Справа № 2-1307/10

  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

 02 грудня 2010 року Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі:

                          головуючого:            Леньо В.В.,

                     при секретарі:            Дорда Д.В.,

за участі позивача:            ОСОБА_1,

представника позивча:      адвоката ОСОБА_2,

відповідача:                ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Виноградові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами, встановлення порядку користування та вселення в будинок,

 В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами, встановлення порядку користування та вселення в будинок.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 04.03.2000 року по 07.12.2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у сторін народилося дві дочки – ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.  

За час перебування в зареєстрованому шлюбі ними було спільно побудувано житловий будинок з надвірними спорудами розташований в АДРЕСА_1, який зареєстрований за відповідачкою на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого селищним головою 28.01.2003 року. Дворогосподарство складається із житлового будинку загальною площею 206,9 кв.м., в тому числі житловою 65,6 кв.м., сараю, господарських будівель та тротуару. Вартість всього дворогосподарства становить суму 268062 гривень. Будинок складається з цокольного приміщення під літерою “А” та 1-го поверху. На першому поверсі є три житлові кімнати площею 17,4 кв.м., 24,1 кв.м., та 24.1 кв.м., сходова. клітка площею 14,1 кв.м., кухня площею 10,1 кв.м., кухня-вар. площею 7,7 кв.м., ванна площею 6,7 кв.м. Цокольне приміщення складається з прохожої площею 20,2 кв.м., чотирьох підвалів площею 17,6 кв.м., 9.9 кв.м., 7.4 кв.м., 13.6 кв.м., насосної площею 6,7 кв.м., коридору площею 3,7 кв.м.

В будинку проживає відповідачка з іншим чоловіком та двома дітьми. У відповідності до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Вважає, що зазначений будинок побудований за час перебування в шлюбі, а тому вправі претендувати на Ѕ частину зазначеної будинку, як спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, бажає вселитись в будинок, щоб проживати біля дітей. Для цього пропонує встановити порядок користування будинком та виділити йому в користування житлову кімнату площею 17,4 кв.м., а відповідачці дві жилі кімнати площею по 24,1 кв.м., кожна. Цокольне та підсобні приміщення в будинку, надвірні споруди біля будинку просить залишити в спільному користуванні.

У зв’язку з цим позивач просить суд постановити рішення, яким визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 вселити в даний жилий будинок; встановити порядок користування будинком та виділити йому в користування житлову кімнату площею 17,4 кв.м., а відповідачці дві жилі кімнати площею 24,1 кв.м. кожна, цокольне приміщення, підсобні приміщення в будинку та надвірні споруди біля будинку залишити в спільному користуванні; стягнути з відповідачки на його користь всі витрати по справі: 1340 гривень державного мита, 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 2500 гривень за складання позовної заяви та ведення справи адвокатом в суді, 450,98 гривень за виготовлення технічного паспорту на будинок та 340 гривень за зняття з під-арешту будинку.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені ним позовні вимоги підтримав повністю та просив такі задовольнити, з підстав, наведених в позовній заяві.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2 заявлені позивачем позовні вимоги вважає підставними та просила такі задовольнити повністю. Крім того пояснила суду, що сторони з 04.03.2000 року по 07.12.2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування в зареєстрованому шлюбі ними було спільно побудувано житловий будинок з надвірними спорудами розташований в АДРЕСА_1, який зареєстрований за відповідачкою на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого селищним головою 28.01.2003 року. У відповідності до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Вважає, що зазначений будинок побудований за час перебування в шлюбі, а тому позивач вправі претендувати на Ѕ частину зазначеної будинку, як спільної сумісної власності подружжя. Додатково показала, що позивач є люблячим батьком, який всіма можливими способами допомагає своїм дітям. Вимога про вселення в будинок викликана виключно бажанням перебувати разом з дітьми, оскільки відповідачка всіляко перешкоджає їх спілкуванню, недопускає його в будинок для побачення з дітьми. Крім того зазначила, що доводи відповідачки проте, що даний житловий будинок їй був подарований її батьками в недобудованому стані (фундамент, цокольне приміщення) та також твердження про те, що даний будинок був побудований з будівельних матеріалів її батьків та за їх кошти, просить визнати безпідставними, оскільки такі доводи в судовому засіданні не підтвердженні належними та допустими доказами, а грунтуються виключно на твердженнях відповідачки та суперечать доказам, що є у справі.

У зв’язку з цим, просить суд постановити рішення, яким визнати за її довірителем – позивачем по справі, право власності на Ѕ частину будинку з надвірними спорудами в смт.Вилок по вул.І.Франка, № 7 Виноградівського району Закарпатської області, вселити його в даний жилий будинок; встановити порядок користування будинком та виділити йому в користування житлову кімнату площею 17,4 кв.м., а відповідачці дві жилі кімнати площею 24,1 кв.м. кожна, цокольне приміщення, підсобні приміщення в будинку та надвірні споруди біля будинку залишити в спільному користуванні сторін.  

Відповідачка ОСОБА_3 проти визнання позову заперечила повністю та подала до суду письмові заперечення (а.с.57-59). В судовому засіданні відповідачка зазначила, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Зокрема зазначила, що даний житловий будинок був подарований їй особисто її батьками, на підтвердження чого нею було надано копію договору дарування земельної ділянки. Крім того, на даній земельній ділянці вже було побудовано фундамент та цокольний поверх. Решта будинку була добудована з будівельних матеріалів, які надали її батьки та за їх рахунок.  А тому щодо задоволення позовних вимог в цілому категорично заперечила та просила суд такі відхилити як безпідставні та необгрунтовані.

Заслухавши доводи позивача та його представника, відповідачки, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по  суті,  суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.03.2000 року по 07.12.2007 року (а.с.5). Від шлюбу у сторін народилося дві дочки – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8). Згідно виписки з рішення Виноградівського районного суду по справі №2-1318/07 шлюб між сторонами було розірвано. Дане рішення вступило у законну силу (а.с.6). За час перебування у шлюбі сторони побудували житловий будинок в АДРЕСА_2 Дане дворогосподарство складається із житлового будинку загальною площею 206,9 кв.м., в тому числі житловою 65,6 кв.м., сараю, господарських будівель та тротуару. Будинок складається з цокольного приміщення під літерою “А” та 1-го поверху. На першому поверсі є три житлові кімнати площею 17,4 кв.м., 24,1 кв.м., та 24.1 кв.м., сходова. клітка площею 14,1 кв.м., кухня площею 10,1 кв.м., кухня-вар. площею 7,7 кв.м., ванна площею 6,7 кв.м. Цокольне приміщення складається з прохожої площею 20,2 кв.м., чотирьох підвалів площею 17,6 кв.м., 9.9 кв.м., 7.4 кв.м., 13.6 кв.м., насосної площею 6,7 кв.м., коридору площею 3,7 кв.м. Згідно довідки КП Виноградівське РБТІ №86 від 30.03.2010 року житловий будинок в АДРЕСА_3 зареєстрований за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, на підставі рішення виконкому Вилоцької селищної ради від 28.01.2003 року №116 (а.с.9). Згідно довідки КП Виноградівське РБТІ №76 від 24.03.2010 року вартість житлового будинку в АДРЕСА_4 станом на квітень 2010 року становить 268062 гривень (а.с.11). Згідно технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду, реєстровий №720, будинок за адресою АДРЕСА_3 перебуває у власності ОСОБА_3 (а.с.12-13 зв). Згідно договору дарування земельної ділянки від 23.09.2000 року (а.с.99), ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована на території АДРЕСА_5

Відповідачка по справі ОСОБА_3 всіляко перешкоджає позивачу ОСОБА_1 у користуванні спільним житловим будинком, не впускає його до будинку. Крім того, поміняла замки на дверях у будинку.

У відповідності до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.  

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 21.12.2007 року, №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до                 ч.2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.  

В судовому засіданні належними та допустими доказами достеменно встановлено, що спірний  житловий будинок в АДРЕСА_3 був побудований за час перебування сторін у шлюбі. Жодних обставин, які би перешкоджали суду визнати його спільною сумісною власністю, судом не встановлено. Статтями 10 та 11 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін та дизпозитивності цивільного судочинства. Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України   кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.2 ст.59  ЦПК України о бставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В ч.1 ст.60  ЦПК України зазначено, що  кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Твердження відповідачки про те, що спірний  житловий будинок в АДРЕСА_3 не може бути визнаний спільною сумісною власністю, оскільки такий хоча і був побудований за час перебування у шлюбі з позивачем, але їй особисто було подаровано земельну ділянку на якій вже було зведено фундамент та цокольний поверх. Крім того, її батьки надали для будівництва будівельні матеріали та здійснювали розрахунок за будівельні роботи. А позивач участі у будівництві не брав, оскільки вів розгульний спосіб життя, ніде не працював, а відтак не мав фізичної можливості приймати якусь майнову участь у будівництві та облаштуванні даного будинку, в судовому засіданні непідтверджені та суперечать наявним у справі доказам, зокрема матеріалам нотаріальної справи, на підставі яких було вчинено договір дарування земельної ділянки відповідачці (а.с.99-101).

Твердження відповідачки про те, що разом з земельною ділянкою їй було подаровано також і недобудований будинок (фундамент та цокольний поверх) повністю спростовується наявними в справі доказами. Закарпатським обласним нотаріальним архівом листом № 296/01-21 від 24.11.2010 року надано суду належно посвідчену копію дарування земельної ділянки від 23.09.2000 року та копії документів, на підставі яких його було посвідчено (а.с.98-101). Згаданий договір дарування земельної ділянки не містить жодних відомостей, що на даній земельній ділянці знаходяться якісь об’єкти. В іншому разі даному договорі було би зазначено, що разом з земельною ділянкою передається якийсь об’єкт, його призначення та відсоток готовності. Крім того, відповідачкою жодним чином не доведено передачу в дар  будівельних матеріалів або дарування грошових коштів для будівництва будинку.

Факт реєстрації шлюбу в державних органах РАЦС тягне за собою встановлення презумпції виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час дії зареєстрованого шлюбу. Оскільки житловий будинок в АДРЕСА_3 був побудований за час перебування сторін у шлюбі, то даний будинок визнається спільною сумісною власністю подружжя, і тому вимога позивача про визнання за ним право власності на Ѕ    частину житлового будинку   в смт.Вилок, вул.І.Франка,7 є підставною та підлягає до задоволення.

Вимога позивача про його вселення в житловий будинок в АДРЕСА_3 є підставною та підлягає задоволенню виходячи з наступного. В судовому засіданні належними та допустими доказами встановлено, що житловий будинок в АДРЕСА_3 побудований за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а відтак на нього поширюється правовий режим спільної сумісної власності. Згідно ч.1 ст.68 СК України  розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. З цього слідує, що усі правила, які регулюють порядок та встановлюють обмеження у розпорядженні спільним сумісним майном, зберігають свою силу для колишнього подружжя і після припинення шлюбу, якщо тільки режим спільної сумісної власності не був припинений у зв'язку з поділом майна. Згідно до                 ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. В судовому засіданні встановлено, що відповідачка не впускає позивача до будинку, поміняла замки в дверях. За таких обставин позивач позбавляється законного права щодо володіння, користування та розпорядження своєю власністю,   що є істотним обмеженням його  права власності. Позивача фактично позбавлено права мирно володіти своїм майном, яке передбачено ст.41 Конституції України та ст.1 протоколу Конвенції про захист прав людини та основних свобод.  Згідно ст.1 ЦПК україни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. А відтак, вимога про вселення позивача в спільний будинок є законною та справедливою.

Вимога позивача про встановлення порядку  користування будинком в АДРЕСА_6 виділивши йому в користування житлову кімнату площею 17,4 кв.м., а відповідачці ОСОБА_3 – дві житлові кімнати площею 24,1 кв.м. кожна, а цокольне приміщення, підсобні приміщення в будинку та надвірні споруди біля будинку залишити в спільному користуванні сторін судом визнається підставною та такою, що підлягає до задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст. 63 СК України  дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦК співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Тобто, за загальним правилом кожен з подружжя має одержати реальну можливість володіти та користуватися спільним майном у натурі. Протилежне правило може бути встановлено за домовленістю (договором) між ними. Отже, без існування такої домовленості, враховуючи те, що право спільної сумісної власності поширюється на усе майно, навіть без приблизного, ідеального визначення часток у праві на нього, кожен з подружжя-співвласників має право вимагати доступу до володіння та користування усім спільним майном. Для того, щоб здійснення повноважень щодо володіння та користування одним з подружжя щодо усього спільного майна не порушувало аналогічних речових прав другого з подружжя, суд, керуючись принципами законності та справедливості встановлює наступний порядок користування  будинком в АДРЕСА_6: виділити позивачу ОСОБА_1 в користування житлову кімнату площею 17,4 кв.м., а відповідачці ОСОБА_3 – дві житлові кімнати площею 24,1 кв.м. кожна. Цокольне приміщення, підсобні приміщення в будинку та надвірні споруди біля будинку залишити в спільному користуванні сторін.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив 1340 гривень державного мита, 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді (а.с.1) та сплатив 2500 гривень за складання позовної заяви та ведення справи у суді, на підтвердження чого подав квитанцію від 13.05.2010 року (а.с.18) та просить стягнути з відповідачки.  

 З урахуванням вищенаведеного, оскільки, як вбачається з документально підтверджених матеріалів справи, Позивач поніс наступні судові витрати по даній справі: 1340 гривень державного мита, 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді та 2500 гривень за складання позовної заяви та ведення справи у суді, а відтак суд вважає, що їх необхідно відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України стягнути солідарно з відповідачки.

Однак в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачки 450,98 гривень за виготовлення технічного паспорту на будинок та 340 гривень за зняття з під-арешту будинку слід відмовити, оскільки такі невіднесені до судових витрат, які підлягають стягненню відповідно до ст.ст.79, 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.1, 10, 11, 59, 60, 79, 88, 212, 213, 215  ЦПК України, ст.ст.15, 16, 317, 325, 368, 369, 392, ЦК України, суд, ст.ст.60, 63, 68, 69, 70 СК України,  Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 21.12.2007, № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"  суд, –  

 ВИРІШИВ:

ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_7

Вселити ОСОБА_1 в житловий будинок в АДРЕСА_8

Встановити наступний порядок користування будинком в АДРЕСА_9 виділити позивачу ОСОБА_1 в користування житлову кімнату площею 17,4 кв.м., а відповідачці ОСОБА_3 – дві житлові кімнати площею 24,1 кв.м. кожна. Цокольне приміщення, підсобні приміщення в будинку та надвірні споруди біля будинку залишити в спільному користуванні сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати по справі: 1340 гривень державного мита, 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 2500 гривень за складання позовної заяви та ведення справи адвокатом в суді.

В решті позовних вимог відмовити.

 Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий:                                                                                       Леньо В.В.