Справа №2-8015/10р.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого –судді Цокол Л.І.
при секретарі Кирей О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення, встановлення порядку користування, зобов’язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду і просить встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 а саме виділити ОСОБА_1 в користування кімнату площею 10,5 кв. м. , вселити його в квартирі АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідачів надавати йому вільний доступ до власності, зобов'язати відповідачів привести у відповідність планування квартири АДРЕСА_1 із плануванням зареєстрованим у БТІ м. Києва . Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що будучи співвласником вказаного об'єкту нерухомого майна немає можливості використовувати його за призначенням з огляду на перешкоди інших співвласників - відповідачів по справі. При цьому відповідачами проведені ремонті роботи без відповідного узгодження, що перешкоджає йому здійснити реєстрацію набутого права власності на вказане майно.
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 вимоги позивача не визнали, вказуючи на те, що спільне користування квартирою є неможливим, з огляду на те, що в двох суміжних кімнатах проживають дві особи жіночої статі. Відповідачі також заперечували проти посилань позивача на проведення ними незаконного перепланування, оскільки квартиру придбали у тому вигляді, в якому вона існує на даний час.
Суд вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 , дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку , квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї , інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ст.150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок(частину будинку),квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд:продавати, дарувати,заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст.. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка б відповідала його частці у праві спільної часткової власності.
Під час судового розгляду встановлено, що 07 жовтня 2009 року ОСОБА_1 придбав на прилюдних торгах 1/3 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1.
19 березня 2010 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, яке підлягає державній реєстрації в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
Із технічної характеристики квартири АДРЕСА_1 свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів вбачається, що квартира має дві кімнати жилою площею 28,1 кв. м. , в тому числі 17,6 кв. м. і 10,5кв.м., кухні 4,5 кв. м., вбиральні 0,9кв.м. коридорів 2,0 кв. м. і 2,1 кв. м. , вбудована шафа 0,9 кв. м. та обладнана балконом 0,8 кв. м.
Із складеного під час огляду 06.05.2010р. технічного плану квартири вбачається, що кімната 17,6 кв. м. збільшилась на 2 кв. м. за рахунок коридору 2,0кв.м.
Із договору купівлі-продажу нерухомості від 27 лютого 1998 року вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбали квартиру АДРЕСА_1 . Придбана квартира складалась з загальної площі 37,99 кв. м., в тому числі двох житлових кімнат площею 29,92 кв. м.
Відповідно до ст.. 152 Житлового кодексу Української РСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві власності, проводяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
За таких обставин суд находить безпідставним твердження позивача про те, що переобладнання та перепланування квартири АДРЕСА_1 було здійснено відповідачами по справі, оскільки на час придбання ними квартири розмір житлових кімнат складав 29,92кв. м., а не 28,1 кв. м.
Відповідно до ст.. 50 Житлового кодексу Української РСР жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев’ять років, крім подружжя. Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім’ї , двома і більше сім’ями.
Відповідно до ст.. 63 цього ж кодексу не можуть бути самостійним предметом договору найму : жиле приміщення, яке хоча і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв’язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо)
Відповідно до ст.. 383 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Поясненнями сторін та письмовими доказами судом встановлено, що спірна квартира має дві кімнати які зв’язані між собою спільним входом. Кімнату розміром 10, 5 кв. м. займає ОСОБА_3, кімнату 19,6 кв. м. займає ОСОБА_4 і ОСОБА_2
Не оспорюючи право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 належне позивачу ОСОБА_1 суд зазначає про те, встановити порядок користування квартирою , а саме виділити ОСОБА_1 в користування кімнату площею 10,5 кв. м. та вселити його у зазначене житлове приміщення немає обґрунтованих підстав.
Суд виходить з того, що згідно чинного житлового законодавства проживання позивача, який має 1\3 частину нерухомості з відповідачами, які мають 2\3 частин цього ж нерухомого майна з огляду на суміжність житлових кімнат є неможливим. Останнє призведе до порушення прав як позивача, так і відповідачів.
Відповідно до ст.. 13 ЦК України цивільна права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійснені своїх прав особа зобов’язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства.
Відповідно до ст.. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п’ятої статті 13 цього Кодексу.
Отже суд вважає , що задоволення вимог позивача в цій частині призведе до порушення всіх співвласників нерухомого майна.
При цьому вимоги позивача про зобов’язання відповідачів надавати вільний доступ до квартири підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.. 319 ЦК України власність зобов’язує. Відповідно до ст.. 322 ЦК України власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже позивач використовуючи своє право власності на частину нерухомого майна повинен забезпечити вільний доступ до нього, дбаючи та утримуючи майно в належному вигляді.
На підставі викладеного та керуючись ст.. ст. 15,16,319,321,322,358,383,391 ЦК України, ст.. ст. 50,63, 150 ЖК Української РСР, ст.ст. 8,10,60, 88, 202, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
Позов задовольнити частково.
Зобов’язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надавати вільний доступ до квартири АДРЕСА_1
В решті вимог відмовити .
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти діб з дня його проголошення. У разі неподання апеляції рішення набирає законної сили.
Суддя