РІІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  23  листопада  2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:  

  Головуючого  - Куцина М.М.,  

суддів:   Павліченко  С. В., Собослоя Г. Г.,  

при секретарі –  Медяник Л. В.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою   ОСОБА_1   на рішення    Хустського районного  суду від    31 серпня     2010 року  по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання  права  спільної  сумісною власності  на житловий будинок та визначення частки у нерухомому майні,  

  Встановила:  

    ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про права  спільної  сумісною власності  на житловий будинок та визначення частки у нерухомому майні.  

    У позові зазначала, що за час  перебування з відповідачем у зареєстрованому  шлюбі у період з 1989 року по 2006 роки ними було   закінчено будівництво  незавершеного  будівництва  житлового будинку з надвірними спорудами  АДРЕСА_1,  і  цей будинок у 2005 році, було введено в експлуатацію  та зареєстровано за відповідачем  у  Хустському ДІТП.  

    Відповідачеві на цей будинок було видано свідоцтво про право власності  на нерухоме майно .  

    Позивачка вважає, що даний житловий будинок повинен належати їм на праві спільної  сумісної власності, оскільки набутий ними за час спільного проживання у шлюбі, і за рахунок  їх  спільних коштів  суттєво  збільшилася  цінність( вартість) цього  спірного будинку.  

    Позивачка,  посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини справи, та з підстав, передбачених ст. ст. 60,62,70 СК України, просила у суді першої інстанції визнати  цей спірний будинок з надвірними спорудами спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати за кожним з них право  власності на ? частину    на цей житловий будинок із надвірними спорудами АДРЕСА_1, стягнути  з відповідача на користь судові витрати: 1021.52 гривень  сплаченого судового збору та 120 гривень   витрат  на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.  

    Рішенням Хустського районного суду від 31 серпня 2010 позов задоволено частково: визнано право  спільної суміжної власності на житловий будинок з надвірними  спорудами АДРЕСА_1 у розмірі( 86/100 частини) . Визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1    у розмірі 43/100 частини. В решті позовних вимог відмовлено.  

  В обґрунтування апеляційної скарги  апелянт     посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, у зв’язку з чим ставить питання про  зміну рішення, яким  просить  її  позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.  

  Позивачка та  її представник  у суді апеляційної інстанції    апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі.  

  Судова колегія на підставі  ч. 2 ст.305 ЦПК України розглянула справу у відсутність  відповідача по справі,  який належним чином повідомлений  про час і місце розгляду  справи, оскільки  його   неявка не перешкоджає  розглядові справи.  

  Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи  апеляції,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.  

  Відповідно до ст. 213 ЦПК  України,  рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним  є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного  судочинства, вирішив справу згідно із  законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.  

  Суд постановляючи рішення про  часткове задоволення позовних вимог,    визнаючи позивачку власником 43/100 частин  житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1, виходив з того, що отриманий відповідачем   по справі ОСОБА_3 по договору дарування від  23 грудня 1989 року незакінчений будівництвом будинок, готовність якого складала 14%, є роздільним майном, власником якого є відповідач ОСОБА_3, а решта 86/ 100 частин будинку є спільною власністю подружжя  ОСОБА_1, і частка ОСОБА_1 у  цьому спірному будинку становить 43/100 частини.  

  Судова колегія  не може погодитися з висновком місцевого суду,  оскільки до цього висновку місцевий суд дійшов з порушення норм  процесуального та матеріального права, а тому дане рішення підлягає зміні.  

  У частині вирішення позовної вимоги  щодо судових витрат судова колегія погоджується з висновком місцевого суду.  

  Судом першої інстанції встановлений  та визнаний сторонами по справі факт, що за договором  дарування від 23 грудня 1989 року відповідачеві ОСОБА_2 було подаровано незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1, рівень готовності складав 14 %  та інвентарна вартість на той час була 1468 крб., тобто був побудований фундамент будинку.  На звернення до суду, інвентарна  вартість цього  будинку складає 204.305 гривень.  

  Так, матеріалами справи  встановлено , що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбові  з 30 квітня 1988 року по 2006 рік і від даного шлюбу в них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .  

    Також, місцевим судом визнаний факт того, що сторонами по справі  за час спільного  проживання у зареєстрованому шлюбові було повністю  добудовано цей спірний будинок, і    рішення виконкому  Хустської міської ради від 29 серпня 2005 року  він був ведений   в експлуатацію,  та відповідачеві по справі видано свідоцтво на право власності   на нерухоме майно від 2 вересня 2005 року та   вчинено державну реєстрацію.  

    Зазначені факти  визнаються сторонами і  не є  спірними.  

  У відповідності до  ст.25 КпШС України( в редакції 1969 року), який  був чинний на час виникнення спірних  правовідносин, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових відносин або грошима, затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнано судом спільною сумісною власністю  подружжя.  

  На час   завершення   будівництва  цього спірного будинку,  ведення його в експлуатацію  та вчинення   державної реєстрації, місцевий суд до даних правовідносин повинен був застосувати положення ч.2 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних трудових   чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнано  за рішенням суду об’єктом права спільної  сумісної власності подружжя.  

  У відповідності до абзацу  третього  п.23 Постанови Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 « Про практику  застосування судами законодавства при розгляді справ   про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя»,  майно, яке належало одному з подружжя, може бути визнано спільною сумісною власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових  затрат другого з подружжя  чи їх обох.  

  Правилами   ст. 60 СК України, зазначено, що майно,  набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові  на праві спільної  власності.  

  Таким чином,   сторонами по справі визнається та стверджується  доказами факт, що ними  за час перебування у зареєстрованому шлюбові, внаслідок їх спільних  трудових та грошових  затрат, рівень готовності цього спірного будинку  збільшився  від 14% до 100 %, тобто  понад 7 разів, а вартість будинку  збільшилася   більше ніж 140 разів.  

  Отже, висновок  місцевого суду про  відмову у визнанні факту істотного збільшення вартості  спірного нерухомого майна  є  помилковий, оскільки   неправильно застосовано норми процесуального права   , не застосовано до даних спірних правовідносин   положення ч.2 ст. 62 СК України.  

  Зокрема, місцевий суд повинен був застосувати до даних спірних  правовідносин положення ч.2 ст. 331 ЦК України: право власності на новостворене    майно( житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва( створення майна).  

  З врахування наведеного та у відповідності до правил  ст. 60, ч.2 ст. 62 СК України та ч.2 ст.  331 ЦК України, визнати у цілому будинок АДРЕСА_1 спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та право власності на ? частину цього будинку за кожним із них  .  

  За таких обставин, рішення суду першої інстанції,  відповідно до п.3,4 ст. 309 ЦПК України підлягає   зміні, з викладенням резолютивної  частини у  наступній  редакції:  апеляційна скарга   ОСОБА_1  задоволенню частково, позов  ОСОБА_1  задоволенню  частково. Визнати за  ОСОБА_1  та ОСОБА_3 права  спільної  сумісної власності  на  житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .Визнати за  ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .Визнати за  ОСОБА_3 права власності на ? частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.  

    Керуючись  ст. ст.307,309,313,317,319, ЦПК України, судова колегія  

  Вирішила :  

  Апеляційну скаргу   ОСОБА_1   задовольнити частково.  

      Рішення      Хустського  районного суду  від   31 серпня   2010 року-  змінити частково, виклавши його резолютивну частину наступним чином:  

    Позов  ОСОБА_1  задовольнити  частково.  

    Визнати за  ОСОБА_1  та ОСОБА_3 право  спільної  сумісною власності  на  житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .  

  Визнати за  ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .  

    Визнати за  ОСОБА_3 право власності на ? частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .  

  В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.  

  Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено  протягом  двадцяти  днів з дня набрання ним законної сили, шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.  

  Судді: