УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:
Головуючого –Куцина М.М.,
суддів: Павліченко С. В., Собослоя Г. Г.,
при секретарі – Рогач І. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, де третя особа на стороні відповідача Акціонерно- комерційний банк соціального розвитку в особі Закарпатської обласної філії АКБ « Укрсоцбанк» про визнання факту проживання однією сім’єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна,
Встановила:
У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_4, де третя особа на стороні відповідача Акціонерно- комерційний банк соціального розвитку в особі Закарпатської обласної філії АКБ « Укрсоцбанк» про визнання факту проживання однією сім’єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.
У позові зазначала, що вона з вересня 2001 року по 23 листопада 2002 року проживала з відповідачем по справі, як жінка та чоловік однією сім’єю, але не перебуваючи у зареєстрованому шлюбові.
23 листопада 2003 року між сторонами по справі був укладений шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2року у подружжя народилася донька ОСОБА_5
Під час проживання ними у фактичних шлюбних відносинах за спільні кошти їх батьків та частково їх за дві неділі до весілля ними була придбана за нотаріально посвідченим договором купівлі- продажу від 5 листопада 2002 року квартира АДРЕСА_1. У якості покупця виступав відповідач. Після завершення капітального ремонту у березні 2003 року подружжя переїхало проживати у цю квартиру.
3 березня 2010 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду шлюб між ними розірвано.
Позивачка вважає, що спірна квартира була придбана за час проживання ними з відповідачем у фактичним шлюбних відносинах, а тому спірна квартира повинна вважатися спільною власністю подружжя, оскільки це нерухоме майно набуте у період особами, що об’єдналися для спільної діяльності, і може бути визнане їхньою спільною власністю. Відтак , кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Позивач, посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини справи, та з підстав, передбачених ст.17 Закону України « Про власність», ст. ст. 70,74 СК України просила у суду першої інстанції встановити факт проживання однією сім’єю чоловіка ОСОБА_4 та жінки ОСОБА_1 без шлюбу з вересня 2001 року по 23 листопада 2002 року, визнати спільною суміжною власністю квартиру АДРЕСА_1, поділити спірну квартиру, а саме: визнати за кожним право особистої власності на ? частини цієї квартири.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 вересня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне і таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
В суді апеляційної інстанції позивач та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.
Відповідач та його представник вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною.
Заслухавши промови осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
У відповідності до положень ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивачем по справі, у відповідності до правил ч.3 ст.10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України, не доведено доказами, які свідчили б про факт проживання сторонами по справі однією сім’єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з вересня по 23 листопада 2002 року та факту придбання ними спірної квартири внаслідок спільної праці, як членів їх сім’ї, так спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної праці.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду, який розглядаючи спір повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до положень ч.1 ст. 17 Закону України « Про власність», майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Так, ч.2 ст. 17 цього Закону передбачено, що майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем трудової участі.
В суді матеріалами справи встановлено, що відповідачем по справі на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу від 5 листопада 2002 року, укладеного між відповідачем по справі та громадянином ОСОБА_6, була придбана двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 52,8 м. кв.
У суді апеляційної інстанції позивачка по справі стверджувала факт того, що спірна квартира сторонами була придбана за рахунок коштів їх батьків, які їм надали для купівлі у їх спільну власність, та їх спільних коштів, однак покупцем цієї спірної квартири по справі виступав ОСОБА_4.
Також, матеріалами справи стверджено, що сторони по справі у період з 23 листопада 2002 року по 3 березня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбові, від якого у них народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1.
У березні 2003 року подружжя ОСОБА_1 після проведеного ремонту переїхало проживати у спірну квартиру.
30 квітня 2003 року право приватної власності на цю спірну квартиру було зареєстровано КП «Ужгородське» міжрегіональне бюро технічної інвентаризації за відповідачем по справі
Довідкою ТОВ «Житло- Сервіс» за №314 від 7 квітня 2010 року стверджується факт того, що позивачка проживає у спірній квартирі по день звернення до суду.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 3 березня 2010 року шлюб між сторонами розірвано, і 31 березня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ужгородського міськрайонного управління юстиції видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1
Місцевий суд дійшов до правильного висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами на момент придбання спірної квартири, регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім’ю, яким не передбачено право спільної сумісної власності за особами, які знаходилися у фактичних шлюбних відносинах і не перебували у зареєстрованому шлюбові.
Відповідно до положень КпШС України визначено, що права і обов’язки подружжя породжує шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов’язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
Відповідно до правил п.1 розділу У11 « Прикінцеві положення» СК України, цей кодекс набирає чинності одночасно з набранням Цивільного кодексу України, тобто з 1 січня 2004 року, в тому числі правила ст.74 СК України.
У відповідності до роз’яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року « Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за загальним правилом дії законів та інших нормативно- правових актів у часі( ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на визначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов’язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Також, місцевий суд правильно дійшов до висновку, що сторонами по справі, у відповідності до правил частини першої та частини другої ст. 17 Закону України « Про власність», не доведено факту належними та допустимими доказами у встановленому законом порядку , що спірна квартира була придбана сторонами по справі внаслідок спільної праці та на підставі письмової угоди .
Доводи позивачки ОСОБА_1 , що зі Сполучених Штатів Америки була отримана факсограма від ОСОБА_7, тітки ОСОБА_8, батька ОСОБА_3, із якої вбачається, що в жовтні 2002 року вона висилала гроші родині ОСОБА_8 в сумі три тисячі доларів США, і ці гроші її батьки передали для купівлі помешкання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Цей доказ, який, на її думку, стверджує факт того, що зазначені кошти позивачка передала відповідачеві для купівлі квартири, місцевим судом не взятий до уваги.
Судова колегія вважає, що даним письмовим доказом стверджується лише факт отримання зазначених коштів батьками позивачки, однак інших доказів, які б стверджували факт передачі даних коштів відповідачеві та придбання за них спірної квартири, позивачкою не подано .
За таких обставин, судова колегія вважає, що позивачка по справі на порушення її обов’язку, передбаченого ст. 10 ЦПК України щодо доведеності підстави свого позову, не довела факту того , що спірна квартира є їх спільною власністю і була придбана ними за відповідною угодою та за їх спільні кошти.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
Ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 вересня 2010 року залишити без змін
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена на протязі двадцяти днів, шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції .
Судді: