В частині стягнення 3% річних на суму 974,02 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання відповідачем з метою відновлення свого порушеного права позивач поніс додаткові витрати на оплату послуг адвоката, який провів правовий аналіз документів господарської діяльності стосовно заборгованості за спірним договором; склав позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості, здійснив розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань; а також взяв участь у трьох судових засіданнях, що підтверджується договором про надання правової допомоги № 36 від 16.08.2010 р., протоколами судових засідань, процесуальними документами суду, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 22.02.2002 р., довіреністю позивача б/н від 17.09.2010 р. на право представляти його інтереси адвокатом ОСОБА_1 Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи. Розмір оплати за послуги адвоката в сумі 10000,00 грн. був встановлений самими сторонами в п. 4 договору про надання правової допомоги. Позивач за надання вказаних послуг сплатив 10000,00 грн. згідно видаткового касового ордеру від 05.11.2010 р., що також підтверджується витягом з книги обліку доходів і витрат адвоката ОСОБА_1, платіжним дорученням № 308 від 05.11.2010 р. на суму 1500,00 грн. про оплату податку з доходів фізичних осіб гр. ОСОБА_1 з одержаного доходу. Завірені копії вказаних документів та оригінал платіжного доручення містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Враховуючи фактично проведену адвокатом роботу та зайнятість адвоката у цьому судовому процесі, суд дійшов висновку, що вартість наданих та фактично оплачених послуг в розмірі 10000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Крім того, позивач у позовній заяві просить суд для забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти, що знаходять на банківських рахунках відповідача, та на інше майно, які належать відповідачу.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що заснована на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяви стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв’язку з недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, майно, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретно визначене майно або конкретна сума грошових коштів, за умови їх фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Старокраматорський машинобудівний завод” (юридична адреса: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Горького, б. 2; код ЄДРПОУ 05763642; рахунок 26007301511791 в філії відділення „Промінвестбанку” в м. Краматорськ, МФО 334141) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ІТЕР” (юридична адреса: 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 5, кім. 505; код ЄДРПОУ 33122033; рахунок 260063001720 у ХФ АБ „Таврика” м. Харків, МФО 351953) суму 34948,14 грн. (а саме: основний борг на суму 30940,00 грн., 3% річних в розмірі 747,60 грн., інфляцію в сумі 3260,54 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 349,48 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 192,67 грн., витрати на послуги адвоката в сумі 8164,17 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 2996,93 грн.,

інфляції в сумі 3887,63 грн., 3% річних в сумі 974,02 грн.

У судовому засіданні 30.11.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 01.12.2010 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання  апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя