П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

Справа № 2а-2990/10.  

24 березня 2010 року Київський районний суд м. Донецька в складі:  

головуючого - судді Шликова С.П.,  

при секретарі – Цикаловій К.С.,  

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Донецьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про     визнання дій неправомірними, -  

  В С Т А Н О В И В:  

  Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача УПФУ в Київському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними, посилаючись на те, що відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має соціальний статус дитини війни. Статтею 6 цього закону передбачено його право отримувати щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач, порушуючи зазначене право, вказаних виплат йому не провадить. Просив зобов’язати відповідача здійснити нарахування йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком за 2009 рік, а також зобов’язати відповідача зробити перерахунок та виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни довічно.  

Позивач в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, направив заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, в зв’язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без участі позивача на підставі наявних даних.    

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, направив заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, в зв’язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без участі представника відповідача на підставі наявних в справі доказів відповідно до ч.4 ст.128 КАС України.    

Суд, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.  

Суд встановив, що Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Донецька  є належним відповідачем по цій справі з наступних підстав.  

Відповідно до п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, основним завданням органів пенсійного фонду є забезпечення своєчасного та у повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які відповідно до законодавства здійснюються за рахунок коштів фонду й інших джерел, визначених законодавством.  

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Частиною 2 статті 8 цього Закону передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами й організаціями,   а також коштів державного бюджету України   .  

Суд встановив, що органами державної влади саме на відповідача – УПФУ в Київському районі м. Донецька покладено обов’язок провадити виплату позивачу зазначеного підвищення до пенсії, і ці виплати фактично здійснюються відповідачем позивачу за рахунок і в межах коштів, що виділяються йому на зазначені цілі з державного бюджету. За таких обставин судом встановлено, що саме Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька є належним відповідачем у цій справі.  

З матеріалів справи суд встановив, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в Київському районі м. Донецька і отримує пенсію за віком при повному стажі. Позивач відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має соціальний статус “дитина війни”, оскільки на час закінчення Другої світової війни позивачу не виповнилося 18 років. Вік позивача підтверджується копією паспорту громадянина України, а спеціальний правовий статус “дитина війни” - відміткою в пенсійному посвідченні, копію якого додано до матеріалів справи.  

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18 листопада 2004 року в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

З матеріалів справи суд встановив, що в 2009 році зазначене підвищення до пенсії позивачу не нараховувалося і не виплачувалося.  

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється тільки за рахунок коштів Державного бюджету України.  

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Розглядаючи позовні вимоги про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії за 2009 рік, суд виходить з наступного.  

Відповідно до ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року Кабінету Міністрів України надане право встановлювати у 2009 році розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених відповідними бюджетними програмами. На виконання зазначеної норми Закону Кабінетом Міністрів не приймалося окремої постанови щодо встановлення у 2009 році розмірів підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії «діти війни», а чинною залишається постанова КМУ від 28 травня 2008 року № 530.  

Разом з тим зазначена норма ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» передбачає встановлення розмірів лише тих виплат, критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.  

За таких обставин дія цієї норми не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір щомісячної надбавки до пенсії згідно із Законом України «Про соціальних захист дітей війни» встановлюється з розміру мінімальної пенсії за віком.  

Отже нарахування та виплати у 2009 році позивачу як дитині війни підвищення до пенсії має здійснюватися відповідно до ст..6 Законом України «Про соціальних захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком,  а відмова відповідача у такому підвищенні позивачу пенсії за цей період є неправомірною.  

При цьому посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни", не можуть бути підставою для відмови у виплаті підвищення пенсії за цей період, оскільки незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на соціальні виплати, Конституцією України, зокрема її ч.2 cт.3, гарантовано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а ст.46 Конституції гарантує громадянам право на соціальний захист, який включає отримання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування та мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.  

Суд також вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що після визнання недійсною (неконституційною) норми, якою статтю 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” було викладено в новій редакції, автоматичного відновлення старої редакції статті не відбувається, а необхідна спеціальна вказівка законодавця про поновлення її дії. Такі ствердження представника відповідача не ґрунтуються на законі та є надуманими, оскільки в разі визнання недійсною (неконституційною) певної редакції норми закону вочевидь існує і є діючою попередня редакція цієї норми закону.  

Суд встановив, що позивач є особою похилого віку, за своїм соціальним статусом відноситься до найбільш незахищених верств населення, тривалий час є інвалідом 2 групи. Суд також враховує, що статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини  особі, права та інтереси якої порушені, гарантується право на судовий захист, а стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, який включає отримання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування та мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» обов’язки щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії є основною функцією органів Пенсійного фонду України, і позивач безспірно мав право розраховувати, що державні органи влади належним чином виконуватимуть Конституцію і Закони України, але зазначену функцію органи виконавчої влади виконали неналежним чином, тому виходячи з положень ст.8 Конституції України суд вважа, що позивач, звернувшись з цим позовом в березні 2010 року, з поважних причин пропустив строк звернення до суду із зазначеними вимогами, в зв?язку з чим зазначений строк підлягає поновленню на підставі ч.2 ст.100 КАС України.  

Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у межах з 01 січня 2009 року по 24 березня 2010 року.  

Суд вважає неможливим задовольнити позовні вимоги про зобов’язання відповідача зробити перерахунок щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату в майбутньому, оскільки можливість порушення відповідачем прав позивача в майбутньому не може бути підставою для завчасного визнання неправомірними дій, які ще не були вчинені.  

На підставі викладеного, ч.2 ст.3, ст.8, ч.2 ст.19, ст.46, ст.152 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини, ст.ст.1, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ч.2 ст.8, ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року, абз.1 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, керуючись ст.ст.11, 71, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України,  

П О С Т А Н О В И В:  

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.  

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про зобов’язання нарахування та виплати підвищення до пенсії за період з 01 січня 2009 року по  03 березня 2009 року.  

  Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_1, як дитині війни, нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком за рахунок коштів Державного бюджету України за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.  

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_1, як дитині війни, нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком за рахунок коштів Державного бюджету України за період з 01 січня 2010 року по 24 березня 2010 року.  

ОСОБА_2 в іншій частині позовних вимог до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька відмовити.  

  Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційну скаргу на постанову може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови.  

    Суддя: