ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 61/4630.11.10
За позовом:Відкритого акціонерного товариства «Незалежна Страхова компанія»
До відповідача:Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»
Про: відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі –3 469 грн. 41 коп.
Суддя Івченко А.М.
Представники:
Позивача:Сивоконь С.В. –по дов. № 18 від 08.09.2010
Відповідача:Лінкевич О.В. –по дов. № б/н від 18.10.2010
У судовому засіданні 30.11.2010 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28.10.2010 позовну заяву Відкритого акціонерного товариства «Незалежна Страхова Компанія»до Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі –3 469 грн. 41 коп. направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2010 розгляд справи № 61/46 призначено на 30.11.2010 о 16:15.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.07.2007 у м. Києві на вул.Паркова дорога сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Пежо 307», державний номер НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_1 та автомобіля марки «ВАЗ 21124», державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2. та який був застрахований у ВАТ СК «Правекс-Страхування»(правонаступником якого є позивач) на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу, НОМЕР_3. Винною у настанні дорожньо-транспортної пригоди було визнано ОСОБА_1 Позивачем було виплачено власнику автомобіля марки «ВАЗ 21124», державний номер НОМЕР_2, страхове відшкодування у розмірі 3 269 грн. 41 коп. та додаткові витрати за оплату автотоварознавчого дослідження у сумі 200 грн. 00 коп. За твердженням позивача, відповідальність ОСОБА_1. була застрахована в ВАТ НАСК “Оранта” (поліс № ВА/6145639). Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача в порядку регресу суми у розмірі 3 469 грн. 41 коп. із них 3 269 грн. 41 коп. –страхового відшкодування та 200 грн. 00 коп. - витрат, понесених за оплату автотоварознавчого дослідження.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення вартості оціненої шкоди майну в розмірі 2 795 грн. 01 коп. не заперечив, але проти задоволення позовних вимог в частині стягнення вартості експертизи та ПДВ заперечив в повному обсязі. Свої заперечення обґрунтовує тим, що законом не передбачено обов’язку страхової компанії відшкодовувати витрати пов’язані з проведенням автотоварознавчого дослідження. Також зазначив, що операції банку, пов’язані із поверненням коштів за кредитним договором не є об’єктом оподаткування ПДВ, відповідно Закону України «Про податок на додану вартість».
Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, суд -
ВСТАНОВИВ:
З довідки Державтоінспекції Печерського районного управління ГУ МВС в м. Києві МВС України від 18.07.2007 та постанови Оболонського районного суду міста Києва від 13.08.2007 у справі № 3-35267/2007р, вбачається, що 13.07.2007 о 12:55, ОСОБА_1., керуючи автомобілем марки «ПЕЖО 307», державний номер НОМЕР_1, в м. Києві по вул. Паркова догора, виїжджаючи на головну дорогу з прилеглої території від будинку № 315 по Парковій дорозі, не пропустила автомобіль марки «ВАЗ 21124», державний номерний знак НОМЕР_2, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого скоїла зіткнення з вищезазначеним автомобілем, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 13.08.2007 у справі № 3-35267/2007р. ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 68 грн. 00 коп.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль ВАЗ 21124, державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2
Автомобіль марки «ПЕЖО 307», державний номер НОМЕР_1 був застрахований на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу, НОМЕР_3 від 04.11.2005, згідно з сертифікатом, укладеного між Відкритим акціонерним товариством страхової компанії «Правекс-Страхування»(Страховиком), ОСОБА_2 (Страхувальником).
Відповідно до статуту Відкритого акціонерного товариства «Незалежна Страхова Компанія», останнє являється правонаступником Відкритого акціонерного товариства страхової компанії «Правекс-Страхування».
Відповідно до висновку № 190 від 25.07.2007 автотоварознавчого дослідження, виданого Центром правової допомоги «Правозахист», розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ВАЗ 21124, державний номер НОМЕР_2, внаслідок пошкодження при ДТП склав 3 354 грн. 01 коп.
Відкритим акціонерним товариством страхової компанії «Правекс-Страхування»платіжним дорученням № 5461 від 31.07.2007 було сплачено Центру правової допомоги «Правозахист»суму в розмірі - 200 грн. 00 коп. за проведення автотоварознавчого дослідження вищезазначеного автомобіля.
Як вбачається зі страхового акту № 5973 від 03.09.2007, розрахунку суми страхового відшкодування та розпорядження на оплату страхового відшкодування, Відкритим акціонерним товариством страхової компанії «Правекс-Страхування»було прийнято рішення про виплату Страхувальнику ОСОБА_2. - 3 269 грн. 41 коп.
03.09.2007 було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 3 269 грн. 41 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 6091 від 03.09.2010.
19.11.2009 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування порядку регресу № 21346 від 19.11.2009, в якій просить виплатити страхове відшкодування в розмірі –3 269 грн. 41 коп. + витрати, пов’язані з проведенням атоварознавчого дослідження в розмірі - 200 грн. 00 коп., разом 3469 грн. 41 коп.
Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 Цивільного Кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного Кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного Кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що згідно з полісом № ВА/6145639 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілта»та Національною акціонерною страховою компанією «Оранта»було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (тип 1), відповідно до умов якого було застраховано цивільно-правову відповідальність третьої особи, при цьому забезпеченим транспортним засобом було визначено автомобіль «Пежо 307», державний номер НОМЕР_1, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в сумі 25 500 грн. 00 коп.
Умовами договору страховим випадком визначено подію, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором, що кореспондується зі статтею 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно з пунктом 15.1 статті 15 цього Закону договором І типу є договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладений на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.
Відшкодувавши збитки завдані третьою особою позивач на підставі положень статті 27 Закону України «Про страхування»та статті 993 Цивільного Кодексу України став в межах сплаченої суми стороною-кредитором у зобов’язанні, що виникло з делікту, замість потерпілого ОСОБА_2
Тобто, позивач з моменту сплати шкоди за особу відповідальну за її спричинення став кредитором у деліктному зобов’язанні отримавши право замість потерпілого водія вимагати відшкодування заподіяної шкоди від особи відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 509 Цивільного Кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктами 1, 3 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
За загальним правилом зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи (стаття 511 Цивільного Кодексу України).
Водночас, згідно з частиною 7 статті 528 Цивільного Кодексу України, виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто.
Згідно з частинами 1, 2 статті 636 Цивільного Кодексу України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.
Вказані норми містяться у розділі І «Загальні положення про зобов’язання»книги п’ятої Цивільного Кодексу України і стосуються як договірних, так і недоговірних (у тому числі деліктних) зобов’язань.
Відповідно до статті 511 Цивільного Кодексу України у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з пунктом 4 частини 1 та частиною 3 статті 512 Цивільного Кодексу України, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов’язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Ні вище вказані договори страхування, ні закон не містять заборони на зміну кредитора у зобов’язанні щодо відшкодування шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Статтею 514 Цивільного Кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, у Відкритого акціонерного товариства «Незалежна Страхова Компанія»виникло право вимоги до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»у порядку регресу на підставі вказаних норм та статей 27 Закону України «Про страхування»та ст.ст. 993, 1194 Цивільного Кодексу України про стягнення суми виплаченого відшкодування.
Щодо заперечення відповідача в частині стягнення податку на додану вартість від суми виплаченого позивачем відшкодування, вони відхиляються судом з наступних підстав.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Названою статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
В укладеному між Відкритим акціонерним товариством страхової компанії «Правекс-Страхування»(Страховиком) та ОСОБА_2 (Страхувальником) договорі НОМЕР_3 від 04.11.2005 добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу, сторони не передбачили положень щодо вирахування сум податку на додану вартість з суми страхового відшкодування, яка підлягає виплаті страховиком у зв'язку з настанням страхового випадку.
Відповідно до п. 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 N 1440, який є обов’язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна, прямі збитки - поточна вартість витрат на відтворення, заміщення або відшкодування ринкової вартості об'єкта оцінки без урахування неотриманих майбутніх вигод.
Пунктом 17 названого стандарту передбачено, що у звіті про оцінку майна та у висновку про вартість об’єкта оцінки оцінювач відображає факт про включення або невключення до ринкової вартості суми податку на додану вартість. Оціночні процедури, пов’язані з визначенням ринкової вартості, здійснюються з урахуванням включення або невключення до неї суми податку на додану вартість. Умова щодо визначення ринкової вартості з включенням суми податку на додану вартість зазначається у договорі на проведення оцінки майна.
Відповідно до висновку № 190 автотоварознавчого дослідження, виданого Центром правової допомоги «Правозахист», розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ВАЗ 21124, державний номер НОМЕР_2, внаслідок пошкодження при ДТП склав 3 354 грн. 01 коп.
Отже, фактичне проведення чи не проведення страхувальником ремонту є правом останнього, і не може впливати на розмір страхової виплати, оскільки страхова компанія (страховик), надаючи послуги зі страхування, у разі настання страхового випадку, виплачує страхову виплату, розмір якої визначається на підставі розміру матеріального збитку, розрахованого шляхом проведення відповідної експертизи.
Таким чином, відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування»до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги до відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 18.03.2008 у справі господарського суду Дніпропетровської області № 31/114-07.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на проведення авто товарознавчого дослідження у сумі 200 грн. 00 коп.
Статтею 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Як вбачається із вищевикладеного, законом не передбачено обов’язку страхової компанії відшкодовувати витрати пов’язані за проведення експертних послуг.
Крім того, згідно до п. 34.2. ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»дії страховика після отримання повідомлення про страховий випадок, якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з’явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобов’язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи.
Таким чином, суд приходить до висновку, про відсутність обов’язку компенсації витрат на проведення експертизи однієї страхової компанії перед іншою, оскільки витрати на проведення експертизи мають компенсуватися страховою компанією саме потерпілому за умови, якщо ним було замовлено та оплачено проведення відповідної експертизи.
Беручи до уваги зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування підлягають частковому задоволенню у розмірі 3 269 грн. 41 коп.
Також відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»(із змінами) із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється державне мито у розмірі 1 % ціни позову, але не менше шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 825 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1258 внесено зміни до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1258 «Про забезпечення порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 № 361). У господарських справах встановлено такий розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу: - для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита – за нульовою ставкою; для інших позивачів –за ставкою 236 грн.00 коп.
Оскільки позивачем при подачі позову до Оболонського районного суду м. Києва було сплачено державне мито в розмірі 51 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120 грн. 00 коп., тому з позивача підлягають стягненню в Дохід Державного бюджету України - 51 грн. 00 коп. державного мита та 116 грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1187, 1191 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75; код ЄДРПОУ 00034186) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Відкритого акціонерного товариства «Незалежна Страхова Компанія»(01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2; код ЄДРПОУ 20036721) страхове відшкодування у розмірі 3 269 (три тисячі двісті шістдесят дев’ять) грн. 41 коп., 96 (дев’яносто шість) грн. 11 коп. - державного мита та 222 (двісті двадцять дві) грн. 38 коп.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Незалежна Страхова Компанія»(01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2; код ЄДРПОУ 20036721) в Дохід Державного Бюджету України 51 (п’ятдесят одна) грн. 00 коп. - державного мита та 116 (сто шістнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. В іншій частині позову - відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Івченко А.М.
Дата підписання рішення: 01.12.2010