ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

_______________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" серпня 2024 р. Справа № 924/687/24

м.Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Яроцького А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ТЕРА"

до Приватного підприємства "ГВМ-АГРО"

про стягнення 56983,91 грн.

Представники сторін: не викликались

Процесуальні дії по справі, заяви, клопотання.

26.07.2024 через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ТЕРА" до Приватного підприємства "ГВМ-АГРО" про стягнення 56 983,91 грн., з яких 52602,34 грн. основний борг, 2837,42 грн. інфляційні нарахування, 1544,15 грн. 3% річних, заявлених у зв`язку з несплатою за поставлений товар згідно видаткових накладних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2024 року вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яроцькому А.М.

Ухвалою суду від 29.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строки: для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до 05.08.2024; для подання відзиву на позов до 19.08.2024, а позивачу строк для подання відповіді на відзив до 26.08.2024.

20.08.2024 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву.

22.08.2024 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано відповідь на відзив.

Виклад позицій учасників судового процесу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "А-ТЕРА" звернулось з позовом до Приватного підприємства "ГВМ-АГРО" про стягнення 56983,91 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що впродовж 2022-2023 між сторонами склались систематичні господарські відносини з поставки товару, зокрема у липні - серпні 2023 на виконання усних домовленостей ТОВ "А-ТЕРА" поставило ПП "ГВМ-АГРО" партіями товар на суму 52602,34 грн., який останнім прийнято без будь-яких зауважень, що підтверджується двосторонніми видатковими накладними від 24.07.2023 №4703, від 05.08.2023 №5147 та від 11.08.2023 №5360. В подальшому, ТОВ "А-ТЕРА" відобразило факт поставки таких товарів відповідачу у регістрах свого бухгалтерського обліку та податкових накладних зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю за період з 01.06.2022 по 24.07.2024 та податковими накладними від 24.07.2023 №675, від 05.08.2023 №148, від 11.08.2023 №335. На думку позивача, з урахуванням положень статей 205 та 207 ЦК України між ТОВ "А-ТЕРА" та ПП "ГВМ-АГРО" було досягнуто згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем відповідачу товарів, найменування, кількість та ціна яких визначена у видаткових накладних, які є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". На надіслані 23.04.2024 та 20.06.2024 письмові вимоги про сплату боргу, відповідач не відреагував. У позовній заяві зазначено, що відповідач визнає розмір заборгованості перед позивачем, про що свідчить підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 24.10.2023 на суму 52602,34 грн. З посиланням на ст.ст. 611, 612, 692 ЦК України позивач просить стягнути заборгованість за поставлений товар, а також нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 2837,42 грн. інфляційні нарахування за період серпень 2023 - червень 2024 та 1544,15 грн. 3% річних розрахованих загалом за період з 25.07.2023 по 24.07.2024 по кожній накладній.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на готовність сплатити основну суму боргу, та водночас, з посиланням на норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо штрафних санкцій та можливості їх зменшення, просить суд зменшити нараховані позивачем збитки (штрафні санкції) шляхом звільнення від відшкодування останніх, оскільки їх нарахування спричиняє надмірний тягар на відповідача. Відповідач не погоджується з позицією позивача з приводу нарахування інфляційних нарахувань в розмірі 2 837,42 грн. та 3% річних в розмірі 1 544,15 грн., оскільки на момент подання позову у відповідача не виник цивільно-правовий обов`язок щодо сплати штрафних санкцій саме у такому розмірі.

У відповіді на відзив позивач просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки у позовній заяві відсутня вимога про їх стягнення, а стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань не є штрафними санкціями в розмінні ст. 551 ЦК України, ст.ст. 230, 233 ГК України та входить до складу грошового зобов`язання. Відтак, аргументи відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій не відносяться до предмету спору. Позивач зазначає, що у відзиві відповідач посилається на положення ст. 617 Цивільного кодексу України та частину другу ст. 218 ГК України, якими передбачено звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання особи, яка порушила зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, однак при цьому жодних аргументів та доказів ПП "ГВМ-АГРО" не долучає. З приводу позиції відповідача про надмірний тягар здійснених нарахувань, позивач зазначає, що сукупний розмір компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та трьох процентів річних) складає 8% від розміру основного боргу, а тому очевидно не може створювати надмірного фінансового навантаження на відповідача. Звертає увагу суду на той факт, що у відзиві відповідач не заперечує факту поставки товару та визнає наявність перед позивачем заборгованості за товар.

Ухвалу суду від 29.07.2024 надіслано сторонам на офіційні електронні адреси в Єдину судову інформаційну-телекомунікаційну систему, що підтверджується довідками про доставку процесуального документа до електронних кабінетів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом враховується, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

З огляду на обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов`язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Обставини, які є предметом доказування у справі, та докази, якими сторони підтверджують або спростовують їх наявність.

Товариство з обмеженою відповідальністю "А-ТЕРА" поставило, а Приватне підприємство "ГВМ-АГРО" прийняло товар на загальну суму 52602,34 грн. згідно замовлень покупця, що підтверджується двосторонніми видатковими накладними №4703 від 24.07.2023 на суму 25643,92 грн., №5147 від 05.08.2023 на суму 8244,42 грн., №5360 від 11.08.2023 на суму 18714,00 грн.

ТОВ "А-ТЕРА" відобразило факт поставки товару відповідачу згідно вищевказаних видаткових накладних у регістрах бухгалтерського обліку та податкових накладних зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю за період з 01.06.2022 по 24.07.2024 та податковими накладними від 24.07.2023 №675, від 05.08.2023 №148 та від 11.08.2023 №335.

Відповідач за поставлений позивачем товар не розрахувався, внаслідок чого утворився борг у сумі 52602,34 грн.

23.04.2024 та 20.06.2024 ТОВ "А-ТЕРА" надсилало відповідачу письмові вимоги про сплату 52602,34 грн. боргу, на підтвердження чого додано рекомендовані повідомлення про вручення, описи вкладення до листів та фіскальні чеки від 23.04.2024 та від 20.06.2024.

До матеріалів справи додано підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2023 - 24.10.2023, відповідно до змісту якого станом на 24.10.2023 заборгованість ПП "ГВМ-АГРО" перед ТОВ "А-ТЕРА" складає 52602,34 грн.

Оскільки, відповідач свої зобов`язання з повної оплати за отриманий від позивача товар не виконав, ТОВ "А-ТЕРА" звернулось до суду з позовом про стягнення з останнього 52602,34 грн. заборгованості, на яку згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано 2837,42 грн. інфляційних нарахувань за період серпень 2023 - червень 2024 та 1544,15 грн. 3% річних розрахованих загалом за період з 25.07.2023 по 24.07.2024 по кожній накладній.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду:

У позовній заяві позивач посилається на норми статей 205, 207, 530, 611, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "А-ТЕРА" поставило, а Приватне підприємство "ГВМ-АГРО" прийняло товар на загальну суму 52602,34 грн., що підтверджується двосторонніми видатковими накладними №5147 від 05.08.2023 на суму 8244,42 грн., №5360 від 11.08.2023 на суму 18714,00 грн., №4703 від 24.07.2023 на суму 25643,92 грн.

Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини, що склались між сторонами є правовідносинами з поставки товару.

Частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

За змістом ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач за поставлений позивачем товар в сумі 52602,34 грн. не сплатив, що відображено сторонами у підписаному останніми акті звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2023 - 24.10.2023,

На підтвердження здійснення операцій з придбання товару відповідачем надано податкові накладні від 24.07.2023 №675 на суму 25643,92 грн., від 05.08.2023 №148 на суму 8244,42 грн. та від 11.08.2023 №335 на суму 18714,00 грн.

Позивачем додано докази надіслання відповідачу письмових вимог про сплату 52602,34 грн. боргу, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення, описами вкладень до листів та фіскальними чеками від 23.04.2024 та від 20.06.2024. Однак будь-якого належного реагування зі сторони приватного підприємства "ГВМ-АГРО" не відбулось.

З огляду на прострочення ПП "ГВМ-АГРО" оплат за видатковими накладними від 24.07.2023, від 05.08.2023 та від 11.08.2023, ТОВ "А-ТЕРА" на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахувало до стягнення 2837,42 грн. інфляційних нарахувань за період серпень 2023 - червень 2024 та 1544,15 грн. 3% річних розрахованих загалом за період з 25.07.2023 по 24.07.2024.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

При перерахунку заявлених до стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання судом встановлено, що останні обраховано правомірно та обґрунтовано, в межах суми можливої до стягнення за заявлений період.

При цьому, з приводу поданого представником відповідача клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій шляхом звільнення від відшкодування нарахованих позивачем збитків, суд звертає увагу заявника, що в межах справи №924/687/24 вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій позивачем не заявлено.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Враховуючи, що вимог про стягнення штрафних санкцій в межах справи №924/687/24 не заявлено, та те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання, незначний розмір останніх, підстав для зменшення розміру нарахувань судом не встановлено, з огляду на що клопотання представника Приватного підприємства "ГВМ-АГРО" від 19.08.2024 задоволенню не підлягає.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 52602,34 грн. основного боргу, 2837,42 грн. інфляційних нарахувань та 1544,15 грн. 3% річних, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку з задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 14, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "ГВМ-АГРО (32140, Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н., с. Іванівка, вул. Шевченка, буд. 62, код ЄДРПОУ 38171525) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ТЕРА" (45636, Волинська обл., Луцький р-н, с. Гаразджа, вул. Київська, буд. 107, код ЄДРПОУ 38181454) 52602,34 грн. основного боргу, 2837,42 грн. інфляційних втрат, 1544,1515 грн. 3% річних та 2422,40 грн. витрат по оплаті судового збору.

Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Рішення надіслати сторонам за допомогою підсистем ЄСІТС в електронний кабінет, а у разі відсутності такої можливості - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення складено та підписано 28.08.2024.

Суддя А.М. Яроцький